Організаційний фронт — один з ключових факторів, завдяки якому українська армія випереджає російську. Чи можемо ми бути настільки ж впевнені в перемозі на організаційному фронті державного управління? Тут оптимізму небагато, відмічає керуючий партнер компанії Ward Howell Україна Ігор Кабузенко. Та радить, як виправити вади системи та закласти необхідні стимули її самоочищення та розвитку.
За рік війни ми не навчились ефективно боротися з корупцією, свавіллям та неефективністю – явищами, які вже довгий час притаманні українській державній службі як на рівні політичних урядовців, так і на рівні кар’єрних держслужбовців та керівників держпідприємств.
Хто винен в такій ситуації, що з цим робити та хто це все має робити?
Колоніальна та радянська спадщина
Україна тривалий час була частиною Російської Імперії та Радянського Союзу. Тому державні управління незалежної України успадкували певні архаїчні вади:
Український держслужбовець – виконавець чужої волі
За радянських часів всі призначення робились в Москві. Українські державні службовці всіх рівнів були не дизайнерами майбутнього своєї країни, а виконавцями волі імперських стратегів. В Україні не існувало ні школи розробки, прийняття та втілення державної стратегії, ні лави запасних державників необхідного калібру та кваліфікації.
З отриманням незалежності України у 1991 році ситуація майже не змінилась. Українські держслужбовці частково переорієнтували увагу з радянських колоніальних наративів на їх західні аналоги. Все, на що ми спромоглися у царині розробки державної стратегії, – «Багатовекторність», інтерпретація українського прислів’я «ласкаве телятко двох маток ссе».
Радянська система оплати праці та призначень державних службовців
З одного боку — комбінація низької офіційної зарплатні держслужбовців та прихованого доступу до специфічних благ у вигляді доступу до «дефіцитних товарів», з іншого – культура призначень на основі лояльності, а не професіоналізму.
У часи незалежності благом стала безкарність за незаконне збагачення, невиконання своїх обов‘язків та спричинення цим шкоди державі. А принципом системи призначень — «друзям все, ворогам закон».
Надвелика кількість підприємств у державній власності
У СРСР усі підприємства були державними. За 30 років незалежності Україна не провела повну приватизацію, яка загальмувала на початку 2000-х. Проблема неефективності держпідприємств — контроль над ними, їхніми товарно-грошовими потоками – це ключовий фактор корупції в Україні.
Становлення держави Україна
Погана спадковість — ключова біда України? Ні. Були всі шанси побудувати професійну державну службу протягом 90-х. Завадив гібридний вплив Росії.
Російські спецслужби та кримінальні клани заявили себе активними гравцями в Україні початку 90-х. Відбулося зрощування українських політиків, криміналітету та бізнесу. Інтереси цих трьох груп іноді розходились, але вони мали однакові підходи до їх реалізації, які підтримувала РФ.
Основною їх ціллю було зниження організаційної спроможності держуправління в Україні та просування власних призначенців у всі гілки влади. Інструменти — дискредитація реформ в країні шляхом їх імітації та переслідування реформаторів, які наважились на руйнування злочинних схем.
Чи могли б ми впоратись з цим викликом? Напевно, так. Але нам це не вдалося через системні дії Росії по дезорганізації України.
Не порівнюйте Україну з країнами Східної Європи, які після здобуття незалежності опинились під надійною політичною парасолькою Заходу та майже не відчули на собі впливу РФ.
Вади української державної інституційної та організаційної моделі:
Відсутність ціннісних політичних партій
Ціннісні політичні партії в розвиненій державі – безстрокові носії ключових ідеологій. Вони можуть існувати століттями: їх існування не прив’язане до тривалості життя їхніх лідерів.
У розвинених країнах такі політичні партії, або їх парламентські коаліції, заповнюють посади на вищому політичному рівні держслужби та відповідають за результати роботи своїх призначенців. Такі призначення завжди якісніші, оскільки корупційні прояви, або некомпетентність призначенців, задорого коштують сталим політичним силам, які за ними стоять.
В Україні були передумови для створення таких справжніх партій. Але Росія і тут проводила спецоперації розколу. Приклад — партія Народний Рух України.
Сьогодні українські партії – це групи підтримки їх лідерів, фінансованих ними ж, а не партійцями, їх інструмент захисту або зростання впливовості.
Конституційні колізії
Розмитість, або відсутність відповідальності у державних службовців — наслідок неефективного розподілу повноважень між різними гілками влади, в т.ч. «розчеплення» виконавчої гілки влади на прем‘єрську і президентську.
Рішення часто приймають не ті, хто за них формально відповідає. Ігнорується одна із ключових умов належного виконання – чим вищий рівень відповідальності держслужбовця, тим вищим має бути рівень його повноважень.
Нерозуміння ролі державних установ
Відсутність чіткого розуміння ролі більшості держустанов, і в першу чергу міністерств, погіршується відсутністю необхідних повноважень у прем‘єр-міністра по призначенню міністрів Кабміну. Це впливає на якість призначень і результати роботи уряду.
Майже повна відсутність незалежних інституцій
Згадаємо, яких серйозних результатів досягла реформа однієї з небагатьох незалежних інституцій – Нацбанку — у 2014-2019 роках. Так само можна високо оцінити результати роботи НАЗК – установи, яка спромоглася утримати власну незалежність з моменту заснування і дотепер. Ці два приклади доводять принципове значення незалежності інституцій задля ефективної роботи всієї системи.
Реформи – початок
У 2014 році після Революції гідності до держслужби прийшли патріотичні топменеджери з досвідом роботи в провідних компаніях та іноземну освіту. Але архаїчна система їх перемогла та продовжує перемелювати. Реформаторам не вистачило єдиного бачення, чіткого плану дій і політичної підтримки. А без цього марно мріяти про перемогу над добре зрощеними політико-кримінальними кланами.
Але досвід, що набули реформатори після 2014 року, неоціненний. В Україні нарешті з’явилась лава запасних – державників, які вже набули необхідного досвіду та при відкритті наступного вікна можливостей спроможуться довести реформи до їх логічного завершення.
План трансформації державного управління
Сьогодні майже всі пропозиції щодо реформування системи державного управління зводяться до пошуку доброчесних людей.
Так, це критично важливий критерій відповідності. Але перед тим, як починати шукати нових лідерів, треба виправити вади системи та закласти необхідні стимули її самоочищення та розвитку.
З чого почати:
Мета: інституційна реформа
Конституційна реформа та законодавче сприяння створенню справжніх безособових політичних партій та незалежних інституцій. Реформа системи юстиції, подальший розвиток реформи корпоративного врядування та пришвидшення розвитку місцевого самоврядування.
Мета цього блоку — втілення організаційної моделі, яка б культивувала політичну відповідальність, унеможливлювала нехтування інтересами держави, розвивала ефективні механізми розробки та впровадження державної стратегії та її належного виконання на всіх рівнях і у всіх гілках влади.
Цифровізація
Цифровізація має стати визначальною в процесі оптимізації чисельності та підвищення ефективності працівників держслужби України.
Ця реформа — не тільки можливість для України адаптувати загальновідомі принципи держуправління, а й зробити квантовий стрибок у цій царині та отримати стратегічну перевагу перед багатьма іншими, в тому числі розвиненими країнами світу.
Приватизація
Держава має провести масову приватизацію держпідприємств. Головна мета — не отримати найбільший можливий прибуток від їх продажу. Відібрати їх у кримінальних кланів, які ними по факту володіють, та передати новим приватним власникам.
У власності держави має залишитись обмежена кількість стратегічно важливих підприємств. Їх можна успішно реформувати, як, наприклад, Укрпошту, та об’єднати в рамках Українського Фонду Національного Добробуту по прикладу, скажімо, Швеції.
Антикорупційні інституції
Розвивати спроможність, взаємодію та незалежність НАЗК, НАБУ, САП, ВАС та АРМА. Їх діяльність має ґрунтуватись на принципах додержання законності, не вибірковості правосуддя та відповідальності.
Ринкова оплата праці
Підняти офіційну оплату праці державних службовців до ринкового рівня. Впровадити всі необхідні антикорупційні заходи задля усунення можливостей отримання доходу держслужбовцями злочинним шляхом.
Цій реформі має передувати всеосяжне експертне та громадське обговорення. Її результатом має бути консенсус щодо застосування ринкових підходів визначення рівнів оплати праці та усунення дисбалансу в оплаті праці між працівниками держпідприємств та держустанов.
Розвиток державної служби
Ми можемо пригадати лічені недержавні проєкти щодо розвитку політиків та кар’єрних державних службовців. Але не існує жодної державної освітньої установи, яка могла б похвалитися серйозними досягненнями. Це не дивно, попит народжує пропозицію.
Попит на лояльність не стимулював розвитку потужних освітніх закладів. За умови появи політичної волі, а відтак і попиту, мають розпочатись інтегровані програми розвитку держслужбовців, які передбачатимуть стажування за кордоном, освіту в іноземних вишах, залучення міжнародних менторів і радників та побудову власної потужної школи розвитку державних службовців.
Особлива увага — англійській мові, аж до повного викладання нею. Одночасно мають повстати із небуття дві надважливі вищі школи – військова та дипломатична.
Залучення талантів
Початок вище описаних реформ підвищить довіру суспільства до держслужби та надихне талановитих менеджерів всіх рівнів йти й пробувати реалізувати себе в держуправлінні.
Побудувати процес пошуку, оцінки та адаптації топ кандидатів відповідно до найкращих світових практик — надважливо.
Команда реформ
Зазвичай ми адресуємо свої побажання реформ до держави. Чи може хворий сам собі зробити операцію? Ні. Коли йдеться про докорінні трансформації, треба краще розуміти, хто зможе та захоче взяти за них відповідальність.
Такою силою може стати громадсько-політичний рух, який об’єднає технократів, політиків, урядовців та представників громадянського суспільства навколо єдиних цілей та підходів до їх досягнення. Такий громадянський рух стане прототипом справжньої ціннісної ідеологічної партії.
В Україні вже існують всі передумови для об’єднання навколо прогресивних ідей. У багатьох дискусійних групах, великих та малих, відбувається кристалізація підходів.
Коли відбудеться об’єднання? Сподіваюсь, одразу після нашої перемоги. Що буде каталізатором такого об’єднання? Важко передбачити, але ми вже декілька разів спостерігали подібні процеси й в тому, що вони повторяться не має жодного сумніву.
Важливо, щоб відповідальність за трансформацію взяла саме нова сила.
Бо жодна відома нам партія не встояла перед спокусою використати владу у власних цілях, насолоджуючись безкарністю. А багато із запропонованих реформ, наприклад доведення оплати праці до ринкового рівня, будуть непопулярними серед населення і можуть негативно відобразитись на рейтингах політиків.
Головне, чим має вирізнятись нова сила – це наявність потужної та довготривалої політичної волі, яка ґрунтується на усвідомленні — Україна не зможе зберегти незалежність та стати по справжньому суб’єктною країною без докорінного покращення внутрішньої організації. Ознакою наявності політичної волі будуть не яскраві проповіді лідерів, а рішучі, без зайвого галасу, кроки, в т.ч. непопулярні.
Іншими важливими ознаками такої політичної команди мають стати: амбіційне бачення, що ґрунтується на цілісний політичній програмі, а не на популізмі; чіткий план його втілення, який враховує попередній досвід реформ; висока стійкість, передумовою якої є кристальна репутація та цілеспрямованість.
Це має бути команда державників, які піклуються про майбутнє країни, а не політиків, які піклуються про наступні вибори.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
