Категорія: Лідерство
Дата: 15 березня 2023 16:32

«Поліцейсько-прокурорська держава Україна». Forbes запитав у бізнесу, як державі відновити імідж роботодавця

Тетяна Павлушенко

Forbes

6 хв читання

Петро Чернишов, Ігор Гуменний, Олександр Деркач Фото Олександр Чекменьов. Ілюстрація Анна Наконечна

Гучні кейси з підозрами НАБУ та САП екстоппосадовцям Андрію Пивоварському, Андрію Коболєву, Павлу Ковтонюку підірвали імідж держави як роботодавця для людей із новаторськими підходами.

Бізнесмени Ігор Гуменний, Олександр Деркач, Олександр Соколовський та інші поділилися з Forbes думками, як державі знову стати магнітом для ефективних менеджерів

Роман Бондар, керуючий директор Korn Ferry Ukraine, у статті для Forbes стверджує, що вихід є, і пропонує пʼять базових позицій нового суспільного договору між державою і держслужбовцем.

Forbes запитав представників бізнесу про те, як вони бачать реформування держслужби та чи погодилися б вони очолити державне підприємство.

На останнє питання Владислав Чечоткін, СЕО та засновник інтернет-магазину Rozetka, відповів лаконічно: «Я б не погодився. Хочу залежати тільки від себе».

Ігор Гуменний, власник UBC Group, голова комітету з розвитку промисловості та інфраструктури СУП

Починати потрібно зі структурної та територіально-адміністративної реформи – державу потрібно скоротити до мінімуму функцій, починаючи від Ради, Кабміну до облдержадміністрацій. Залишити тільки ту кількість чиновників, яка необхідна для виконання функцій держави. Після війни можна змінити систему адміністрацій на префектів, які контролюють дотримання законів місцевими органами.

Наступний рівень – бюджетна сфера. Є школи в селах, де 50 учнів і 50 вчителів. Їх потрібно закрити, залишити одну нормальну. Так само з медичною сферою та іншими бюджетниками. Структурні реформи – це жорстке скорочення. Це перший крок, щоб привести структуру до норми.

Далі – потрібне бачення, що ми будуємо, та цілі. Тоді можна говорити про персонал для їх реалізації.

Якщо набирати людей у стару структуру з незрозумілими цілями, структура їх переживе. Я підприємець і саме так будую бізнес-процеси для досягнення цілей. А наша держава – «це річ у собі», живе своїми інтересами. Для того щоб іти в політику-владу, має бути політична воля й бачення президента Володимира Зеленського.

Тих, хто проведе справжні реформи, звільнить 3-4 млн людей із держапарату, будуть ненавидіти та проклинати. А окрему галузь у відриві від усієї системи неможливо реформувати.

Олександр Деркач, співвласник холдингу «Молочний альянс» та клініки «Оберіг»

Тема «реформаторів утискають, і тому вони не йдуть працювати на держслужбу», – трохи надумана. Якщо говорити в контексті справ Андрія Коболєва, Андрія Пивоварського, Євгена Дихне, стосовно них таке твердження маніпулятивне.

По-перше, у кожного з цих експосадовців різні ситуації. По-друге, не всіх із них я б назвав реформаторами з точки зору результатів роботи.

Чому успішні менеджери не йдуть працювати в держструктури?

Їх ніхто не запрошує, бо вони там непотрібні. За останні 10 років не пригадую жодного відкритого конкурсу на цікаву топпосаду, де б обрали відомих широкому бізнесовому загалу менеджерів. Весь час якісь підкилимні ігри. Умови під «своїх». Щоб не прийшов хтось із «чужих», з ким не «порішаєш».

Щодо роботи в держструктурі Років 10–15 тому пішов би. При умові, що дали б можливість самому підібрати команду та не треба було б красти гроші на якісь високі цілі.

Ярина Ключковська, консультантка зі стратегічних комунікацій, ексдиректорка з корпоративних комунікацій «АрселорМіттал Кривий Ріг»

Люди шукають у роботі заробіток, кар‘єрні можливості та розвиток, але насамперед – сенс. У цьому державна служба дає 100 балів уперед корпоративному сектору. Це чудове місце для людей з амбіціями, бажанням робити щось важливе.

Проте в держсекторі за це непомірно висока ціна, яка вимірюється величезним ступенем неефективності системи, безглуздої бюрократії, обов‘язкових, але далеко неефективних правил, і величезними ризиками.

Остання тема зараз вийшла на авансцену, підігріта контроверсійними справами проти реформаторів різного ґатунку: Коболєва, Пивоварського, Ковтонюка, Верланова. Є можливість щось зробити та потім нескінченно відбиватися від обвинувачень, а то й ризикувати опинитися за ґратами.

Щоб стати привабливою для топфахівців, держслужба має урівняти шальки терезів, на яких можливості та ризики, винагорода та втрати. Інакше залишатиметься привабливою тільки для тих, хто використовуватиме свої посади для незаконного заробітку.

Я поки що відмовляюся заходити в держсистему, бо знаю, що не буду ефективною в системі, орієнтованій на процес, і обтяженій бюрократією. А ще – я найефективніша в середовищах із високою довірою, а довіри в нашому держуправлінні немає.

Петро Чернишов, засновник «Контори Пі», експрезидент компанії «Київстар»

Я б погодився очолити держкомпанію, тому що:

вмію керувати великими компаніями;
заробив достатньо грошей і в мене немає потреби обкрадати державу;
я ще в тому віці, коли такі виклики цікаві;
у мене, як мені здається, вистачить вміння не залізти в ситуації, внаслідок яких я буду в чомусь винним. Також вистачить грошей на адвокатів, які захищатимуть мене в ситуаціях, коли я не буду винен, але хтось вирішить зробити мене «цапом-відбувайлом».

Люди, що можуть поставити плюсик проти кожного з цих чотирьох пунктів, можуть йти керувати держкомпаніями.

Олександр Соколовський, засновник групи компаній «Текстиль-Контакт», член Ради директорів СУП

Я не піду в політику чи виконавчу владу, у мене інше мислення: розумію свої цілі, відповідаю за результат, приймаючи рішення. Вони можуть бути позитивні чи негативні, але лише я повністю їх контролюю і відповідаю за них. Виступаю за прозорі та єдині для всіх правила гри, а не «друзям – усе, а ворогам – закон». Це мої базові налаштування.

У роботі держмашини все складніше, не все залежить від тебе. Коли базові налаштування збиті, не можна передбачити результат. Ми хочемо до Європи, але за 31 рік незалежності Україна залишилися поліцейсько-прокурорською державою, проблема якої – влада вважає головною себе, а не платників податків чи народ.

Після Майдану та початку війни з Росією у 2014 році серед населення був ментальний стрибок, був запит на єдині правила гри, багато порядних людей прийшли до влади, зробили багато чого позитивного.

Зараз є три типи людей, які йдуть працювати в держапарат.

Реформатори, які намагаються щось змінити. Але в країні багато силових структур, їх кількість не пропорційна до економіки. Можна прийти, намагатися щось реформувати, але є безліч законів, підзаконних актів, суперечливих речей. Тебе завжди можуть звинуватити в чомусь, але люди йшли на це.
Люди йдуть у владні кабінети не для змін, а заради власної наживи. Впроваджують «схеми», вибудовуючи мафіозні ланцюжки. Вони розуміють, що порушують закон, але натомість зароблять стільки грошей, що зможуть відкупитися від силових структур.
Пасивні люди, яким простіше нічого не робити. Вони отримують зарплати, бонуси, іноді від якогось держпідприємства їм привезуть конверт чи валізу за розвʼязання якихось питань, кому як пощастить.

Основні базові налаштування, що заважають реформаторам.

Не красти. Щоб держапарат почав працював на країну, має бути чітка вказівка з самої верхівки влади – працюємо не на кишеню, а на бюджет. У всіх країнах є корупція, але одна справа красти з прибутку, інша – зі збитків, особливо під час війни.
Відсутність чітких повноважень, а винагорода не співставна з результатом. Важливо давати повноваження та судити за результатом. Якщо він є, винагорода має бути відповідною. Сподіватися, що люди лише з любові до держави ризикуватимуть своїм життям та здоровʼям, не варто.

Вихід – у звʼязку з війною серед населення існує запит на справедливість. Люди йдуть за пасіонаріями, а війна таких людей підіймає на поверхню. Хтось жертвує собою на фронті, а хтось у владі, намагаючись щось змінити.

Їхня мета – не змінити всю країну одним клацанням пальців, а хоча б налаштувати певні кола чистоти. Чим більше буде таких кіл, тим більше талановитих людей вони затягуватимуть у владу.

Сергій Будкін, партнер FinPoint Advisers

Проблема держслужби України в тому, що в більшості випадків з раціональної точки зору на неї можна піти тільки з метою корупційного збагачення, а з емоційної точки зору – завдяки безсрібниковому патріотизму. В Україні був єдиний великий експеримент зі зміни цієї суспільної парадигми – половинчаста реформа поліції після Революції гідності.

Держслужба в Україні (за дуже небагатьма винятками) не дає перспектив кар’єрного зростання після завершення повноважень, не забезпечує поваги суспільства і створює багато проблем в посткар’єрному житті. Я навіть не про те, що проти деяких держслужбовців заводять кримінальні справи, а про побутові незручності. Як держслужбовець більш-менш високого рівня людина отримує статус PEP (politically exposed person), і в багатьох побутових випадках це їй просто заважає жити.

Війна – це велике горе і великий шанс змінити суспільство, в тому числі стосовно держслужби. Зараз частка держави в усьому об’єктивно зростає. Багато людей, які не бачили себе до того держслужбовцями, йдуть працювати на держслужбу (перш за все – в армію або НГУ).

Після війни буде велике скорочення з держслужби: від демобілізації до скорочення тих адмінпідрозділів, які вже будуть не потрібні. Цей об’єктивний процес можна використати для максимального скорочення держслужби взагалі, повернувши країну на той шлях адміністративної децентралізації, яким вона більш-менш успішно йшла до війни.

Для цього має бути ціль у вигляді small government, яку треба спланувати зараз, поки війна, потім буде запізно. Тільки після кардинального скорочення держслужби можна буде зробити систему залучення туди талантів, коли в них буде шанс не розчинитися і не втратити свою ідентичність в океані сірих костюмів.

Крім того, треба сформулювати нову суспільну угоду і програму її привою (за садівничою термінологією) на дерево існуючого суспільства, в яку повірять ті, кого треба залучати до створення держави майбутнього. Це звучить пафосно, але все має з цього починатися.

Матеріали по темі