Спотові ціни на газ у Європі перевищили $1200 за тисячу кубометрів. Це в 10 разів вище того, що ми бачили рік тому. Ціни на вугілля в усьому світі зросли за останній рік майже в чотири рази. Китайські держкомпанії отримали категоричний наказ зупиняти виробництво заради зниження обсягів споживання електроенергії. Що відбувається? І що буде далі?
Купуйте річну передплату на шість журналів Forbes Ukraine за ціною чотирьох номерів. Якщо ви цінуєте якість, глибину та силу реального досвіду, ця передплата саме для вас.
Все знову почалося з Китаю. Вугілля — найважливіший енергетичний ресурс для цієї країни. На вугільних електростанціях виробляється майже 60% електроенергії. Треба віддати належне Сі Цзіньпіну: 15 років тому ця частка перевищувала 72%, з 2010-го до 2020 року споживання вугілля в Китаї залишалося, практично, на одному рівні.
90% споживаного вугілля Китай видобуває всередині країни, тому його залежність від імпорту не настільки велика. Точніше, була донедавна.
Наприкінці минулого — початку цього року на декількох шахтах в Китаї сталися серйозні аварії з людськими жертвами. Природним результатом стало закриття декількох шахт та проведення профілактичних робіт на багатьох інших з метою уникнути повторення подібних катастроф. У низці районів пройшли сильні дощі, що також призупинило роботу кількох компаній.
Тим часом, впродовж все більш впевненого виходу світової економіки з ковідної кризи збільшився попит на товари китайського виробництва. Звичайно, це призвело до сплеску споживання електроенергії, яка збільшилася у 2021 році на 14% в порівнянні з 2019 роком. А виробництво вугілля в країні збільшилося всього на 4%.
Різко наростити видобуток неможливо — для цього потрібні інвестиції, люди і час. Яке рішення? Імпортувати! І китайські компанії почали закуповувати вугілля всюди, де тільки можна, практично, за будь-якою ціною. Наприкінці 2019 року Китай припинив покупки вугілля в Австралії, переключивши свій попит на Росію й Південну Африку; у відповідь австралійське вугілля, що «звільнилося», пішло на ринки Європи та Індії, куди раніше приходило вугілля з ПАР.
Ринок вугілля, як і багатьох інших сировинних товарів, будується на довгострокових контрактах, тому поява істотного додаткового попиту на спотовому ринку одразу ж призвела до майже двократного зростання цін.
Найбільше від цього постраждала Європа, сильно, на мою думку, що наколобродила у своїй «зеленій» політиці, яка увійшла в суперечність з енергетичними реаліями. Прийнявши амбітне рішення про зниження викидів, Європа дала очевидний сигнал виробникам вугілля і скрапленого газу (СПГ), що орієнтувалася на європейський ринок, що в уже недалекій перспективі потреба в цих видах енергоресурсів з боку Європи буде знижуватися. Падає попит, падають інвестиції, не збільшується виробництво.
Минула зима виявилася в Європі холоднішою, ніж дві попередні (хоча сильно тепліше, ніж холодна зима 2010/2011 років). Споживання газу сильно збільшилося, його обсяги в сховищах знизилися. Навесні здавалося, що нічого страшного не сталося, і впродовж найближчих місяців вдасться придбати достатні обсяги газу і навіть компенсувати триваюче зниження видобутку газу на найбільшому голландському родовищі Гронінген.
І тут на сцену вийшов «Газпром». А точніше, Кремль, який у боротьбі з Білим домом за майбутнє «Північного потоку 2», відмовився нарощувати обсяги транзиту газу в Європу через Україну. На сьогодні європейські сховища заповнені на 75% проти «нормальних» для цієї пори року 90% — різниця в 15 процентних пунктів еквівалентна 10 млрд м3 газу, що «Газпром» без проблем міг би закрити мінімальним приростом експорту газу (по 1,5-2 млрд м3 на місяць). Але з одного боку, Путін вирішив показати, «хто в домі господар», з іншого, європейці не відразу розгадали підступний задум і ціни на газ полетіли вгору.
А тут ще зʼясувалося, що в 2022 році Німеччина має закрити залишки АЕС. Рішення про це було прийнято після аварії на Фукусімі, і ніхто не збирається його переглядати. У 2000 році на частку АЕС доводилося трохи менше 30% всієї електроенергії, виробленої в країні, до 2011-го вона скоротилася до 22,5%; в першій половині 2021 року її частка зменшилась до 12,8%. Біда, як відомо, не приходить одна — в першій половині 2021 року виробництво електроенергії на вітряних електростанціях у Німеччині впало на 20%. Вітер перестав дути в найбільш недоречний момент.
Європейська економіка — як і китайська — швидко оживає після ковідного спаду, і попит на електроенергію почав збільшуватися. І тут Європа згадала про вугілля! Виявилося, що запаси вугілля на електростанціях скоротилися до мінімуму, й енергетичні компанії кинулися його стрімко закуповувати, що стало штовхати ціни вгору.
Що ж із цього випливає
Думаю, що Китай вирішить свої енергетичні проблеми за рахунок ресурсів «командної економіки»: поєднання зупинок виробництв, нарощування видобутку та імпорту вугілля дозволять уникнути масових відключень електроенергії. Те, що все це призведе до нових зривів у постачанні китайських товарів для всього світу і нового витка інфляційного тиску сьогодні не є предметом занепокоєння. Як говорила Скарлетт ОʼХара, «про це я подумаю завтра».
Складніше з Європою. Ресурсів командної економіки тут, очевидно, немає. Наростити власне виробництво вугілля й газу не вийде. Законтрактувати екстрені обсяги зрідженого газу в Росії або Катарі не виходить — виробники зацікавлені в довгострокових контрактах. Тільки що Катар підписав 15-річний контракт з Китаєм на 15 млн т зрідженого газу на рік, поставки почнуться в четвертому кварталі. Брюсселю залишається надія на те, що Кремль зглянеться й не дасть Європі замерзнути. Альтернатива — зупинки виробництв або блекаути.
А що в середньостроковій перспективі? Без серйозного переосмислення екологічної порядку денного в увʼязці з можливостями сучасної енергетики не обійтися. Боюся, амбітні цілі Паризької угоди можуть залишитися прекрасною мрією, не підкріпленою реальністю. З політиками, рухомими мріями, таке часто трапляється.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
