Твердження Путіна про українських «нацистів», розробку Україною ядерної зброї та агресію НАТО не витримують жодної критики. Але навіть у демократичних країнах є ті, хто йому вірить. Чому це відбувається і як Захід має допомогти Україні перемогти? Forbes переклав колонку історика Тімоті Снайдера
⚡️Даруємо 700 грн знижки на річну підписку на сайт Forbes. Діє з промокодом 700 до 28.04 Оформлюйте зараз за цим посиланням
«Нацизм», «ядерна зброя» та «НАТО» – три причини, якими Путін із самого початку виправдовував вторгнення в Україну. Ці гасла сягають корінням у радянську та російську колективну травму. Вони не стосуються ні реальних мотивів Путіна, ні інтересів Росії. Путін грає на російських страхах, спрямовуючи їх назовні, проти решти світу. Можливо, росіяни не розуміють, за що воюють і до чого тут нацизм, ядерна зброя та НАТО. Але просто вимовляючи ці слова, Путін дає їм зрозуміти, що краще не висовуватися.
Ми на Заході вразливі для російської пропаганди з тих самих причин, що й росіяни. Гасла про «нацизм», «ядерну зброю» та «НАТО» не дають жодної інформації для аналізу того, що відбувається насправді. Ми чіпляємось за них із тих самих причин, що й росіяни: вони торкаються глибинних емоцій.
Якщо ви відчуваєте звичне почуття провини перед світом і схильні вірити, що все зло несуть американці, то ваше вразливе місце – НАТО. Якщо налякані й шукаєте привід відсидітися, то «ядерна зброя». А якщо дивитеся на інших зверхньо або хочете, щоб у вашій компанії вас вважали найрадикальнішим, то потрапите на хитрощі Путіна про «нацистів», а для нього «нацисти» – це ті, кого він призначив своїми ворогами.
Легко довести, що всі ці хитрощі – нісенітниця, яка не має нічого спільного з військовими цілями Росії. Але спочатку ми повинні зізнатися самим собі: «так, це моє вразливе місце», «іноді це гасло на мене діє», «я можу потрапити в цю пастку». Якщо цього не визнати, докази нічого не змінять. І в цьому ми кардинально відрізняємось від росіян. Ми ще маємо інститути, і, сподіваюся, схильність критично переосмислювати те, що відбувається. На своїх пізніх етапах тиранія тримається на порочному колі насильства: «ми зробили все правильно, тому що так велів тиран». Для демократії важливою є здатність вчасно зупинитися, не піддаватися на гасла і не відстоювати їх тільки тому, що так роблять інші.
Війна Росії в Україні зараз тримається на порочному колі насильства: «Ми без причини вторглися до країни і вбили там багато людей. Але не можемо піти, бо цим визнаємо, що вторглися та вбивали без причини. Тому маємо залишитися в Україні та продовжувати вбивати людей ні за що». Зараз російські пропагандисти невтомно працюють над тим, щоб переконати нас, що Україна програє, що Захід програє, що нам не вистачить волі пережити осінь та зиму. Вони роблять це з дуже простої причини: насправді Україна не програє війну. Єдина причина, через яку Україна може програти: Захід припинить постачання зброї. А Захід може припинити лише тому, що втратить надію. Зараз Москва відсунула гасла про «нацистів», «ядерну зброю» та «НАТО» на другий план. Вони просто стали дрібною складовою у кампанії, спрямованій на те, щоб Захід втратив надію.
І все ж давайте проаналізуємо гасла про «нацистів», «ядерну зброю» та «НАТО». Тоді ми побачимо ситуацію такою, якою вона є насправді.
«НАТО» – точно не привід для вторгнення. До російської агресії 2014 року ідея про вступ до НАТО була в Україні непопулярна. Договірні зобов'язання перед Росією ще десятиліття перешкоджали б членству України в НАТО. Порушивши ці зобов'язання вторгненням у країну 2014-го та 2022-го, Росія змусила українців вважати, що треба вступати до альянсу. Вторгнення 2022-го переконало шведів та фінів у тому, що їхні країни мають вступити до НАТО. Фінляндія має довгий кордон із Росією, у неї та Швеції досить сильні армії. Десятиліттям нейтралітету настав кінець. Але Путін каже, що це не має значення. Причина проста: Путін не боїться вторгнення НАТО до Росії й ніколи не боявся. Він просто хоче захопити Україну, і пропагандистське гасло про розширення НАТО – одна з форм прикриття його імперської авантюри. Насправді, Росія зараз відводить війська від фінського кордону – майбутнього кордону НАТО – і перекидає їх в Україну. Тому що війна йде не проти НАТО, а на знищення України.
Війна розпочалася, звісно, не для знищення українських «нацистів». Повторювати основні факти українського політичного життя втомливо і, сподіваюся, зайве. Вкрай праві представлені в Україні значно менш широко, ніж у Росії (де вони при владі), Сполучених Штатах і майже будь-якій країні Європи. Українці обрали президента-єврея, котрий набрав на виборах понад 70% голосів. Твердження, що українці – «нацисти», це просто мова ненависті, що покликано виправдати їхнє вбивство. Вибір цього конкретного терміну – приклад двох фашистських стратегій: «великої брехні», яку пропонував Гітлер, і тези про вибір ворогів (їх висунув нацистський теоретик Карл Шмітт). Крім того, термін «нацисти» покликаний відвернути людей від дійсно фашистських рис верхівки російської держави.
Російська військова техніка на шляху до Маріуполя, 23 березня 2022 року. Фото Getty Images
Війна ніяк не пов'язана з ядерною зброєю (хіба що постійні вторгнення Росії в Україну зроблять її більш популярною в усьому світі). Міф про те, що Україна створювала ядерну зброю, був очевидною брехнею, і Росія її більше не просуває. Україна відмовилася від ядерної зброї 1994-го в обмін на гарантії безпеки з боку США, Великої Британії та РФ. Те, що з того часу Росія двічі вторгалася до України, – найкраща реклама ядерної зброї. Невеликі країни віритимуть, що вона захистить їх від великих сусідів. Саме у цьому сенсі російське вторгнення збільшило шанси на ядерну війну. Але в російсько-українському конфлікті реальної небезпеки його застосування немає. Росія програла битву за Київ і веде скоріше деескалацію, ніж ескалацію. Більшого шоку, ніж незабутня поразка під Києвом, уже не буде. Ця війна (як і багато попередніх конфліктів) показує, що ядерна зброя не заважає великим державам починати – і програвати – конвенційні війни.
Росія веде війну на знищення українського народу. Кожен, хто дивиться російське телебачення, це знає. Путін постійно заперечує існування української нації та легітимність української держави. Скрізь, де Росія контролює українську територію, вона здійснює політику геноциду: масові депортації, зґвалтування, страти. Путіну потрібна перемога, бо це його війна. Росіяни хочуть перемоги, тому що багато хто з них відданий ідеям, які доносяться пропагандою. Поразка стане для них крахом переконань, але й усе.
Українцям, навпаки, перемога у цій війні життєво необхідна, бо йдеться про їхнє виживання. І не лише у фізичному сенсі, а й у суспільному: українці хочуть мати змогу бути українцями.
Ставки у цій війні високі. І вони підводять нас до простого висновку: росіяни боротимуться, доки не зазнають поразки. Українці боротимуться далі незалежно від того, у що ми віримо і що робимо. Українці можуть перемогти. Якщо Захід не піддасться на маніпуляції про «нацистів», «ядерну зброю» та «НАТО», збереже твердість і терпіння, озброїть українців, то війна закінчиться правильно, і її жах можна буде зупинити.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
