10 років тому співвласник Холдингу емоцій !FEST Юрій Назарук, 40, полишив квартиру у Львові та переїхав у село Рокитне. Це допомогло йому віднайти фокус, концентрацію та, зрештою, зробило життя кращим.
На телефоні у Юрія Назарука ввімкнене лише одне сповіщення – про захід сонця. Підприємець з родиною ніколи його не пропускають. Це одна з простих речей, що робить їх щасливими. Саме у гонитві за щастям співвласник !FEST з дружиною переїхали до Рокитного.
«Переїзд – гарантія того, що родині буде легше відмовитись від телефонів та насолоджуватися тим, що відбувається навколо», – каже Назарук. Інформаційний детокс та перехід офлайн – не розкіш, а здоровий ґлузд, вважає підприємець: «Цифра відбирає свободу».
Користь технологій Назарук не заперечує. Навіть жартома називає свою родину «селянами з Youtube». Одного вечора після переїзду до Рокитного вони побачили, як ласка чи куниця перевертає на вулиці дрова. Визначити зловмисника допоміг саме відеохостинг. Хоча здебільшого родина вивчає навколишній світ самостійно.
Ось що Назарук розповів Forbes про свій стиль життя та його переваги. Пряму мову скорочено і відкориговано для зрозумілості.
– Люди часто кажуть: як постарію, куплю будинок у селі. Буду жити поруч із лісом, дивитимусь на тварин. Ми з дружиною подумали: навіщо чекати похилого віку? Придбали 32 сотки у селі Рокитне та переїхали.
Найважливіше в нашій історії – не факт переїзду. Ми повністю змінили спосіб життя. Будинок для нас – як намет, у якому ми спимо та ховаємось від негоди. Вільний час проводимо надворі. Виноградники, ополонки, місце вогню, де ми готуємо їжу, – повноцінні частини дому.
Сучасні міста перенасичені інформацією. 10 білбордів – 10 інформаційних повідомлень. Це перевантажує оперативну пам’ять. Це дискомфортно, бо забирає фокус з головного. Тому дуже важливо мати місце, де почуваєшся вільним. Для мене переїзд – перш за все про почуття свободи.
Батьки були дуже здивовані нашим рішенням. Мій тато виріс у селі за 120 кілометрів від Львова. Він вирвався звідти і переїхав до міста. Тато пишався тим, що у свідоцтві про народження його сина було написано «Львів». А той взяв та втік туди, де навколо самі ліси, гори та у вікна заглядають дикі тварини. Хоча я розумію, що переїхав до села завдяки тому, що колись батько зумів звідти вирватись.
Наш будинок знаходиться у глухому закутку села. Але до Львівської опери – лише 21 кілометр. Ми хотіли, щоб помешкання знаходилось не більш ніж за 30 хвилин від роботи. Це дозволяє працювати в місті. Коли обирали локацію, насамперед дивились на пейзажі та рельєф. Уявляли краєвид із вікна майбутнього будинку. Важливим для нас були зорі. Коли не відволікає світло міста, зорі видно як у горах.
Спочатку ми гадали, що будемо вигнанцями у нашій глушині. Але у перші ж вихідні, що ми переїхали, неочікувано завітали друзі. Так відбувається досі. Ми побудували гостьовий будиночок, бо в нас постійно хтось залишається.
Проєкт будинку ми малювали власноруч та пильнували, щоб він був таким, як ми хочемо. В мене була ідея, щоб посередині стояло дерево, і на ньому трималось основне навантаження. Так не вийшло. Проте дерево все одно є – перед тим, як ставити дах, ми змонтували величезний дуб посеред вітальні. Інтер’єрно він вирішує дуже багато.
Більшість світильників та декорів я робив та встановлював сам. Наш будинок, перепрошую на слові, крафтовий. Ще одна важлива деталь – великі вікна. Через них ми з’єднуємося зі світом. У нашого житла навіть є логотип і брендинг – ми називаємо це Rokytno Paradise. Це наш світ на вивісках та футболках.
Дім невеликий. У ньому ми спимо, слухаємо музику, проводимо час. Часто жартуємо, що більшість наших кімнат – назовні. Початок всього – місце для вогню. Це було перше, що ми зробили на ділянці. Пізніше додали басейни, сауни, ополонки. Є окремий загін, де живуть тварини: близько 120 птахів, осел та три собаки. Трактором я вирівняв гектар злітної смуги, щоб вечорами можна було літати на паратрайку.
На ділянці є виноградники, які ми саджали самі. Нас попереджали, що вони тут не зростуть, – а нам, здається, вдалось. Є майстерня та гуральня. Зараз там встановлена вже п’ята версія дистиляційного апарату. Ми виробляємо кальвадос, який настоюється в бочках, яблучний сік та вино. Навесні заготовлюємо березовий сік, котрий ферментованим зберігається до осені. Рецепти не записую, тож виходить воно через раз. А щосуботи роблю сир із пліснявою.
Додати життю цільності
– Вранці ми з сином стрибаємо в ополонку. Він робив це вже понад 130 разів. За кожні 50 отримує приз. Якщо не треба їхати в місто, годину бігаю лісом. У вихідні у нас завжди мандрівка: всюдиходом, на велосипедах або на електричних девайсах. Ці мандри переважно затягуються, бо ми потрапляємо в якісь халепи, – то шукаємо лисячі нори, то бобрів. А нещодавно ми мало не втопили всюдихід в озері. Обов’язково готуємо їжу та зустрічаємо захід сонця.
У Рокитному вчишся ні від кого нічого не чекати. У місті постійно сердишся на когось – хтось дороги не почистив, то корки завеликі. У селі швидко звикаєш до думки: якщо хочеш щось зробити – просто береш і робиш.
Потихеньку з’являються нові звички та традиції. Наприклад, збирати гриби. Спочатку я робив це виключно за дизайном – який красивіший. А зараз в мене є визначені місця – по сортах і деревах, з позначками що де росте. Важлива традиція – заготівля віників для сауни. Ми навчились в’язати і в’ялити їх. Раз на рік їдемо трактором до лісу, де зрізаємо гілки канадського дуба. Це така само велика гордість і радість, як і професійні досягнення. Сауна щосереди – місце фокусу і концентрації. У нас там починалось багато бізнесів.
з особистого архіву
Я давно не розділяю роботу і відпочинок. У мене цільне життя, де сім'я – головне. Пам’ятаю, як сидів на переговорах у Польщі і водночас дивився по веб-камері, як у нас сохне сіно. Мій стиль життя вчить абстрагуватись, фокусуватись та знаходити рішення бізнес-задач, над якими я працюю. Він додає життю якості та робить мене щасливішим. Зрештою, проживати кожен день щасливо – основна ціль. Це впливає і на здоров’я, і на психічний стан, і на настрій.
Теперішній час характерний великою швидкістю інформації. Про тих, хто зранку були героями та кумирами, ввечері вже забувають. Критичне мислення та здатність відчути, що справжнє, а що – фейкове, вимагають фокусу та спокою.
Наш спосіб життя дозволяє нам уповільнитись, коли потрібно. Корисно пригальмувати, коли занадто розігнався. Відірвати очі від Instagram та подивитись на захід сонця. Дізнатись щось нове про навколишній світ. Наприклад, що горіх від першого морозу скидає листя за одну ніч. Коли я вперше це побачив, не повірив очам. Такі речі насичують життя справжністю.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
