Категорія
Гроші
Дата

Чорнозем для капіталу, або Чому в Україні так мало крутих компаній

Ілюстрація Getty Images/Shutterstock

Ілюстрація Getty Images/Shutterstock

Три головні причини, які заважають Україні створювати прозорі, конкурентоспроможні компанії

Мій шведський партнер Кріс 14 років ставить одне й те ж запитання: «Ігоре, коли вже світ побачить українські компанії?». Мені досі складно що-небудь йому відповісти.

Навколо кипить шалена енергія, і складається враження, що всі займаються якимось бізнесом. Україна – країна дуже завзятих людей. Але від професійних інвесторів тільки й чуєш: нам нема в кого інвестувати, в Україні немає компаній.

Що вони мають на увазі?

Проблема в тому, що в українському морі підприємницької активності прозорих конкурентоспроможних компаній дуже мало. Структурно наш пиріг бізнесу виглядає так: вгорі низка великих компаній, у більшості з яких історія почалася з вдалої приватизації чи заповнення порожнього місця, внизу – безліч малих і мікробізнесів, які часто залежать від однієї людини чи сімʼї. І між ними тонкий прошарок перспективних компаній середнього розміру з річним оборотом $30–100 млн. Вони відносно прозорі, конкурентоспроможні, в тому числі за межами України, у них створені сильні управлінські команди. І головне – їх можна капіталізувати.

Прошарок компаній середнього бізнесу набагато ширший, якщо дивитися лише на один критерій – оборот. Але чи вважати компаніями бізнеси, які складаються з набору афілійованих «фопів» і «товок» і в яких надають перевагу не маркетинговим стратегіям, а «вирішенню питань»? Основна проблема таких організацій у тому, що вони створені навколо «теми». Хтось переводить капітал (часто незрозумілого походження) з інших сфер, не замислюючись про компетенції і не вникаючи глибоко в ринок. Такі компанії не здатні конкурувати, вони можуть лише заповнювати порожнечу.

Капіталізм походить від слова «капітал». Компанія є найбільш комфортним ґрунтом для капіталу, де він створює цінність, примножуючись разом із зростанням бізнесу. Для капіталізму конкурентоспроможні компанії важливі так само, як чорнозем для сільського господарства. Розподіляючись по тисячах компаній середнього бізнесу, капітал приймає разом із ними ринкові ризики, стимулює інновації та зростання. В результаті, за термінами Насіма Талеба, капітал створює антикрихкість економіки всієї країни на платформі з тисячі компаній. І тоді виникає те, чого так давно потребує Україна, – стійке зростання.

Що створює компанії

Головне, що створює компанії, – це підприємницький талант, енергія підприємливих людей, спрямована в творче русло. А хто її направляє? Часто це громадська думка, якщо вона визнає бізнес престижним заняттям.

Я народився в 1974-му в 20 км від західного кордону, в містечку, наповненому військовими частинами. У сімʼї і навколо часто говорили про престижність професії військового. Тому хлопчики мріяли стати офіцерами, дівчатка – вийти за офіцерів заміж.

Коли я бачу, скільки творчої енергії вивільнила Революція Гідності, мені здається, що ми можемо бути спокійні стосовно підприємницького духу в країні. На відміну від країн ЄС, в Україні ще багато романтиків, які йдуть у бізнес і щиро вірять, що зароблять мільйони. Але правильно й інше: саме ці талановиті, підприємливі люди першими залишають країну, коли зусилля розбиваються об бетонну стіну.

Ще один чинник – держава. Вона може забороняти або заохочувати бізнес. В Україні ми раді, якщо вона просто не втручається. Навіть намагаючись допомогти, неефективна держава частіше шкодить.

І третє, що потрібно для створення компаній, – це ефективний ринок капіталу. Складно пояснити, чому за 30 років ми його так і не створили. Вартість капіталу в Україні – найвища в Європі. У той же час корупція створила ринок тіньового фінансування, де гроші чиновників перетікають в «теми» і «схеми». Основна мета учасників цього «ринку» – не ефективно використовувати капітал, а «обілити» його, захопити цікаві активи або, як висловлюються інсайдери, «застовпити гроші».

Що нам заважає створювати прозорі конкурентоспроможні компанії

1. Товариство обмеженого доступу

Десятки років в Україні було два головних джерела збагачення: доступ до бюджету країни й заповнення порожнього місця. В обох випадках наближеність до влади відігравала важливу роль. Особливо коли ти ставав помітний. Одиниці компаній подолали барʼєр середнього бізнесу та увійшли до вищої ліги без цієї наближеності. Деякі з цих героїв досі не вийшли на світло.

Дуглас Норт назвав би це типовою ситуацією для суспільства обмеженого доступу. Навряд чи можна стверджувати, що за останні шість років ми перейшли до соціального порядку відкритого доступу, скоріше, зробили лише крок йому назустріч. Але оновлення списку Forbes показує, що це крок у правильному напрямку.

У суспільстві з порядком обмеженого доступу до створення компаній сподвигає не підприємницький талант, а успішне «розвʼязання питань». Відкрита ринкова капіталізація компанії, коли виграють усі стейкхолдери, підміняється непрозорою монетизацією активів на користь одного-двох бенефіціарів. У результаті ми маємо не конкурентоспроможні компанії, а штучно роздуті організації, наповнені боргами й невиконаними зобовʼязаннями. А ще ринок, на якому неможливо конкурувати, якщо намагаєшся грати за правилами.

Частину з цих організацій ще можна модернізувати. Якщо створити умови, встановити правила гри. Але чи хочуть цього їхні власники? Коли твій бізнес росте на заповненні порожнечі або на доступі до держбюджету (а ти приймаєш це за велич свого розуму), інстинкти виживання підказують: «Зачини двері й вимкни світло». А суспільство обмеженого доступу готове надати тобі в цьому необмежені можливості. І коло замикається.

А ось 10-мільйонна Швеція, прийнявши правила міжнародної конкуренції, в результаті дала світу 50 надефективних гігантів – від IKEA до SCANIA.

2. Жадібність і недовіра

Якщо прибрати чинники держбюджету і заповнення порожнечі, що ще заважає нам створювати конкурентоспроможні міжнародні компанії?

Кріс каже, що ми не ростемо через жадібність. Або не хочемо ділитися ні владою, ні прибутком. Бізнес доростає до обороту в €3–5 млн і зупиняється. Мало кому вдається прорватися до €20 млн і лише одиницям – ще вище. Якщо подивитися на досвід розвинених ринків, подальший шлях, як і перехід від стану «теми» до створення компанії, лежить через делегування управління й партнерство з інвесторами.

Експартнер Horizon Capital Ірина Стародубова, на рахунку якої 18 угод M&A, часто повторює на засіданнях бордів: «Зовнішнє фінансування – це найкращий стимул до зростання». Але залучення інвестора означає три важливі кроки: готовність до партнерства, створення борда з незалежними директорами, зміцнення команди топменеджерів. Ні до чого з цього більшість власників малого та середнього бізнесу не готові. Їм, як повітря, потрібні зовнішня експертиза й погляд збоку. Але вони вважають за краще one-man show.

Я часто задаю собі питання: що ж сильніше обмежує зростання компанії – слабкий ринок чи ментальні рамки власника?

Це питання повертає нас на початок міркувань – про стан суспільства. Криза довіри відображається й тут. Перефразовуючи Френсіса Фукуяму, можна сказати, що криза соціального капіталу призводить до кризи капіталу фінансового. А значить, вбиває можливості будувати бізнес, використовуючи інвестиції, компетенції, контакти партнера.

Судячи з останніх даних проекту WVS, Україна рухається в правильному напрямку, до цінностей розвинених суспільств. Але чи достатньо цього темпу, щоб компенсувати втрачене?

3. Особлива роль засновника

Поділяю обережність власників компаній при передачі управління.

Засновник в українській компанії виконує одразу три ролі: лідера, архітектора й стабілізатора.

Лідер, який живе ідеєю, захоплює своїм фанатизмом людей навколо себе, архітектор створює ДНК компанії. Згодом, роль лідера можна делегувати найманому СЕО.

З роллю архітектора складніше. Доки задум компанії лише в голові засновника, добудувати її не зможуть ні менеджмент, ні спадкоємці. І доля українських компаній усе ще в руках підприємців-засновників.

Але головна проблема у нас – це необхідність постійно стабілізувати навколишнє середовище. У розвинених країнах за це відповідає держава, залишивши підприємцям підприємництво. І ось знову дилема: держава повинна модернізуватися і тоді зміниться модель поведінки бізнесу? Чи зʼявляться нові підприємці, які змінять цю державу назавжди?

Світ змінюється

Коли я бачу, як великі гравці витісняють малі компанії з традиційних ринків або капітали незрозумілого походження створюють чергові «теми», я вже не засмучуюся. Світ не стоїть на місці.

Стартапом року 2019-го на IT-арені назвали юридичну платформу Legal Nodes. Одному засновнику 24, двом іншим по 25. Я розмовляв із цими хлопцями і знаю: вони роблять це не заради грошей, їх драйвує мрія. Дійсно, складно думати про доходи, доки у тебе одні витрати. Але відсутність прибутку – це ще й стимул будувати бізнес за правилами Кремнієвої долини. А вони дуже відрізняються від того, як створювалася більшість українських компаній.

Правила нової економіки:

  1. Привнось нове, а не заповнюй традиційний ринок;
  2. Швидко народжуйся – швидко вмирай, якщо ідея не злетіла;
  3. Світ глобальний – і твій ринок глобальний;
  4. Партнери та стейкхолдери створюють екосистему для зростання;
  5. Гроші не дають на ідею. Гроші дають, коли ідея здала іспит на конкурентоспроможність.

За перший рік роботи хлопцям з Legal Nodes довелося розібратися в кухні міжнародних інвесторів краще, ніж це уявляють собі наші великі компанії. Десятки пітчів у всьому світі, іспити в німецьких інкубаторах, конкурси в акселераторах. І ось він, головний шанс – ціла одна хвилина уваги Кремнієвої долини під час elevator pitch на Startup Grind 2020!

Великі гравці захоплюють території та будують «паркани», а малі в цей час оцифровують світ і створюють ринки там, де їх ніхто не очікував побачити. Таких гравців можна відрізнити за важливою особливістю: їхня головна бізнес-мотивація – не гроші, а самореалізація. Кьєл Нордстрем називає це переходом до нової реальності, де особиста вигода стає невіддільною від суспільної. І це точно нова перешкода на шляху розвитку компаній, які не готові розучитися жити, як раніше.

А я продовжую вірити, що і молоді компанії, і ті, хто перебудує своє мислення, вже скоро допоможуть мені знайти відповідь для Кріса й перерахувати йому десятки, якщо не сотні українських компаній – конкурентоспроможних і прозорих, за якими вишикувався в чергу голодний міжнародний капітал.

Матеріали по темі
Попередній слайд
Наступний слайд
Новий Forbes вже у продажу

Новий Forbes вже у продажу

Рейтинг зарплат | 15 найкомфортніших банків