«Зберегти ІТ-індустрію зараз украй важливо для України» – Ігор Брагінський про роль IT в економіці, плани компанії NIX та героїзм українців

NIX до війни у цифрах: чого вдалося досягти 2021-го?

• Збільшили команду з 3500 до 4500 осіб і протягом року планували поповнити її ще на 2000.
• Опрацювали понад 40 000 резюме.
• Масштабували Корпоративний центр навчання, який працював із вишами й айтівцями-початківцями.
• Відкрили нову, вже третю офісну будівлю в центрі Харкова і майже завершили ремонт іще в трьох – вони мали відкритися протягом 2022 року.

Як живе ваша команда під час війни?

Зізнаюсь, я до останнього не вірив у можливість повномасштабного вторгнення росії, у те, що вони підпишуть вирок власній країні, та, на жаль, це сталося. Тому діяти треба було швидко, рішуче й подекуди навіть жорстко, адже ми мали вирішити два першочергових питання: евакуювати наших людей та їхні родини в безпечні регіони або за кордон і водночас не дати їм загрузнути в паніці. 

Для цього ми створили окремі волонтерські групи, які займалися питаннями релокації та розселення. Хлопці та дівчата працювали хіба що не цілодобово, обробляли сотні звернень щодня – від питань про евакуацію до «де відшукати переноску для кота в Харкові, терміново». Ми знаходили варіанти допомоги кожному, бо відчували відповідальність і мали впевнитися, що наші люди в безпеці. 

Для тих, хто не погодився на релокацію, ми переобладнали один із наших офісів на сховище. І поки його не залишив останній співробітник зі своєю родиною, підтримували там гідні умови, задовольняючи команду всім необхідним. Ризикуючи власним життям, наша служба безпеки разом із хлопцями з команди виїжджала до найгарячіших місць Харкова, аби евакуювати наших людей. Було важко, але ми з усім упоралися. 

Чи є зараз нові проєкти? Чи сильно війна вплинула на компанію загалом?

Розвʼязавши першочергові питання евакуації та розселення, ми повернулися до роботи, звісно, віддалено. Дивно таке казати, але я вдячний COVID-епідемії за те, що вона фактично підготувала нас до цього: протягом останніх двох років ми добре налагодили такий формат. Зараз усі наші бізнес-процеси налаштовані онлайн. І що важливо, ми не втратили наших закордонних партнерів, а це переважно найбільші у світі компанії з переліку Fortune 100 – і досі продовжуємо співпрацю з ними.

Цього року ми планували старт нових проєктів: устигли сформувати під них окремі команди, залучили багато вузькопрофільних фахівців. Хоча зараз усе тимчасово заморожено, ми нікого з них не звільнили через війну і не плануємо: маємо надію, що після Перемоги всі призупинені проєкти стартують, як і передбачалося. Сьогодні без постійних проєктів у нас приблизно 300 осіб – вони на «бенчі», як кажуть айтівці. Зважаючи на нашу загальну кількість, це дуже гарні показники.

Ті, хто перебуває в окупації, ті, хто долучився до лав ЗСУ, ТрО, волонтерів тощо, так само залишаються в команді й одержують таку саму зарплатню, яка була до війни, вчасно і без затримок. Якщо розглядати таке рішення з позиції бізнесу, то про прибуток не йдеться, навпаки, це коштує компанії приблизно $1 млн щомісяця.

Чи будуєте вже плани на майбутнє?

Ми й не припиняли. Тому вже за кілька тижнів після початку війни відкрили в Будапешті новий офіс, якого в довоєнних планах не було. Ми вміємо швидко реагувати на будь-які обставини, навіть дуже прикрі. Зараз почали набирати угорських IT-фахівців, хоча передусім чекаємо в Угорщині на нашу українську команду. Поки що тут збираються ті, хто перебував за кордоном до 24 лютого, і ті, хто має змогу виїхати з України. Хто залишився – працює віддалено: ми подбали про технічне забезпечення та все інше, потрібне для комфортної роботи.

Ну а після Перемоги відродимо довоєнне життя, відновимо діяльність харківських офісів і масштабуємо українську команду. Ми всі чекаємо на повернення до Харкова.

Попередній слайд

Наступний слайд

А що зараз із вашими офісами в Харкові? Вони вціліли?

На жаль, один із трьох наших офісів ущент зруйнований – БЦ «50-та Паралель», той, що його Президент показав у своєму Telegram-каналі як один із символів війни в Україні. Дуже шкода, але «Паралель», наскільки нам відомо, відновленню не підлягає. Зате інші будівлі ми сподіваємося підлатати, а ще завершимо ремонтні роботи в нових офісах. Нам знадобиться багато місця, адже ми хочемо реалізувати довоєнні плани не лише щодо оренди будівель, а й щодо збільшення команди мінімум на 2000 осіб за перший рік після Перемоги.

Попередній слайд

Наступний слайд

Невдовзі мала б відбутися щорічна Ніксова конференція. Яка її доля? 

Вона відбудеться. Проведемо її в травні онлайн, а після Перемоги – офлайн, як і планували. 

Це буде вже п’ята NIXMultiConf, і цього року вона стане справжньою мегаподією для всієї України, поготів для українського бізнесу й IT-галузі. Це знак професійної якості: ми доведемо закордонним партнерам свою надійність, покажемо, що виконуємо власні зобовʼязання. Ми заручилися підтримкою спікерів світового рівня, представників бізнесу, власних IT-фахівців. Трансляція вестиметься на весь світ, бо він має переконатись: неможливо зламати Україну, неможливо зламати NIX.

Чи потрібна IT-індустрії в Україні підтримка, інвестиції?

Інвестицій ми не потребуємо, адже галузь має стрімкий розвиток, і лише минулого року IT-компанії сплатили $6,8 млрд податків. А скільки робочих місць підтримує лише один IT-фахівець, коли забезпечує роботою продавців, перукарів, офіціянтів та інших? І скільки таких IT-фахівців в Україні? Економіка під час війни має не зупинятись, а, навпаки, працювати ще інтенсивніше, адже вона є фундаментом Перемоги.

Без перебільшень скажу, що IT-галузь потрібна країні, бо крім очевидної вигоди для економіки це ще й респектабельність. Про велику (лише географічно, як ми бачимо), здавалося б, росію кажуть: «Тьху, та це країна-бензоколонка…» А про Україну я неодноразово чув: «Країна айтівців – країна мізків». В очах закордонних партнерів подібні репутаційні порівняння значно підвищують інвестиційну привабливість України, ось чому вкрай важливо зберегти IT-індустрію і посилити наші позиції на міжнародній арені.

Що ж до підтримки – от її нам зараз бракує, адже сьогодні спостерігається зворотний процес: ми опинилися на межі втрати галузі. І якщо ситуація погіршиться, ми втратимо не лише клієнтів – ми втратимо репутацію надійного партнера. І я кажу не лише про NIX, ідеться про всю країну. Бо замовники – це передусім бізнесмени. Хай би яким було їхнє особисте ставлення до українців, жоден не захоче ризикувати, плануючи щось у країні, де йде війна. До того ж вони мають альтернативу – розробників із Польщі, Індії, Бразилії, Вʼєтнаму. 

Особисто я щодня отримую листи від іноземних компаній, які пропонують мені забрати наші проєкти.

Тож зараз нам потрібна підтримка державного керівництва – захист або гарантії для розробників. Бо це водночас і гарантії для країни – запорука того, що ми продовжимо поповнювати державний бюджет, матимемо чим підтримувати, а згодом і відновлювати економіку. В іншому разі галузь зникне, і відбудовувати її після Перемоги не буде кому. Кожен має бути там, де він корисний: воїни – зі зброєю на передовій, айтівці – на робочих місцях за ноутами, аби закордонні клієнти не сумнівалися, що з їхніми бізнесами все гаразд.

І тут я хочу подякувати Мінцифри загалом (Міністерство цифрової трансформації України. – Ред.) і особисто Михайлові Федорову (міністр цифрової трансформації України. – Ред.). Вони розуміють важливість IT-галузі. Через них до загальної спільноти та державних урядовців транслюються важливі для нас меседжі: про виклики, з якими ми сьогодні стикаємося, про нашу готовність до співпраці, про очевидну вигоду, яку ця співпраця принесе країні, тощо. Хочеться, щоби ці зусилля не були марними.

Ви багато допомагаєте армії та волонтерам. Чи можете поділитися деталями?

Наше волонтерство почалося не зараз – цьому досвіду понад вісім років. Армії допомагаємо ще від 2014 року: вже тоді вантажівками возили бійцям ООС каремати, гумові шланги для техніки тощо. Поступово запити масштабувалися: військові потребували прицілів, безпілотників, складної техніки.

Сьогодні наша допомога стала ширшою – великі партії бронежилетів і касок, дрони, тепловізори, машини, павербанки, безпілотники тощо. Центнерами вимірюємо партії турнікетів. За час пошуків ми стали знавцями військової амуніції. Наші волонтери оптимізували процеси пошуку, закупівлі, логістики й розподілу між підрозділами – і це при тім, що вони продовжують виконувати основну роботу.

Звісно, є й фінансова допомога: разом з іноземними партнерами ми задонатили понад $20 млн для ЗСУ та ТрО. Я особисто фінансую закупівлю найдорожчого спорядження військових (бронежилети, каски тощо), допомагаю закривати збори на гарячі потреби. Мій сімейний кухар зараз годує тероборону Полтавщини – щоранку пригощає хлопців смаколиками. 

З усього світу мені надходять пропозиції закордонних друзів і знайомих, котрі хочуть допомагати Україні. Так, мій друг часів Стенфорду надіслав уже вісім літаків із гуманітаркою з Іспанії до Польщі. І таких історій я маю безліч, але з міркувань безпеки всі не розповідатиму – залишу на післявоєнний час. А про те, що можемо, ми вже давно розповідаємо, усе є в ЗМІ, в наших соціяльних мережах, в Інстаграмі на сторінках тих, кому допомагаємо, – таких матеріалів багато, і будуть іще. Я хочу, щоб кожен українець, власник бізнесу та всі небайдужі з-за кордону побачили на нашому прикладі: будь-який внесок є вагомим. Допомагати гуртом – найважливіше, це наближає нашу Перемогу.

Чи були у вас особисті відкриття під час війни?

Були і позитивні, і негативні. Із неприємного – в перші дні війни ми зазнали скоординованої інформаційної атаки від рашистів. Ті писали нашим клієнтам, що ми проти України, а факти з листів перекручували в негатив. Нас намагалися знищити як бізнес, оскільки ми маємо значення для України. І це лише показало, що ми все робимо правильно. Довелося несолодко, враховуючи обставини, але ми спромоглися перемогти!

Щодо позитиву, то це героїзм нашого народу. 2014 року я вже побачив його згуртованість і стійкість проти спільного ворога, та сьогодні це набуло надзвичайних масштабів. Люди, які втратили дім і розлучилися з сім’єю, не сидять у розпачі, а займаються волонтерством зціпивши зуби, віддають останні заощадження, рятують інших із-під обстрілів, ризикуючи власним життям. А коли їх називають героями, дивуються, бо навіть не уявляють, що можна інакше. Завдяки таким людям у мене немає жодних сумнівів: Перемога буде нашою.