В Українському Домі з 14 березня відкрилась виставка «Алла Горська. Боривітер». За перші три дні на неї продали близько 4000 квитків, каже директорка «Українського Дому» Ольга Вієру. Біля входу не зникають черги, а з соцмереж – світлини біля робіт художниці-дисидентки. Вона працюватиме до 28 квітня
Навесні 1964 року художниця Алла Горська із друзями завершила роботу над вітражем для червоного корпусу Київського університету. Ректорат замовив роботу до 150-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Коли ректор Іван Швець побачив вітраж, взяв до рук молоток і розтрощив його на очах у студентів. Там був зображений Шевченко, що пригортав до себе мати-Україну, а в іншій руці тримав «Кобзар».
«Чому мати-Україна така сумна? І взагалі, чому Україна за ґратами?», – кричав тоді Швець. Авторів вітража виключили зі Спілки художників УРСР, Горською зацікавилось КДБ. За Горською стежили, забороняли її роботи та зрештою жорстоко вбили. Тих, хто прийшов на похорони, поіменно записали та згодом затримали.
60 років по тому для виставки в Українському Домі українські митці Олексій Сай і Микола Марусик створили відеосвітлову інсталяцію за мотивами знищеного вітража «Шевченко. Мати».
Кураторка виставки Олена Грозовська називає Горську іконою дисидентського руху – «неординарна, харизматична та яскрава особистість, художниця, що проявила себе у різних видах мистецтва». Горська створювала живопис, графіку, сценографічні рішення вистав. На сході України, у Донецьку та Маріуполі зокрема, її мозаїчні панно прикрашали будівлі.
«Алла Горська. Боривітер» – перша ретроспективна виставка художниці, для якої зібрали понад 100 творів. Робота над нею тривала щонайменше пів року, каже Грозовська. Над проєктом працювали арт-фундація «Дукат» разом із Українським Домом.
«Це не просто виставка, – каже Грозовська. – Це одночасно наукове дослідження й справжня містерія».
Чому виставка «Алла Горська. Боривітер» варта уваги, розповідають мистецтвознавці, кінопродюсер та нобелівська лауреатка.
Митці Олексій Сай і Микола Марусик створили відеосвітлову інсталяцію за мотивами знищеного 60 років тому вітража «Шевченко. Мати». Фото: Український Дім
Олена Грозовська, кураторка виставки, художниця, мистецтвознавиця
Ця виставка про звʼязок поколінь, час і важливість памʼяті. Вона – наша відповідь токсичному російському наративу злоякісної «ностальгії за радянщиною». Українські шістдесятники – відважне та щире покоління, яке у найзадушливіші часи боролося, творило та формувало мережу людської солідарності, яка стане основою сучасного громадянського суспільства.
Деякі твори ми не ризикнули включити в експозицію. Сподіваємось, глядач побачить їх у вигляді ілюстрацій до монографії Горської, яку ми готуємо до друку. Йдеться, зокрема, про флоромозаїку «Земля» – об’ємне панно з попередньо відшліфованих та розфарбованих зерен, насіння та кісточок плодів рослин. Цю техніку розробляв художник Григорій Синиця, якого Горська вважала вчителем. На жаль, органічні елементи панно з часом втратили форму, тож воно потребує реставрації.
Яка історія виставки відгукується мені найбільше? У серпні 1962-го Алла Горська, Василь Симоненко та Лесь Танюк віднайшли грандіозний за об’ємом та кількістю похованих таємний могильник жертв НКВС 1930-х у Биківні. Молоді митці вперше заговорили про цей страшний злочин радянської влади. Репресії проти них не забарились: невдовзі Симоненка побили у відділку міліції, на Танюка вчинили напад, а за Горською КДБ встановило стеження.
Цій події присвячено залу, де немає живописних робіт. На стінах лише тексти спогадів Танюка, відео із зимовим Биківнянським лісом та ґудзики – єдине, що залишилось від 30 000 вбитих й похованих тут людей. Цей зал справляє надзвичайно сильне емоційне враження.
Робота над виставкою тривала щонайменше пів року. Фото: Український Дім
Олександра Матвійчук, правозахисниця, голова організації «Центр громадянських свобод», нагородженої Нобелівською премією миру
Мені дуже важливо, що на виставці сучасні митці відтворили знищений вітраж Алли Горської «Шевченкова мати». Я навчалась у червоному корпусі університету Шевченка і знаю цю історію ще зі студентських часів. Відтворений вітраж – важливе свідчення, що є речі, які не можна знищити, навіть взявши у руки молоток і почавши їх трощити. Проходять роки, десятиліття, а ідея, яка була в основі цього мистецького продукту, все одно живе. Це дуже життєствердно.
Ми мало знаємо про себе, наша історія непроговорена і не вивчена. Тому прийти на цю виставку важливо для кожної людини в Україні, яка має таку можливість. Єдине, я б нікого не переконувала йти [на виставку]. Кожна людина приходить до цього усвідомлення на певному етапі.
Андрій Корнієнко, продюсер, засновник кінокомпанії Good Morning Films
Я народився і виріс у Донецьку, тому добре памʼятаю прекрасне панно в ювелірному магазині «Рубін» на площі Леніна. Мені подобалось туди приходити, коли я був студентом. Тепер я знаю, що це робота Горської.
Найбільше враження на мене справили роботи, повʼязані з Шевченком. Пророчі роботи. Розсерджений і гнівний Шевченко – це про справжній характер українців, про нас теперішніх. Я не можу уявити, під яким тиском доводилося жити та працювати Горській, бо її Шевченко був прямим викликом радянській владі, здатний розвіяти брехню від «совєтів» про найкращий у світі та справедливий порядок.
У мене не залишилося краплі жалю до ворогів. Я точно знаю, хто наш ворог – диктатор Путін і всі, хто підтримує руйнування наших міст і геноцид української нації. Тому виставка Алли Горської, історія її життя і смерті – це нагадування, що не покаране тоді зло повернулося до нас.
До повномасштабного вторгнення ми з командою розпочали роботу над сценарієм художнього фільму «Душа без страху» про життя і смерть Алли Горської. На роль художниці ми запросили Ірму Вітовську. Наступного року плануємо продовжити роботу.
Ольга Балашова, мистецтвознавиця
Алла Горська – художниця, якій останнім часом приділили багато суспільної уваги. Про неї говорили, знімали телевізійні історії, створювали документальні фільми та книги. За останні кілька десятків років вона стала символом українства. Маючи привілеї доньки радянського високопосадовця, вона свідомо обрала маргінальну українську ідентичність і поплатилася за цей вибір життям.
Але кожен раз в центрі розмови була її доля, а от із творчістю Горської глядач має нагоду зустрітись хіба не вперше.
Мене вражає усвідомлення мистецького явища, яке не сталося. Ким би могла стати ця художниця для українського та світового мистецтва, якби прожила довше. Завдяки кураторській роботі мене несподівано вразила здатність Горської надихатися, тонко відчувати, захоплюватися іншими – митцями, художніми явищами і течіями. Вона була щедро наділена рідкісним даром звеличувати інших своїм поглядом та ставленням.
Ця виставка обовʼязкова до відвідування, бо присутність всіх цих творів під одним дахом — це як парад планет. Наступний раз точно буде, але не факт, що ми його застанемо.
Горська створювала живопис, графіку, сценографічні рішення вистав. На сході України, у Донецьку та Маріуполі зокрема, її мозаїчні панно прикрашали будівлі. Фото: арт-фундація «Дукат»
Едуард Димшиц, мистецтвознавець
Алла Горська – одна з найбільш яскравих постатей українського шістдесятництва, художниця-дисидентка, яка повстала проти ідеологічної системи колишнього СРСР і була покарана за це смертю. В Українському Домі представлена найбільша ретроспективна виставка творів Горської всіх часів та великий блок фото-, біографічних та архівних матеріалів, повʼязані з життям та творчістю художниці.
Мене вразив масштаб проєкту та пророблена кураторами підготовча робота.
Ця виставка розкриває одну зі сторінок боротьби за незалежність України та створення самостійної української держави. Проєкт дуже актуальний, особливо в світлі боротьби з Росією – країною, де владу утримують КДБшники, нащадки сталінізму, з якими художниця боролася все життя.
Кураторка виставки Олена Грозовська називає Горську іконою дисидентського руху. Фото: арт-фундація «Дукат»
Матвій Вайсберг, художник
Виставку варто побачити, щоб знати краще справжню історію мистецтва України. У підручниках, за якими навчався я, вона дещо інша. Але є історія більш правдива та сильна.
Художня цінність виставки дещо відійшла на другий план, бо мене цікавить сама історія вбивства, переслідування авторки і українського мистецтва. Я трішки застав ці часи. Для мене цей пласт історії мистецтва дуже важливий.
Серед робіт найбільше вразила її Шевченкіана. Шевченко у Горської – месник, непримиренний, дуже сучасний, і такий, що закликає до спротиву.
Виставка вражає за всіма показниками – за експозицією, кількістю матеріалу, глибиною. Нарешті Український Дім перестав нагадувати музей Леніна, яким колись був побудований.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
