Солідарна пенсійна система де-факто банкрут. Те, що зараз виплачують, навіть не пенсія – уряд просто видає допомогу по бідності людям, що втратили працездатність за віком. Як Україні вибратися з «пенсійної» пастки і таки змінити пенсійну систему.
Уявіть сім’ю середнього достатку, де є людина з інвалідністю, яка потребує постійного догляду. Якби були заможні, то найняли б доглядальницю і робили кар’єру. І дохід більший, і рідній людині піклування. Проте сім’я бідна, доглядати доводиться власними силами, і на роботу немає часу. Це називається «пастка бідності»: заробити не можеш через обставини, а обставинам не можеш дати раду, бо немає грошей.
Так виглядає ситуація, в яку потрапила наша країна.
В Україні менше ніж 13 млн офіційно зайнятих, з яких 2,7 млн осіб пенсійного віку. Працюючі повинні утримувати понад 11 млн пенсіонерів, 6,3 млн дітей до 14 років, 2,2 млн учнів та студентів, 1,7 млн безробітних та близько 1 млн непрацюючих людей з інвалідністю. Це не було б такою проблемою, якби економіка була розвинена, виробництво високотехнологічне, а продуктивність праці давала доходи на рівні Польщі чи Литви. Проте українська економіка слабка, і не завжди можна заробити так, щоб вистачило на податки.
ВВП на душу населення в 2020 році в Литві, Польщі та Україні
Джерело: ОЕСР, Державний комітет статистики України, власні розрахунки
Як наслідок, маємо 3,5 млн трудових мігрантів. І десь стільки само громадян, які вирішують свої фінансові проблеми неофіційно (поки що в Україні).
Опитування бізнесу й пошуки рецептів «економічних проривів» свідчать, що головна проблема (після проблеми правосуддя) – це податки чи перекоси податкового адміністрування. Варіанти вирішення різні, але запит зрозумілий – знизити податковий тягар. Але тоді постає питання: як годувати 19 млн бюджетників та пенсіонерів.
Податкове навантаження, % ВВП, Сингапур vs Україна
Джерело: Міністерство фінансів України, Пенсійний фонд України, МВФ, Національний банк України, www.rada.gov.ua, www.singaporebudget.gov.sg, www.singstat.gov.sg
Якщо узагальнити, то уся дискусія про економічне зростання зводиться до дилеми: на кого покласти «соціальний багаж», доки економіка (чи окремо взяті точки росту) набиратиме прискорення.
Рішення – у площині соціальних зобов’язань. Не закликаю «скинути соціальний баласт», але важливо зафіксувати: шанс на економічний прорив з’явиться тільки тоді, коли знайдеться цивілізоване розв’язання дилеми: «знизити податки в умовах роздутих соціальних зобов’язань». І важливо пам’ятати, що політик, коли потрібно обирати між «економічним розвитком» і «збільшенням коштів до бюджету», завжди обере «збільшення коштів до бюджету». Позитивний результат додаткових грошей – маєш тут і зараз, а наслідки відкладеного економічного розвитку перейдуть у спадок наступникам, за межі поточного політичного циклу.
Рейтинг витрат розширеного* бюджету за 2020 рік, млрд грн
* Включає позабюджетні фонди, як, наприклад, Пенсійний фонд України. Джерело: Державне казначейство України
Найбільші витрати бюджету, які створюють левову частку податкового тиску, це видатки на пенсійне забезпечення. На пенсії витрачається 24% розширеного бюджету (2020 рік), або 11,4% ВВП. Можна скільки завгодно оптимізувати державний апарат чи шукати інші ресурси для зменшення податкового навантаження. Але чергові вибори, новий популіст – і зусилля знизити податки та дати дорогу економічному зростанню йдуть на смітник під тиском солодких обіцянок вищих пенсій.
При цьому «солідарка» дає помірний рівень пенсійних доходів, а інвестовані працівником кошти у своє державне пенсійне забезпечення і близько не витримують конкуренції з базовими фінансовими інструментами (Пенсійний калькулятор).
«Пастка бідності» у повний ріст: розвиватися не можеш, бо треба годувати пенсіонерів, а пенсіонерів нагодувати не в стані, бо в слабкій економіці. В такій конфігурації увесь додатковий ресурс, що з’являтиметься в країні завдяки економічному зростанню, завжди буде знаходитися під ризиком «конфіскації» на користь пенсіонерів, бо це найактивніші виборці.
Своєрідний конфлікт поколінь. Щоб молодь мала майбутнє в Україні, потрібно звільнити її від тягаря минулого. Але це зробити політично неможливо, бо пенсіонери – найважливіший електорат, а власне розмір пенсій – на рівні виживання.
Велика пенсійна реформа
Солідарна пенсійна система де-факто банкрут. Фінансовий стан Пенсійного фонду України залишається стабільно важким. Близько 40% видатків Пенсійного фонду покриваються за рахунок трансферу з державного бюджету. Відверто кажучи, солідарного пенсійного забезпечення в країні вже давно немає. Те, що зараз виплачують більшості літніх громадян, навіть пенсією не можна назвати – уряд просто видає допомогу по бідності людям, що втратили працездатність за віком.
Трансферт держбюджету в доходах Пенсійного фонду, % до ВВП
Джерело: Пенсійний фонд України, Державна служба статистики України
Один зі сценаріїв передбачає, що через 30 років дві третини українців віком старше 65 років не матиме право на державну пенсію. Який політичний запит буде в той час, коли дві третини виборців пенсійного віку не матимуть державної пенсії?
Можна чекати, допоки проблеми із «солідаркою» стануть критичними та спровокують гостру кризу. Усі ці роки «пенсійний тягар» цементуватиме бідність та душитиме економічне зростання податками й постійними потугами фіскалів викрити незаконну зайнятість. А можна усвідомити, що настав час демонтувати солідарну пенсійну систему. Визнати, що замість пенсій у нас давно «мінімальний дохід за віком», і цивілізовано торувати шлях до нової стійкої моделі підтримки старших людей.
Це найскладніша, найдорожча і найтриваліша реформа, про яку коли-небудь говорили в Україні. Але саме в неї варто вкладати найбільші інвестиції, якщо ми бажаємо вийти на інший рівень розвитку. Ця реформа вирве з рук популістів основний інструмент руйнування країни, звільнить шлях до зниження податкового навантаження і нарешті позбавить фіскалів-державників супер-впливу, що є джерелом системних перекосів у відносинах «бізнес – держава».
Модель стійкої пенсійної системи повинна включати п’ять базових елементів.
- Усвідомлення персональної відповідальності за своє пенсійне майбутнє (нема на кого перекласти цей тягар, держава не зможе забезпечити заможну старість).
- Податкове навантаження на працю потрібно радикально знизити.
- Вибір способу заощаджень має бути добровільним, без примусу.
- Держава гарантує лише мінімальну виплату з втрати працездатності за віком.
- Держава відповідальна за стабільні макроумови для збереження пенсійних накопичень та несе відповідальність за спонукання громадян змолоду турбуватись про власну старість.
Варіації реформи можуть бути різні. Проте окреслені елементи – це кістяк стійкої пенсійної системи майбутнього.
Важливо розуміти, що жоден варіант пенсійної реформи, який не матиме підтримки громадян, ніколи не стане реальністю. Він може пройти голосування в парламенті. Проте завжди знайдеться політик, який побудує кар’єру на боротьбі з ненависним нововведенням, і реформу «відкотять» назад.
Тому перший крок у побудові стійкої пенсійної системи майбутнього – це розвіяти ілюзії українців про державну пенсію. Згідно опитування CASE Україна, 68,5% українців вважають, що життя людей на старості повинна забезпечувати держава. Така думка переважної більшості виборців – це вирок для країни. Будь-яку реформу в пенсійній сфері, навіть таку помірну, яку зараз обговорюють (законопроєкт №2683), суспільство відкидатиме.
Щоб хоч трохи наблизитися до вирішення дилеми, потрібно переконати принаймні 50% виборців, що на пенсію від держави їм розраховувати не варто. Сізіфова праця, але якщо українці навіть про членство у НАТО поволі змінюють думку, то щодо недолугості пенсійної системи переконати можливо. Варто співставити очевидні речі, щоб усвідомити, що «солідарка» – це масштабна фінансова піраміда.
Має бути широка дискусія, результатом якої стане суспільне прийняття необхідності змін та усвідомлення правильності обраного шляху. Проте щоб ця дискусія не стала черговим бігом по колу, повернення до солідарної системи потрібно виключити на державному рівні.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
