Україна готується до нової пенсійної реформи. Що треба зробити, щоб вона не перетворилась на довгобуд

Прем’єр-міністр Денис Шмигаль сказав, що зволікання з пенсійною реформою — це злочин проти українців. Так і є. Повноцінна пенсійна реформа давно перезріла. 

Населення України зменшується з кожним роком. Молоді та працездатні «голосують ногами»: їдуть з країни або на навчання, або на роботу – повертаються одиниці. Ті, хто сплачують податки зараз, розуміють: гроші, вкладені в солідарну пенсійну систему, ніколи не повернуться у повній мірі.  

Як наслідок, Пенсійний фонд України є хронічно дефіцитним і вже багато років поспіль (тимчасово) позичає гроші у Державного казначейства. Перспективи повернути ці тимчасові позики (зараз 71,5 млрд грн або 1.6% ВВП) дуже примарні. Для платників податків утримання пенсійного забезпечення коштує більше 10% ВВП на рік (11.4% ВВП у 2020-му році). Утримання пенсіонерів – це найбільша стаття витрат розширеного бюджету (зведений бюджет + позабюджетні фонди), четверта частина всіх бюджетних виплат.

Прогнози невтішні, один із ймовірних сценаріїв передбачає, що за 20-30 років ми опинимось в ситуації, коли лише 40% літніх українців буде мати право на державну пенсію в рамках солідарної системи. Соціальний тиск буде постійно рости, бо податкових ресурсів вистачатиме лише на мізерні виплати, при тому, що літні люди залишатимуться найактивнішим електоратом. Політики та чиновники завжди будуть в хаотичному пошуку додаткових доходів, а тому ідеї знизити податки і дати зелене світло економічному росту поступатимуться ініціативам стягнути більше в бюджет.

Змінювати пенсійну систему потрібно вже зараз. Проте є важливі нюанси, які варто тримати на контролі, щоб реформа не перетворилось на закинутий довгобуд.

1. Куди ми йдемо 

Поточна пенсійна система нежиттєздатна. Є «джентельменський» набір рекомендацій Світового Банку про трирівневу пенсійну систему (комбінація солідарної, державної накопичувальної та приватної накопичувальної). Але немає бачення, що саме ми намагаємось збудувати.

Ініціатива, яку просуває Уряд, — невеликий і скромний крок у правильному напрямку. Проте відсутнє бачення, до чого саме ми хочемо прийти в результаті і що саме буде вважатися успіхом реформи. Такий стан справ підриває довіру до ініціативи Уряду і створює широке поле для маніпуляцій. Часто можна почути думку, що вся ініціатива з невеликими відрахуванням на накопичення та створення Державного накопичувального фонду – лише для того, щоб кишенькові фонди могли на цьому заробити. В умовах підвищених корупційних ризиків ніхто не може гарантувати, що цього ніколи не трапиться;

2. Добровільність накопичень

Обов’язкова (примусова) накопичувальна пенсійна система у світі вже давно себе скомпрометувала. Країни, які десять років тому вважались взірцем державної накопичувальної пенсійної системи, переживають непрості часи. В деяких країнах накопичення громадян у державних пенсійних фондах просто конфіскували (наприклад, Росія).  

Епоха від’ємних відсоткових ставок в умовах тривалого кількісного пом’якшення також накладає сумний відбиток на перспективи пенсійних накопичень. У таких реаліях створювати систему саме обов’язкового державного накопичення, що передбачає покладання на державу інвестиційних ризиків (яких вона не контролює в принципі) – це бомба уповільненої дії. Держава не може гарантувати ні прибутковість цих накопичень, ні їх цілісність нічим, крім податків майбутніх поколінь. А це знову та ж сама солідарна система тільки дещо в іншому форматі. 

3. Зниження податків на працю

Платити кращі пенсії ми не можемо, бо економіка слабка та нерозвинена. А економіка не може швидше рости, бо придушена податковим тягарем (потрібно платити хоч якісь пенсії вже зараз). Це замкнене коло. 

У таких умовах пенсійна реформа «здорової людини» повинна передбачати зниження податків на працю. Інакше наша економічна відсталість надовго. Дефіцит бюджету заради інвестицій в інфраструктуру вважається ділом благородним та позитивним. Чому інвестиції у зниження податкового тягаря досі не заслужили славу правильних та перспективних – загадка. 

4. Політична вразливість 

Пенсійна реформа – це реформа на кілька політичних циклів. Історія реформування української пенсійної системи останніх 20 років показує, що у кожного президента своя пенсійна правда. А спокуса купити симпатії виборців вищими пенсіями буде завжди. Пенсійна реформа повинна мати запобіжник. Інакше завжди знайдеться охочий зробити політичну кар’єру, захищаючи пенсіонерів від «пограбування». 

5. Держава повинна забезпечити

Опитування CASE Україна показують, що 68,5% громадян вважають, що саме держава повинна їх забезпечити у старості. У таких умовах будь-яка фундаментальна пенсійна реформа приречена на гальмування, або на «відкат», навіть коли парламент ухвалив, а президент підписав.

Коли громадяни живуть минулим і не відчувають неминучість економічних процесів – політики можуть йти на поводу у хибних уявлень виборців. Особливо якщо невідворотні проблеми впадуть на голову іншим політикам. Без зміни суспільного ставлення до поточної пенсійної системи навряд вдасться далеко просунутись на шляху трансформацій.  

Критично потрібна десакралізація солідарної пенсійної системи. Це основа, на яку можна буде обпертись у побудові пенсійної системи майбутнього. Без зміни суспільних настроїв завжди буде ризик через 5 чи 10 років знову повернутись туди, звідки починали. 

Матеріали по темі

Категорія

Гроші

Дата

16 березня 2021

Від $30 000 до $500 000. Як правильно сформувати інвестиційний портфель залежно від розміру