Категорія
Компанії
Дата

Чому рішення Кабміну обмежити ціну на газ – це погана ідея. Пояснює Володимир Дубровський

Минулої осені Росія вирішила проміняти майбутні доходи від продажу газу на можливість максимально покарати всіх, хто наважився користуватися спотовим ринком. В Україні збитки від ворожих дій країни-агресора можуть помножитися на антиринкову реакцію уряду

Одна з головних переваг ринкової економіки перед плановою – у її гнучкості та здатності адекватно реагувати на зміни відносних цін.

Колективний розум учасників ринку – виробників, торговців та споживачів – виробляє відповіді, близькі до оптимальних. Полісімейкерам залишається лише проаналізувати ці відповіді та компенсувати проблеми, для яких природні механізми рішення працюють недостатньо ефективно. Наприклад, коли справа стосується людей, які не можуть самі заробити або потрапили в халепу.

Екстремально дорогий газ підвищує витрати на всіх етапах виробничого циклу, особливо в енергоємних виробництвах. Якщо всі користувачі в рівних умовах, слід очікувати, що вони тією чи іншою мірою синхронно піднімуть ціни на продукцію пропорційно до зростання витрат.

При цьому на етапі виробництва виграють ті, хто інвестував у енергозберігаючі технології або може запропонувати менш енергоємний товар-замінник.

Споживачі також намагатимуться переключитися на менш енергоємні товари чи послуги, а торгівля передасть цей сигнал виробникам. Її роль тут практично нейтральна, хіба що за опалення залів доводиться платити більше, і це теж позначається на цінах, за яких вигідно працювати.

Ціна на ринку – це те, що готовий заплатити споживач. Але якщо на конкурентному ринку всім виробникам доводиться закладати в ціну витрати, що зросли, інакше стає невигідно працювати, то трагедії не відбувається.

Попит та пропозиція все одно перетинаються, просто в іншому місці, де ці витрати діляться між споживачами та виробниками в певній пропорції. Причому скорочення попиту відбувається за рахунок неконкурентоспроможних виробників – комусь із них може не залишитися місця на ринку взагалі. Це нормально, завжди є кому це місце зайняти.

Якщо йдеться про товари та послуги «першої необхідності», тобто тих, у яких невисока еластичність попиту, виробник страждає менше, а основний вантаж лягає на споживачів. Серед них є й «соціально вразливі», які й без того ледве зводять кінці з кінцями та не можуть нічого заробити додатково.

Ось на цьому місці раціональні ринкові відносини закінчуються і набуває чинності людська солідарність. Ми в ХХІ столітті вважаємо, що людина народжується з правом на життя, і навіть той, хто не працює або чия праця суспільство не цінує досить високо, має мати можливість фізіологічно повноцінно харчуватися.

Відповідно до цієї теорії (багаторазово підтвердженої на практиці) реакція «уряду здорової людини» на зростання цін внаслідок зовнішнього шоку – це збільшення адресної підтримки малозабезпечених, особливо тих, хто живе на пенсію чи допомогу.

Найкраще це робити не повноцінними грошима, а спеціальними сурогатами на кшталт американських «продовольчих талонів» (food stamps). І зробити це в спеціальних магазинах, де можна купити лише «базові» продукти, зате в достатній для фізіологічно повноцінного харчування кількості. При цьому підтримку, що не спотворює ринок, отримують і виробники таких продуктів.

Не треба плутати продовольчі талони з картками кінця 1980-х: ні про яке раціонування споживання не йдеться, жодних «1 кг цукру на місяць» для всіх – лише про додаткову підтримку малозабезпечених.

Очевидно, що українські чиновники навчалися в «професорів радянської школи», для яких інтереси виробників, причому саме тих, які є сьогодні, на першому місці. Потім із великим відривом ідуть споживачі, з якими теж доводиться рахуватися, бо збунтуються. А вирішувати проблеми тих та інших найкраще за рахунок «спекулянтів», які самі нічого не виробляють, а лише торгують. Ну, і робити все це потрібно в ручному режимі, адже ринок, на їхнє глибоке переконання, не працює. Добре знаючи своїх візаві з кабінетів на Грушевського, виробники теж ведуть себе відповідно – і відсіваються не так ті, хто не вміє догодити споживачеві, як ті, хто не вміє або не хоче просити в чиновників.

Навіщо намагатися виживати в чесній конкуренції за умов, що змінилися, якщо можна оголосити страйк: зупинити виробництво і вимагати від уряду пільгових цін на газ?

В уряді дали зрозуміти, що готові йти назустріч, потрібно лише трохи підігріти ситуацію на публіку, щоби договір із картелем виробників виглядав виправданим. Але навіть отримавши бажаний доступ до газу «власного видобутку», виробники все ж таки підняли ціни. А уряд, щоб не псувати статистику за індексом споживчих цін, обмежив торгову націнку на обрані продукти, ніби це торгівля винна в зростанні цін.

Наслідки

Існує єдине можливе виправдання для обмеження торгової націнки: монополія або картельна змова на ринку роздрібного продажу. У ЄС це не такий уже й рідкісний випадок, і саме тому там є закони «про внутрішню торгівлю».

В Україні картелізувати роздріб поки що не вдалося завдяки ФОП на спрощеній системі, які становлять серйозну конкуренцію торговим мережам, хоча й потихеньку програють її зі зростанням середнього класу та вдосконаленням технологій. Примусова фіскалізація, пролобійована саме цими мережами, може суттєво прискорити процес, тому й Україні доведеться слідувати найгіршим практикам ЄС.

Але поки цього не сталося, навіщо обмежувати націнку? Ажіотажного попиту також немає, а якби й був – його треба гасити товарними інтервенціями. Навіщо робити крайньою торгівлю в ситуації, в якій вона ніяк не винна і не може допомогти з реальним розв'язанням проблеми? Це можна пояснити хіба що рефлексом «боротьби зі спекулянтами», коріння якого йде в совок.

Наслідки таких рефлекторних судом бувають плачевними та зворотними бажаним. Товари, якими через регуляції невигідно торгувати, найімовірніше, стануть менш доступними, зникнуть із полиць багатьох магазинів.

Виділення квоти «газу власного видобутку» для підприємств, що відзначилися, краще за пряму цінову дотацію, але це все одно означає, що іншим його дістанеться менше і коштуватиме він буде дорожче. Тобто постраждають споживачі та платники податків, за рахунок яких виплачуються субсидії на комунальні послуги.

Список промислових підприємств, які отримали доступ до дешевого газу, ймовірно, стане предметом торгу і створить бар'єр для всіх новачків, які намагатимуться виробляти «товари першої необхідності». Всі ці регуляції вимагатимуть перевірок, відповідно, розширення штатів перевіряючих та принесуть нові корупційні можливості. І все це посилить проблеми, створені ціновим шоком, просто розмастить їх більш рівним шаром.

До того ж подібні заходи зазвичай мають ефект ніпеля: їх легко ввести, але важко відкотити назад. Тому що немає нічого більш постійного, ніж тимчасові регулювання, які комусь вигідні. І тут стрибок цін, найімовірніше, тимчасовий, оскільки в основі лежать не об'єктивні ринкові закономірності, а лише політичний чинник.

Навіть якщо «Газпром» продовжить бойкот спотового ринку ЄС, екстремальна ціна залучить інших постачальників, які заповнять його частку, та імпортний газ в Україні перестане бути предметом розкоші. Як тоді повернути статус-кво на газовому ринку – адже виробники голосно кричатимуть і знову шантажуватимуть? Та й обмеження націнок не так просто скасувати – «це може призвести до зростання цін на найнеобхідніше».

Протекціонізм вітчизняного автопрому теж запроваджувався тимчасово, на п'ять років, а продовжується вже чверть століття. При тому, що кожного року це коштує економіці $1,5 млрд, що цілком можна порівняти з транзитом газу. Збиток від антиринкової реакції уряду на стрибок газових цін ще належить оцінити, і він теж виявиться чималим.

Матеріали по темі