Близько п’ятої ранку міністра оборони України Олексія Резнікова, 55, розбудив дзвінок із Генштабу. «Починається», – сказали на тому кінці слухавки. 24 лютого Росія розпочала масований обстріл українських міст ракетами, а державний кордон перетнули танкові колони. «Ми розуміли, що вторгнення буде, але моя велика помилка, що я недооцінив цинізм росіян, – каже Резніков. – Я не вірив, що вони скидатимуть бомби на наші міста». 24 лютого зрозумів, що це буде велика жорстока війна, якої Європа не бачила 80 років.
Воєнний номер Forbes Україна
Цей матеріал із Воєнного номеру Forbes Україна – спеціального випуску журналу. Придбати його можна за цим посиланням. Редакція зробила номер у найгарячішу фазу війни, яку Росія розпочала проти України. Мета – зафіксувати зроблене армією, владою, підприємцями, українським народом для відсічі агресору та подивитися в українське майбутнє.
Росіяни розраховували захопити Київ за два‑три дні, а придушити організований спротив – за тиждень. У пропагандистському ЗМІ «РИА Новости» 26 лютого навіть опублікували програмну статтю «Наступление России и нового мира» з меседжем, що українське питання вже вирішено і «Украина вернулась к России». Потім статтю видалили.
На четвертий тиждень війни загарбникам не вдалося захопити жодного великого міста, крім Херсона. За даними Генштабу ЗСУ, за три тижні боїв російська армія втратила вбитими майже 14 000 осіб. Це більше, ніж за дві чеченські кампанії (9900) та співставно з 10‑річною війною в Афганістані (15 051).
«Україна перемогла у першому етапі війни, наступ ворога зупинено»,– каже колишній робітник Генштабу, полковник запасу Олег Жданов.
«Війна довела, що в Україні носієм влади є народ,– каже колишня депутатка від «Слуги народу» та військовий експерт Анна Коваленко.– Вся країна піднялася проти загарбників, і це виявилось абсолютною несподіванкою для них».
Складно переоцінити роль Збройних сил України. «Ми недооцінили українську армію та переоцінили російську», – написав у Twitter старший аналітик дослідницької організації CNA Майкл Кауфман.
Без лідерства та якісного управління на найвищому державному рівні військовий успіх був би неможливим. Який внесок у перемогу України зробив цивільний міністр оборони Олексій Резніков?
***
Львів’янин Резніков став відомим на всю країну у 2004 році. Його юридична компанія «Правіс: Резніков, Власенко та партнери» оскаржувала результати другого туру президентських виборів у справі «Віктор Ющенко проти ЦВК». Суд частково задовольнив вимоги команди Резнікова, що дозволило легітимно призначити третій тур виборів. Президентом України став Ющенко.
Перемога надала прискорення кар’єрі Резнікова. Його компанія об’єдналась із фірмою «Магістр і партнери», утворивши найбільшого гравця на українському ринку юридичних послуг. Велика компанія – великі клієнти. Резніков захищав інтереси Віктора Пінчука та Ріната Ахметова у справі про реприватизацію «Криворіжсталі», Олександра Роднянського і Бориса Фуксмана у протистоянні з Ігорем Коломойським.
«Олексія називали чемпіоном світу з переговорів, його фірмовий стиль – досудове врегулювання спорів, – каже колишній конкурент, а нині депутат від «Голосу» Олег Макаров. – Він домовився про вирішення десятка складних спорів».
З 2008‑го Резніков поєднував адвокатську діяльність із політичною: став депутатом Київради від блоку Миколи Катеринчука. Після Революції гідності він знову потрапив до Київради вже з командою Віталія Кличка і до виборів 2015‑го був другою особою у київській владі, обіймаючи посаду секретаря Київради. «Йому стало тісно у судовій залі, – каже друг Резнікова, американський юрист Алекс Будницький. – До того ж він щиро хотів змінити Київ на краще». У 2015‑му він програв вибори у Київраду, але залишився в команді міського голови Віталія Кличка, до 2018-го був його заступником.
Чемпіон з переговорів. Резніков певен, що скоро прийде час, коли Росія буде готова домовлятися на українських умовах. Тому важливо налагодити канал комунікації. Фото Getty Images
У команду Зеленського Резніков потрапив навесні 2020 року. Після звільнення уряду Олексія Гончарука його запросили очолити Міністерство з питань реінтеграції окупованих територій. Низка українських ЗМІ написали, що ініціатором був керівник Офісу президента Андрій Єрмак. «У Мінреінтеграції Резніков у тристоронній контактній групі доводив росіян до сказу логікою і знанням законодавства», – розповідає депутат від «Слуги народу» Андрій Мотовиловець.
Восени 2021‑го Резнікову випало ще складніше завдання. Йому доручили навести лад у Міністерстві оборони. Після Віктора Януковича українська армія була в жалюгідному стані. «Коли з Києва до зони АТО відрядили колону техніки, вздовж усієї дороги валялися запчастини», – згадує Коваленко, в ті часи – радниця міністра оборони. Героїчна, втім не надто вдала з воєнної точки зору кампанія 2014–2015 років багато в чому забезпечувалася волонтерами, а не державою.
У 2015 році президент Петро Порошенко власним коштом замовив аналіз стану ЗСУ американському центру RAND, розповідає Коваленко. Висновки були невтішними, військова сфера потребувала масштабних змін.
За часів Порошенка витрати на оборону зросли у 2,5 раза. За даними Стокгольмського інституту проблем миру SIPRI, у 2019 році видатки на оборону становили 4,1% ВВП. Держава прийняла нову воєнну стратегію та доктрину. Армія рухалась у бік стандартів НАТО. «Ми багато вкладаємо в навчання та екіпіровку солдатів і не хочемо їх втрачати», – описує суть реформи Коваленко.
Невичерпним джерелом корупційних скандалів залишалася сфера держзакупівель озброєння. Це був складний і непрозорий квест. Держоборонзамовлення (ДОЗ) формували Генштаб та Міноборони. ДОЗ мало синхронізуватися з оглядом оборонно‑промислового комплексу, який раз на три роки готували в Мінекономіки. Далі ДОЗ затверджував профільний комітет Ради, Кабмін і РНБО. Все – під грифом «Цілком таємно».
Після перемоги Зеленського Міноборони очолив прихильник натовської моделі Андрій Загороднюк. Йому вдалося провести закон про оборонні закупівлі. ДОЗ замінили на план закупівель. Надали можливість Міноборони закуповувати частину озброєння просто на майданчиках НАТО. Головним стратегічним документом, що задає вектор усім закупівлям, мав стати План оборони. У Мінекономіки забрали військовий напрям, передавши його Міністерству з питань стратегічних галузей промисловості.
Оцінити ефективність цієї реформи складно. Цивільного міністра через шість місяців замінив генерал‑майор Андрій Таран. «Він не довів реформу Загороднюка до кінця, нормативку не підготували, а інших завдань йому не поставили», – каже головний редактор «Цензор.НЕТ» Юрій Бутусов. За часи Тарана так і не розробили План оборони. А Міністерство стратегічних галузей провалило підготовку підзаконних актів. Через це у 2020–2021 роках закупівлі Міноборони буксували, а те, що купувалося, викликало багато запитань. У Тарана не склалися відносини із головнокомандувачем ЗСУ Русланом Хомчаком. Конфлікт дійшов стадії, коли Хомчак подав до суду на Тарана.
У липні 2021‑го Зеленський звільнив Хомчака, а восени знайшов заміну Тарану.
Перший день війни Резніков пам’ятає погано. «Здається, він три- вав годин 70. Ми ухвалили десятки рішень, але я можу пригадати лише спрощення процедури видачі зброї бійцям тероборони», – каже міністр. Фото УНІАН
«Я не хотів бути міністром оборони, – запевняє Резніков. – Переговори тривали десь місяць». Резніков вважав себе далекою від армії людиною (досвід служби в радянських ПДВ не враховується) і не хотів братися за справу, де не був певен в успіху. «Якби мені дали судову реформу, я б не вагався, – каже міністр. – Але Міноборони – це щось зовсім нове і невідоме». Зеленський переконав Резнікова, коли детально описав завдання. «Там були юридично‑менеджерські функції: реформувати систему держзакупівель, провести кадрову реформу, розв’язати питання з чергою на квартири тощо»,– перелічує міністр і жартома додає, що був гарний знак. Він став 17‑м міністром оборони, а 17 – його номер на перегонах по бездоріжжю, він майстер спорту.
Другим кандидатом була депутатка від «Слуги народу» Ірина Верещук. Два співрозмовники Forbes розповіли, що Зеленському подобалась ідея жінки на чолі Міноборони. Останньої миті обрали Резнікова, а Верещук зайняла його крісло у Мінреінтеграції.
Верховна Рада затвердила Резнікова міністром 4 листопада 2021 року. До великої війни залишалося 112 днів. Що можна зробити за цей час? Резніков і не стверджує, що встиг щось реформувати. «Я навіть не казатиму, що я зміг у всьому розібратись»,– каже він.
Але дещо важливе для війни новий міністр усе ж таки зробив. «Проблемою Тарана була комунікація, він майже ні з ким не спілкувався, достукатися було важко», – каже Роман Бондар, який до осені 2021 року був першим заступником голови «Укроборонпрому». На відміну від попередника, комунікації – стихія Резнікова. За кілька місяців він познайомився із півтора десятками колег – міністрами оборонних відомств. Особистий контакт допомагає прискорювати отримання конче необхідного озброєння, вважає міністр. «Коли у листопаді я полетів до США просити «Стінгери», то у найвищих кабінетах крутили пальцем біля скроні, казали — це законодавчо неможливо, – згадує він. – Зараз ми отримуємо «Стінгери» від низки країн».
Після призначення Резнікова в Україну прибуло понад два десятки вантажних літаків із сучасною зброєю від 10 дружніх країн. Чи багато у цьому його заслуги?
«Він побудував юридичні конструкції, які прискорили процес надання зброї», – вважає Бондар. «Рушійною силою поставок стали повідомлення західних розвідок, що Росія готує вторгнення, тому партнери квапилися надати зброю, – вважає виконавча директорка громадської організації НАКО Олена Трегуб. – А Міноборони залишалося логістично впоратись». На запитання, якою була б ситуація за попереднього міністра, відповідає одним словом: «Катастрофою».
Інфографіка Максим Золоєдов
Перший день війни Резніков пам’ятає погано. «Здається, він тривав годин 70. Ми ухвалили десятки рішень, але я можу пригадати лише спрощення процедури видачі зброї бійцям тероборони», – каже міністр. Кадри, як у перший день війни киянам з КамАЗів роздають автомати Калашникова, облетіли весь світ.
«Було усвідомлення, що треба допомогти ЗСУ, які зустрічають ворога на всіх напрямках, – каже Резніков. – Роздача не була безконтрольною. Ми зібрали обмеження за віком, здоров’ям і давали зброю всім, у кого є паспорт і хто записався у тероборону». За півтори доби в столиці роздали понад 20 000 автоматів.
Зараз у міністра оборони вже є більш‑менш чіткий режим: ранок починається з доповіді президенту, далі – обговорення планів із членами уряду, постановка завдань підлеглим, розмова з Генштабом. Протягом дня контакт із головою Генштабу, де що потрібно. Ввечері знову: президент, уряд, міністерство. «Вночі шукаємо, купуємо, контрактуємо у частині світу, що не спить», – розповідає Резніков.
«Вони непогано справляються, – говорить Жданов. – Поставки з‑за кордону ідуть потоком, армія забезпечена пальним та зброєю». Експерт Інституту стратегічних досліджень Микола Бєлєсков вважає, що головні випробування для МО попереду: країна воює на запасах і волонтерських зусиллях. Оцінювати роботу міністерства можна буде за кілька місяців, коли з’ясується, чи змогло міністерство забезпечити ЗСУ ресурсами для затяжної війни. «Перенести на захід військові заводи, швидко запустити нове виробництво, налагодити логістику, – перелічує завдання Міноборони Бєлєсков.
У кожному інтерв’ю Резніков наголошує, що не втручається у справи Генштабу. Але під час війни залишатись осторонь непросто. «Найскладніше – не заважати військовим воювати,– розповідає міністр.– Я отримую тисячі порад у всі месенджери: де ворог, куди спрямувати танки, кого рятувати, кого звільняти‑призначати».
Ще один виклик – зберегти критичне мислення. «Є очікування, є цілі, а є можливості: всі хочуть якнайшвидшого миру, але наша мета – мир на наших умовах зі збереженням суверенітету і територіальної цілісності України, – каже міністр. – Перемогти ми маємо тими ресурсами, які маємо. Головне – не втратити тверезості мислення під тиском».
На четвертий тиждень війни мало хто з авторитетних експертів прогнозує, коли і як вона закінчиться. Росія руйнує міста, вбиває тисячі цивільних, збирає резерви по всьому світу для другої хвилі наступу. Українські Збройні Сили зупинили ворога, знищують його техніку і живу силу. Як довго це може тривати?
Резніков не незалежний аналітик. Випромінювати оптимізм і роздавати позитив – частина його роботи. Він певен, що скоро Росія буде готова домовлятись.
Міністр оборони увійшов у групу переговорників, яка з 28 лютого провела чотири не дуже результативних раунди переговорів. «Краще б займався забезпеченням армії», – закидають йому коментатори в соцмережах. «Це рішення президента. І тут ставка на мій дворічний досвід участі в тристоронній контактній групі, – каже Резніков. – У будь‑яких переговорах настає момент, коли сторони готові домовлятись, і важливо, щоб було налагоджено канал комунікацій».
16 березня радник президента Олексій Арестович прохопився у відеозверненні, що Резніков очолює переговорну групу (до цього першим голосом був голова фракції «Слуга народу» Давид Арахамія). Резніков певен, що вдасться домовитися на прийнятних умовах.
«Цей момент прийде завдяки зусиллям ЗСУ та всього світу», – каже міністр. На його думку, санкційна політика призведе до економічної катастрофи в Росії. Усвідомлюючи це, політичне керівництво РФ буде змушене домовлятись.
Останнє питання суворо нормованої 30‑хвилиним таймінгом розмови: що робитиме після перемоги?
Резніков бере паузу. «Я дуже наполегливо попрошу президента відпустити мене. Наступна місія– змусити росіян заплатити, – наголошує він. – У всіх міжнародних судах, де тільки можна, я стягуватиму з них репарації на велетенські суми за економічну шкоду, зруйновані міста та забрані життя. Вони заплатять».
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
