Forbes запропонував американським та українським політикиням, топменеджеркам, волонтеркам, парамедикиням, дипломаткам й акторкам написати есе, що таке сучасне жіноче лідерство. Нам потрібно навчитися не заважати самим собі будувати нову Україну, відмічає парамедикиня Юлія Паєвська
Жіноче лідерство – це відчуття відповідальності: сформувати мету, прорахувати кожну дію, наскільки це можливо, та наслідки. Чого б це не стосувалося: від планування, які дерева висадити на дачі, до відбудови країни.
В Україні жінки часто більш суттєво впливають на сьогодення, ніж чоловіки. Такий собі прихований матріархат. Важко пригадати період в історії України, коли жінки не відігравали б значну роль у формуванні нашої держави.
Війна зробила українських жінок ще сильнішими, як лакмусовий папірець, проявила в них якості, які віками формували ДНК українського суспільства.
На війні лідерство дуже важливе, а жіноче – тим більше. Переважна більшість волонтерів – жінки. Формула українського жіночого лідерства – розумієш, що потрібно, сама робиш, що можеш, та залучаєш тих, хто здатний допомогти.
Особисто мені лідерські якості допомогли сформувати мої впертість, рішучість і вміння аналізувати. І звичайно, небайдужість. Як у лідера та громадянки моя особиста ціль тепер – забезпечити військовим, дітям полонених і загиблих військових максимальну підтримку через благодійний фонд «Мрія!», який я заснувала.
На війні я не втратила людяність, як це зробив наш ворог, це головне моє досягнення.
Війна за незалежність України триває вже майже 400 років. Ми породили Росію як монстра, тому мусимо її монструозну сутність знищити. Головна ціль ворога – посіяти серед нас страх. Але в нього нічого не виходить. Нашому суспільству, а особливо жінкам, притаманні наративи свободи, справедливості, креативу. Ми хочемо пишатися не тільки дідами, а й нащадками, заради яких відстоюємо свою землю. Щасливе майбутнє для України, для наших дітей у нас на першому місці.
Попереду ще багато роботи. Україна після війни має стати абсолютно новою країною, побудованою на справедливості, без радянщини в головах українців. Де головне – люди, діти, справедливість, а не хабарництво та особиста вигода. Де освіта й наука – в пріоритеті. Ми повинні літати в космос, а не оцінювати, яку картоплю посадив наш сусід.
Для цього систему освіти потрібно будувати так, щоб вона сприяла розвитку в дітях креативного мислення, вчила приймати рішення самостійно та діяти. Українці це добре вміють, але людям потрібно дати не рибу, а вудочку.
Ще є важливі завдання – повернути полонених, жінок і дітей з-за кордону, забезпечити їх житлом та роботою. Не забувати про загиблих, шанувати їх подвиг, це надзвичайно важливо для пам’яті майбутніх поколінь. Нам є ким та чим пишатися. Окрім прикладів наших дідів, у нас є надзвичайно достойні сучасники, які сформувалися зокрема на війні. Цей спротив – дійсно подвиг народу.
Сміливість, працелюбність, жага до порядку в українок є, кмітливістю можуть поділитися з усім світом. Тому українським жінкам побажаю мудрості. Нам лиш потрібно навчитися не заважати самим собі будувати нову Україну, гуртувати українське суспільство, а не бути «кайдашевою сім’єю».
Ми разом маємо працювати на майбутнє України.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
