12 січня Кабмін запровадив адміністративне регулювання цін на низку продуктів харчування. Тепер торговельна надбавка на цукор, гречку, макарони, яйця, олію, хліб не може перевищувати 10%. Що це означає
Уряд повертає радянський ціновий режим захисту соціально вразливих верств населення. Міністерство економіки щодня моніторитиме ціни на 30 категорій товарів, включно з пальним, ліками та продуктами харчування. У разі зростання цін на них уряд, ймовірно, ще більше розширить ручне цінове регулювання. Саме так влада бачить боротьбу з інфляцією, частину плану з макроекономічної стабілізації.
Такий спосіб боротьби зі зростанням цін рідко зустрічається у країнах із сучасною ринковою економікою. Це привіт із Радянського Союзу з його тотальним ціновим регулюванням. Найближчим прикладом держави, де регулюють ціни на соціальні товари, є Білорусь. Там у 2021 році понад 55% цін на споживчі товари та послуги регулювалися державою. У підсумку ця країна тотального держплану закінчила минулий рік із індексом споживчих цін 10%.
Упродовж останніх 20 років у Білорусі ніколи не було режиму вільних цін. Домінація державної власності та політична диктатура могли би припустити ефективну боротьбу з інфляцією. Але в 1998–2008 роках середньорічна інфляція в Білорусі в режимі ручного регулювання цін становила 49,1%, Росії – 19,8%, в Україні з більш ринковим ціновим режимом – 13,5%, в країнах Азії, що розвиваються, – 4%.
За даними МВФ, у 2003–2012 роках середньорічна інфляція в Білорусі становила 20,8%, у Росії – 10,2%, в Україні – 10,7%, у країнах Азії – 4,8%. У розвинених країнах, де немає ручного регулювання цін, середньорічна інфляція, виражена індексом споживчих цін, становить 2% на рік.
Нарешті, у період 2013–2021 років середньорічна інфляція у Білорусі становила 10,4%. І це за дешевих російських енергоресурсів і великого ручного регулювання цін. У Росії в цей період інфляція була 6,7%, в Україні – 13,4% (роки революції та економічної кризи). У країнах Азії, де уряди не вдаються до радянських цінових практик, середньорічна інфляція становила 3,0%, у розвинених країнах – 1,4%.
Без сумніву, ручне регулювання цін не призводить до зниження інфляції та захисту від неї найуразливіших верств населення.
За середньорічної інфляції України у 2000–2021 роках понад 10% на рік середньорічні темпи зростання економіки близькі до нуля. Припущення про сприятливий вплив помірної інфляції на економічне зростання не мають ні емпіричного, ні наукового підтвердження.
Насправді інфляція стала невидимим, але дуже вигідним знаряддям збагачення 5% населення за рахунок 95% інших. Нові гроші (готівка та безготівка) не потрапляють в економіку одночасно всім. Інфляція змінює пропорції між цінами на різні товари та послуги.
Основними бенефіціарами свіжонадрукованих грошей є їхні перші отримувачі. Це великі банки, уряд, а також учасники їхніх комерційних програм та проєктів. Інфляція збиває пропорції між споживчими та інвестиційними товарами, між кредиторами та позичальниками, між заощадженням та інвестуванням.
В Україні в період 01.11.2020 – 01.11.2021 готівка в обігу збільшилася на 13,8% після зростання на 34,3% у 2020 році. Показник М1 (активна грошова маса у гривнях) зросла на 21,8% та 36,4% відповідно. За обмеженого попиту на гривню, блокування системних реформ, недовіри до економічної політики влади, а також за великого зростання цін на сировинні ресурси на зовнішніх ринках високої інфляції не могло не бути.
Замість міняти монетарну політику, українська влада у боротьбі з інфляцією пішла в іншому напрямі. Цей напрям обрав авторитарний аматор держплану Лукашенко, продемонструвавши світові провал у досягненні цінової стабільності.
На ціновому регулюванні наполіг президент Туреччини Ердоган, отримавши річну інфляцію у 2021 році понад 35% та болісну девальвацію національної валюти. На початку січня курс турецької ліри до долара був 7,05 ліри за $1, а 10 січня 2022 року – 13,8 ліри за $1.
Проблеми для виробників
Наслідки державного регулювання цін описані на тисячах прикладів понад 100 країн світу протягом багатьох століть.
Виробники товарів, ціни на які фіксуються урядом, у відповідь знизять якість товарів, зменшать обсяг упаковки та звузять асортимент.
Якщо ціни на сировину або комплектуючі зростатимуть так, що виведуть виробника в мінус (за умови дотримання цінової стелі), він змушений буде припинити виробництво або домовлятися з контролерами про те, щоб ті не карали його за порушення цінового імперативу. Отже, Україна дістане ще одне джерело корупції – ціновий договірняк.
Щоб компенсувати втрати від продажу товарів, ціни на які фіксуються, компанії перекладатимуть витрати на нові товари з новими брендами. Якщо такої можливості немає, виробництва закриватимуться, а інвестори ще більше відвертатимуться від України.
Як можна спланувати реалізацію інвестиційного проєкту, якщо раптом уряд країни вирішить у якийсь момент заборонити вільне ціноутворення? Зростання невизначеності додає інвестиційного песимізму. Він веде до стагнації, погіршення стану бюджету та програшу України на регіональному ринку праці.
За такої ситуації про захист соціально вразливих українців від високої інфляції можна забути.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
