Появу нових бізнесів стимулюють не програми стимулювання чи податкові пільги, а саме зменшення марних витрат на податкове адміністрування. Тоді як прихильники ідеї демонтувати спрощений режим оподаткування вважають, що його наявність стримує розвиток підприємництва. Чому та як Україні потрібно в першу чергу подолати вороже середовище до підприємця за межами спрощеного режиму? Пояснює директор аналітичного центру CASE Україна Дмитро Боярчук
Заощаджуйте, отримуючи 6 журналів за ціною 4
Купуйте річну передплату на шість журналів Forbes Ukraine за 1 799 грн замість 2 400 грн. Читайте головні історії українського бізнесу, ексклюзивні рейтинги та глибоку аналітику в кожному номері.
Є багато публікацій на тему, чому підприємці не хочуть/не можуть рости й розвиватись в умовах високої вартості податкового адміністрування. Світовий банк, ОЕСР, а також МВФ активно вивчають це питання і доходять висновку, що недружня для підприємців система податкового адміністрування руйнує можливості для здорового економічного зростання.
Стан податкового адміністрування в Україні та світі
Світовий банк навіть наводить результати дослідження у 29 країнах ОЕСР, де було визначено, що зменшення витрат на податкове адміністрування на 10% веде до пришвидшення появи нових бізнесів на 4%. Зверніть увагу, не програми урядового стимулювання, не податкові пільги, а саме зменшення марних витрат на податкове адміністрування стимулює появу бізнесів.
У дослідженні CASE Україна про стан податкового адміністрування ми визначили, що в Україні на ведення податкового та бухгалтерського обліку на загальній системі оподаткування з ПДВ потрібно в середньому 478,2 людино-днів на рік. Мало це чи багато?
У світі в середньому на податкове адміністрування підприємці витрачають 234 робочих години на рік (не людино-дні, а години), зауважується у звіті PwC «Платимо податки 2020» для Світового банку (аналіз даних 2018 року). Це приблизно 29 людино-днів на рік, або у понад 16 разів менше, ніж платник ПДВ витрачає на податкове адміністрування в Україні.
У країнах ЄС цей показник становить 161 годину на рік, або близько 20 людино-днів, що майже у 24 рази менше, ніж в Україні. Найразючіший показник у Бразилії – 1501 годину на рік на податкове адміністрування, але це всього 187,6 людино-днів на рік, що у два з половиною рази менше, ніж витрачає платник ПДВ в Україні.
Розсилка Forbes AI: штучний інтелект очима тих, хто ризикує грошима
Спрощений режим оподаткування та адміністрування ПДВ
Тепер повернімось до ФОП, а точніше до спрощеного режиму оподаткування, бо бувають ФОП на загальній системі й ТОВ на спрощеній системі. Нас цікавить саме спрощений режим.
Спрощений режим оподаткування дозволяє мінімізувати «задоволення» та витрати від спілкування з державою. Він дає змогу тисячам підприємців не стикатись з реальністю «478,2 людино-днів на рік», не страждати від презумпції вини й банально не платити хабарі за те, що ти якийсь не такий, бо почав підприємницьку діяльність.
Сплутали причину та наслідок
Прихильники ідеї демонтувати спрощений режим (як для ФОП, так і для усіх інших), окрім звинувачень у схемах (про те, чому це не найбільша проблема, вже було багато написано), також люблять вказувати на те, що наявність спрощеного режиму стримує розвиток бізнесу. Ніби через наявність спрощеного режиму підприємці «дробляться», тому й не можуть отримувати банківське кредитування, а тому й залишаються малими й, відповідно, через це страждає зростання економіки.
Але як показують цифри, наведені вище, критики спрощеного режиму просто плутають причину та наслідок. Саме вороже середовище до підприємця за межами спрощеного режиму і є основною причиною його небажання виходити «у відкрите море» і мати справу з усіма «принадами» українського податкового адміністрування.
А окрім податкового адміністрування є ще таке явище, як силовики та прокурори, які часто хочуть «розділити» успіх від підприємницької діяльності. Ось тому й не хочуть підприємці рости та створювати робочі місця, а не тому, що спрощений режим – це тепла ванна, з якої немає бажання вилазити.
Також цікаво, що захисники спрощеного режиму визнають використання ФОП у схемах і пропонують шляхи, як з цією проблемою боротись, не руйнуючи весь спрощений режим. Натомість Міністерство фінансів взагалі не визнає проблему обтяжливості податкового адміністрування.
Національна стратегія доходів взагалі не згадує проблему ворожості загальної системи податкового адміністрування до підприємця, а тому була розроблена, ніби такого явища і не існує. А у своїх розрахунках суспільних втрат Мінфін пропонує зовсім альтернативну реальність, ігноруючи не те, що оцінки вартості ведення податкового та бухгалтерського обліку аналітичних центрів, а й оцінки самого Світового банку, які теж підсвічують проблему (хоча знову без уваги з боку Мінфіну).
Питання риторичне – чи може податкова політика бути якісною та ефективною, якщо ключовий орган закриває очі на глобальну проблему і не бачить у кімнаті величезного слона. Чому так – чи через непрофесійність, чи через конфлікт інтересів керівництва Мінфіну – це вже питання до політичного керівництва країни.
Факт у тому, що Мінфін системно і натхненно веслує не туди.
