Росія намагається переконати світ у тому, що Україна не має шансів на перемогу і що зброя Заходу лише відтягує неминуче. Історик Тімоті Снайдер, який не одне десятиліття присвятив вивченню Східної Європи загалом і України зокрема, вважає, що існує висока ймовірність перемоги України. Такого висновку він дійшов, проаналізувавши ключові фактори, які впливають на хід війни. Forbes пропонує переклад його колонки
Amazon інвестує мільярди доларів у ШІ, роботів та машинне навчання. Якими принципами й правилами керується компанія?
Дізнайтеся вже 22 листопада на Forbes Tech 2024. Купуйте квиток за посиланням!
В останніх двох постах я намагався пояснити реальні і вигадані причини цієї війни. Нацисти, ядерна зброя і НАТО – це вигадані причини; право на самоуправління і виживання – реальні. Тепер я буду говорити про те, що відбувається на полі бою.
На мій погляд, відбувається те, що Росія програє.
Рішення Росії напасти на Україну було злочином, а також помилкою. Будь-якому уряду важко визнати таке (ми все ще чекаємо на оцінку американської війни в Іраку). Але особливо важко визнавати помилки тирану, чия влада тримається на його образі сильного чоловіка з безпомилковими судженнями. Росія в цій війні дійшла до тієї стадії, коли відступити – означає осоромитися. І до цієї стадії вона дійшла швидко.
Війна закінчиться, лише коли Путін зрозуміє, що Росія в ній програє і через це під загрозою опиняється його особиста позиція. Іншими словами, важливо не втрачені чи завойовані території або кількість жертв із того чи іншого боку, а лише політичні обставини, які важко точно окреслити.
Найімовірніше програш Росії виглядає як успіх українців на полі бою, який змінює настрої в Росії і стає джерелом серйозної напруги всередині країни, що, в свою чергу, змушує Путіна змінити свої наративи. Це можливо?
Змінювати наративи Путін точно може. Він постійно робить це. Насправді, це його метод управління. Він змінив наратив останній раз тоді, коли напав на Україну і не зміг досягти встановлених цілей.
Російський план, схоже, полягає в тому, щоб знищити українську економіку, тероризувати цивільних обстрілами по містах, зменшити постачання енергоресурсів європейцям, заморити голодом африканців та азійців через блокаду продовольчого експорту й сподіватися, що всі ці страждання якимось чином підуть на користь Росії.
Перехід від «вторгнення в Україну неможливе» до «вторгнення в Україну неминуче» лише цього лютого в багатьох викликав когнітивний дисонанс. Путін знову може змінити свій наратив (якщо все не вийде з-під його контролю). Але він не змінить його доти, доки йому не доведеться це зробити, і лише прогрес українців може змусити його до цього.
Чи можуть українці отримати необхідну перевагу на полі бою? Думаю, це цілком можливо, але спершу треба проговорити деякі основні факти. Війни передбачувано непередбачувані. На них потрібен час, людські ресурси, вони не завжди відбуваються так, як про це пишуть у підручниках, а ще ж можуть виникнути несподівані обставини, які змінять усе.
Історик Тімоті Снайдер
Проте я переконаний, що Україна виграє в цій війні через сім ключових факторів, які зазвичай є вирішальними під час збройних конфліктів: час, економіка, логістика, ландшафт, спосіб ведення бою, характер і стратегія. А у випадку цієї війни треба також враховувати непередбачуваний чинник – міжнародну громадську думку
Розбираючи кожен із цих факторів, я також поясню, як справи можуть обернутися таким чином, що перемога Росії буде більш імовірною. Потім ви зможете скласти власну думку щодо моїх суджень.
Мої думки з цього приводу сформувалися на основі кількох джерел: власне багаторічне дослідження військової історії і те, що я дізнаюся про цю війну з російських та українських джерел.
1. Час
Росія розраховувала на швидку перемогу. Коли швидкої перемоги не вдалося досягти, а ворога не вийшло принизити, час набув переважаючого значення, що дало можливість іншим чинникам вступити в гру. Що довше триває війна, то менш корисними будуть переваги більшої сили (якщо такі дійсно існують).
Український військовий сидить біля зенітної ракети під час відпочинку поблизу Лиману, схід України, 28 квітня 2022 року.
2. Економіка
У Росії більша економіка, ніж в України. Принаймні на мою думку, санкції проти Росії почнуть діяти дуже скоро, коли українська армія почне демонструвати технологічну перевагу, якій Росія не зможе нічого протиставити без (підсанкційних) імпортних товарів.
Росія дуже постаралася, щоб знищити українську економіку. Але Україну підтримує західна економічна міць, яка значно переважає українську і російську економіки разом узяті.
Під час Другої світової не лише Британія, а й СРСР залежали від американської економіки (цей урок росіяни чомусь забули). У цій війні американська та європейська економіки підтримують українців.
Але економіка залежить від політики. Щоб економіка була впливовою, урядам (особливо тому, який у Берліні) треба бути готовими креативно і швидко застосовувати свою економічну міць так, як вони не використали б її у мирні часи.
Німецьким лідерам треба думати менше про те, як збудувати німецьку армію за пʼять років, а більше про те, що можна надіслати Україні за пʼять тижнів чи що можна збудувати для України за пʼять місяців. Найвпливовішим економікам в історії треба довести, що вони можуть, наприклад, виготовляти артилерійські запчастини і снаряди за розкладом (схоже, що Польща це вже зрозуміла).
3. Логістика
Україна воює на власній території, що дає їй логістичні переваги. Солдатів і постачання не треба перевозити на довгі відстані. Українські військові можуть розраховувати на підтримку місцевих мешканців та неурядових організацій.
У лютому й березні, коли Росія увійшла в Україну з Білорусі та не змогла захопити Київ, логістика росіян на північному фронті зазнала катастрофи. Нині з логістикою у росіян простіше, адже схід України межує з Росією, а на південну частину України можна потрапити з Криму і через Чорне море, яке контролює Росія. Але і ці ланцюжки можна розірвати, і це вже доведено на практиці. Головне мати правильну зброю.
4. Ландшафт
Не можу не відзначити, що Росії переважно не вдавалося скористатися перевагами відносно сприятливого для них рельєфу на південному сході Україні в травні й червні. І це тоді, коли в України ще не було далекобійної зброї, яку їй надають партнери.
На півночі росіянам доводилося долати природні перешкоди, такі як пагорби й ліси. На південному сході таких перешкод немає, але росіяни все одно демонструють дуже повільний прогрес. А тепер далекобійної зброї стає все більше.
5. Спосіб ведення бою
Росіяни не люблять наближатися до українських солдатів. Вони покладаються на артилерію, щоб вбивати з великої відстані. Росіяни закидають обрану позицію снарядами, майже зрівнюють її із землею, а потім захоплюють розвалини.
Така тактика вбиває цивільних, руйнує міста і робить цілі області на непридатними для життя. Але Росію це мало хвилює. Коли йдеться про зброю, то все зводиться до простої математики, і тут у Росії наразі перевага: більше артилерії, більше снарядів, а отже, постраждає більше віддалених територій.
Та якщо в Росії перевага в артилерії зникне, характер війни зміниться. Тепер в України є точна далекобійна зброя, щоб нищити російські склади боєприпасів. Росія може під це підлаштуватися, але лише таким чином, що в неї сповільниться розподіл боєприпасів, а отже, і застосування артилерії.
Якщо продовжить надходити правильна зброя, Україна скоро зможе диктувати спосіб ведення боїв. У росіян навряд чи будуть значні успіхи в ближніх боях. Якщо Україна матиме перевагу в артилерії, ми зможемо спостерігати за повільним відступом Росії, адже командирам буде важко переконати своїх солдатів вступати в ближні бої.
6. Характер
Я кажу «характер», а не «бойовий дух», адже те, що я маю на увазі, значно глибинніше за настрій, який може змінюватися і змінюється щодня.
Росіяни завжди можуть відступити до Росії, і складається враження, ніби багато хто з них цього й хоче. В певний момент російські командири можуть дуже слушно зауважити своєму цивільному головнокомандувачу, що в них у всіх є й інші обовʼязки, окрім України. У перехопленнях, які я чув, російські командири не зовсім розуміють, чому вони в Україні.
Все вказує на те, що російські солдати, включно з російськими військовими блогерами, не надто вмотивовані на війну. Перехоплення розмов (вибіркові, визнаю) вказують на те, що російські солдати раді грабувати місцевих, але не йти в бій.
Ані російські лідери, ані російський народ, схоже, не надто переймаються десятками тисяч вбитих і покалічених російських солдатів, але самі солдати хочуть повернути додому живими.
А от українцям нікуди піти. Країна, яка на них напала, відкрито погрожує їх винищити як націю. Українці часто демонструють чітке розуміння того, чим їхня країна відрізняється від Росії. Вони знають, за що воюють.
Український військовий показує боєприпаси. Фото Getty Images
7. Стратегія
Власне вторгнення Росії ґрунтується на оманливих наративах: Україною керує якийсь елітарний уряд чи іноземні ставленики, а український народ із нетерпінням чекає повалення цього «нелегітимного режиму» і прийме у розпростерті обійми російських солдатів як братів.
Російські «причини» ведення війни відкривають шлях не до перемоги, а до жорстокості: Кремль усе ще офіційно наполягає на «денацифікації й демілітаризації», а це означає знищення й приниження людей, яких росіяни асоціюють з українською нацією і державою.
Втім, «денацифікація й демілітаризація» можуть лише визначити способи боротьби у війні, але не її завершення. Ця війна змінила українську націю й державу, але ці зміни аж ніяк не на користь Росії. Українці лише самоствердилися як нація і держава.
Останні два місяці Росія намагалася взяти українську армію на Донбасі в оточення і переважно зазнала поразки. Їй вдалося захопити деякі території (в Луганській і Донецькій областях), але небагато. Луганська область повністю чи майже повністю під контролем Росії, але ще близько половини Донеччини ця доля не спіткала.
Більшість територій, яку Росії вдалося окупувати в цій війні, було завойовано в перші чотири тижні. Дійсно, якщо рахувати від кінця березня, Україна відвоювала більше територій, ніж втратила (переважно на півночі Києва, але також деякі навколо Харкова й Херсона, плюс острів Зміїний).
Сергій Шойгу, міністр оборони Росії, закликав росіян до потужніших атак «на всіх напрямках», але не зовсім зрозуміло, що це означає, як цього досягти або що це за стратегія така. Як і в Путіна, в Шойгу немає військового досвіду; він більше спеціаліст зі звʼязків із громадськістю.
Наразі схоже, що російський план полягає в тому, щоб знищити українську економіку, тероризувати цивільних обстрілами по містах, зменшити постачання енергоресурсів європейцям, заморити голодом африканців й азійців через блокаду продовольчого експорту та сподіватися, що всі ці страждання якимось чином підуть на користь Росії. Іншими словами, російська стратегія у війні в Україні – це одноосібна блокада світу.
Наскільки я можу зрозуміти, Україна намагається захистити своє фізичне й соціальне існування, що їй нині вдається, і здійснити контрнаступ, щоб відвоювати родючі землі й стратегічні території на півдні (Херсонська область). Відвоювання півдня також дасть Україні змогу зруйнувати логістику росіян і знищити залишки міфу про російську непереможність.
Думаю, що стратегія менш важлива, ніж інші фактори, і менше важить, ніж загалом вважають люди, але чітко встановлені цілі дають певну перевагу. Наразі українські цілі більш зрозумілі.
Громадська думка
Це непередбачуваний фактор. Опитування свідчать про величезну підтримку війни в Росії, але це мʼяка підтримка. Наразі азіатським солдатам в російській армії, бідним людям в російській армії і мобілізованим українцям з ОРДЛО набридло помирати за Росію. Росіяни в містах спостерігають за війною по телевізору як за подіями реаліті-шоу. Така мʼяка, диванна підтримка не трансформується в бажання воювати.
В одному питанні Путін схожий на західних лідерів: він боїться мобілізувати населення для війни, адже війна має бути красивою картинкою на екрані або цікавою подією, за якою можна спостерігати з дому. Росія без зайвого галасу дуже старається набрати людей для війни в Україні, зробити вигляд, ніби нічого схожого на мобілізацію не відбувається.
Та мʼяка підтримка може змінитися, якщо зміниться характер війни, і Путін, схоже, це розуміє. Знаючи про його чутливість до громадської думки, можемо припустити, що у разі поразки в Україні він виявить гнучкість, якщо знадобиться.
В Україні громадська позиція більш міцна. Для українців війна – це реальність, а не шоу. Президент і ЗСУ надзвичайно популярні. І це навряд чи зміниться в найближчі місяці.
Найкоротший і, мабуть, єдиний шлях Росії до перемоги – це переконати нас в тому, що Україна не може перемогти.
А от найважливіша змінна цього літа – це громадська думка в Європі й Північній Америці. Російська пропаганда переконала небагатьох у тому, що агресія й руйнування з боку Росії виправдані.
Пропагандисти переважно відступили від наративу «нацисти», «ядерна зброя» і «НАТО». Тепер у них непогано виходить переконувати в тому, що Україна не може перемогти або що війна якимось чином закінчиться, якщо Захід припинить постачати зброю.
Війна показала, що українська держава (чи радше українські цивільні) значно стійкіша і згуртованіша, ніж будь-хто міг уявити. Але в питаннях економіки Україна дуже вразлива до змін у тому, що ми думаємо про війну.
Найкоротший і, напевно, єдиний шлях Росії до перемоги – це переконати нас у тому, що Україна не може перемогти (або що у війні винна Україна, і якщо ми від неї відвернемося, війна закінчиться).
Наше завдання значно простіше, ніж в українців. Українцям потрібно виявляти рішучість на кожному кроці в усіх питаннях.
А нам лише треба сприймати реальність такою, якою вона є, бути терплячими й підтримувати демократію, яка потерпає, правильним ставленням і відповідною зброєю. Цілком можливо, що результат війни буде залежати від того, наскільки ми на це здатні.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
