Спотові ціни на газ у Європі перевищили $1200 за тисячу кубометрів. Це в 10 разів вище того, що ми бачили рік тому. Ціни на вугілля в усьому світі зросли за останній рік майже в чотири рази. Китайські держкомпанії отримали категоричний наказ зупиняти виробництво заради зниження обсягів споживання електроенергії. Що відбувається? І що буде далі?
Все знову почалося з Китаю. Вугілля — найважливіший енергетичний ресурс для цієї країни. На вугільних електростанціях виробляється майже 60% електроенергії. Треба віддати належне Сі Цзіньпіну: 15 років тому ця частка перевищувала 72%, з 2010-го до 2020 року споживання вугілля в Китаї залишалося, практично, на одному рівні.
90% споживаного вугілля Китай видобуває всередині країни, тому його залежність від імпорту не настільки велика. Точніше, була донедавна.
Наприкінці минулого — початку цього року на декількох шахтах в Китаї сталися серйозні аварії з людськими жертвами. Природним результатом стало закриття декількох шахт та проведення профілактичних робіт на багатьох інших з метою уникнути повторення подібних катастроф. У низці районів пройшли сильні дощі, що також призупинило роботу кількох компаній.
Тим часом, впродовж все більш впевненого виходу світової економіки з ковідної кризи збільшився попит на товари китайського виробництва. Звичайно, це призвело до сплеску споживання електроенергії, яка збільшилася у 2021 році на 14% в порівнянні з 2019 роком. А виробництво вугілля в країні збільшилося всього на 4%.
Різко наростити видобуток неможливо — для цього потрібні інвестиції, люди і час. Яке рішення? Імпортувати! І китайські компанії почали закуповувати вугілля всюди, де тільки можна, практично, за будь-якою ціною. Наприкінці 2019 року Китай припинив покупки вугілля в Австралії, переключивши свій попит на Росію й Південну Африку; у відповідь австралійське вугілля, що «звільнилося», пішло на ринки Європи та Індії, куди раніше приходило вугілля з ПАР.
Ринок вугілля, як і багатьох інших сировинних товарів, будується на довгострокових контрактах, тому поява істотного додаткового попиту на спотовому ринку одразу ж призвела до майже двократного зростання цін.
Найбільше від цього постраждала Європа, сильно, на мою думку, що наколобродила у своїй «зеленій» політиці, яка увійшла в суперечність з енергетичними реаліями. Прийнявши амбітне рішення про зниження викидів, Європа дала очевидний сигнал виробникам вугілля і скрапленого газу (СПГ), що орієнтувалася на європейський ринок, що в уже недалекій перспективі потреба в цих видах енергоресурсів з боку Європи буде знижуватися. Падає попит, падають інвестиції, не збільшується виробництво.
Минула зима виявилася в Європі холоднішою, ніж дві попередні (хоча сильно тепліше, ніж холодна зима 2010/2011 років). Споживання газу сильно збільшилося, його обсяги в сховищах знизилися. Навесні здавалося, що нічого страшного не сталося, і впродовж найближчих місяців вдасться придбати достатні обсяги газу і навіть компенсувати триваюче зниження видобутку газу на найбільшому голландському родовищі Гронінген.
І тут на сцену вийшов «Газпром». А точніше, Кремль, який у боротьбі з Білим домом за майбутнє «Північного потоку 2», відмовився нарощувати обсяги транзиту газу в Європу через Україну. На сьогодні європейські сховища заповнені на 75% проти «нормальних» для цієї пори року 90% — різниця в 15 процентних пунктів еквівалентна 10 млрд м3 газу, що «Газпром» без проблем міг би закрити мінімальним приростом експорту газу (по 1,5-2 млрд м3 на місяць). Але з одного боку, Путін вирішив показати, «хто в домі господар», з іншого, європейці не відразу розгадали підступний задум і ціни на газ полетіли вгору.
А тут ще зʼясувалося, що в 2022 році Німеччина має закрити залишки АЕС. Рішення про це було прийнято після аварії на Фукусімі, і ніхто не збирається його переглядати. У 2000 році на частку АЕС доводилося трохи менше 30% всієї електроенергії, виробленої в країні, до 2011-го вона скоротилася до 22,5%; в першій половині 2021 року її частка зменшилась до 12,8%. Біда, як відомо, не приходить одна — в першій половині 2021 року виробництво електроенергії на вітряних електростанціях у Німеччині впало на 20%. Вітер перестав дути в найбільш недоречний момент.
Європейська економіка — як і китайська — швидко оживає після ковідного спаду, і попит на електроенергію почав збільшуватися. І тут Європа згадала про вугілля! Виявилося, що запаси вугілля на електростанціях скоротилися до мінімуму, й енергетичні компанії кинулися його стрімко закуповувати, що стало штовхати ціни вгору.
Що ж із цього випливає
Думаю, що Китай вирішить свої енергетичні проблеми за рахунок ресурсів «командної економіки»: поєднання зупинок виробництв, нарощування видобутку та імпорту вугілля дозволять уникнути масових відключень електроенергії. Те, що все це призведе до нових зривів у постачанні китайських товарів для всього світу і нового витка інфляційного тиску сьогодні не є предметом занепокоєння. Як говорила Скарлетт ОʼХара, «про це я подумаю завтра».
Складніше з Європою. Ресурсів командної економіки тут, очевидно, немає. Наростити власне виробництво вугілля й газу не вийде. Законтрактувати екстрені обсяги зрідженого газу в Росії або Катарі не виходить — виробники зацікавлені в довгострокових контрактах. Тільки що Катар підписав 15-річний контракт з Китаєм на 15 млн т зрідженого газу на рік, поставки почнуться в четвертому кварталі. Брюсселю залишається надія на те, що Кремль зглянеться й не дасть Європі замерзнути. Альтернатива — зупинки виробництв або блекаути.
А що в середньостроковій перспективі? Без серйозного переосмислення екологічної порядку денного в увʼязці з можливостями сучасної енергетики не обійтися. Боюся, амбітні цілі Паризької угоди можуть залишитися прекрасною мрією, не підкріпленою реальністю. З політиками, рухомими мріями, таке часто трапляється.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
