Контроль над критично важливими металами перетворився на один із ключових інструментів геополітичного впливу. Поки Китай використовує свою перевагу в ланцюгах постачання, США та Європа витрачають десятки мільярдів доларів, щоб створити альтернативні джерела сировини. Чи зможе Захід позбутися залежності від Китаю? Аналіз від Financial Times.
Заощаджуйте, отримуючи 6 журналів за ціною 4
Купуйте річну передплату на шість журналів Forbes Ukraine за 1 799 грн замість 2 400 грн. Читайте головні історії українського бізнесу, ексклюзивні рейтинги та глибоку аналітику в кожному номері.
Наприкінці XVIII століття фінський хімік Йохан Гадолін виявив невідому раніше мінеральну речовину. Це стало першим відкриттям рідкоземельної сполуки, з якої згодом отримали метал ітрій.
Сьогодні ітрій має стратегічне значення для виробництва компʼютерних чипів, що є основою штучного інтелекту, і знаходиться в епіцентрі геополітичного шторму.
Переважна більшість ітрію, як і багатьох інших критичних металів, виробляється в Китаї. В умовах ескалації торгової війни із США, Пекін дедалі частіше обмежує доступ до своїх запасів. Це спотворює світові ринки та розпалює ресурсний націоналізм у світі.
Як Китай отримав контроль над критично важливими металами? І чому Захід більше не може покладатися на китайські постачання? Forbes Ukraine обрав головне з аналізу Financial Times.
Ілюзія дешевого виробництва
Домінування Китаю в ланцюгах постачання критичних металів є результатом трьох десятиліть державних інвестицій та субсидій у виробництво всього: від міді та літію до рідкоземельних елементів і вольфраму.
Китайська влада вчасно зрозуміла, що для розвитку промисловості країні знадобляться великі обсяги металів. Сьогодні Пекін є не лише провідним виробником, а й головним споживачем багатьох із них.
Тим часом західні країни свідомо йшли на деіндустріалізацію, виводили виробництво в офшори заради дешевої робочої сили та чистішого повітря. Застережливий сигнал пролунав ще у 2010 році, коли Пекін обмежив доступ Японії до рідкоземельних металів через дипломатичну суперечку, однак аутсорсинг продовжився.
«Тридцять років тому [Захід] хотів, щоб Китай займався всією переробкою корисних копалин. Ми не хотіли цього, тому що це було занадто забруднююче», – зазначає Тім Біггс, професор Camborne School of Mines.
Розсилка Forbes AI: штучний інтелект очима тих, хто ризикує грошима
Сьогодні дешеві китайські метали стали невідʼємною частиною глобальних ланцюгів постачання «точно в термін», від яких залежить світова промисловість. Однак ці ланцюги руйнуються під час криз: пандемії COVID-19, повномасштабного вторгнення Росії в Україну та закриття торгового шляху через Ормузьку протоку.
Порт Циндао в Китаї є одним із ключових логістичних вузлів для імпорту та постачання металів світовій промисловості.
Важіль Китаю та паніка на ринках
З 2023 року Китай запровадив серію експортних обмежень на широкий спектр нішевих металів. Це вдарило по США, Кореї та Японії, чий імпорт з Китаю різко впав з 2022 року.
Під обмеження потрапили галій (використовується в радарах) та германій (для тепловізорів). Замість повної зупинки експорту, Китай створив систему ліцензування: кандидати повинні довести, що матеріали йдуть у цивільні, а не військові ланцюги постачання, а сам процес схвалення часто є повільним.
Обмежена пропозиція викликала паніку серед оборонних, автомобільних та напівпровідникових компаній. Для оборонної промисловості проблема особливо гостра, деякі компанії більше не можуть отримувати вольфрам (використовується в боєприпасах) з Китаю, а в США наразі немає діючих шахт.
«Китай міг би зупинити всю напівпровідникову промисловість, якби захотів перекрити кран», – попереджає Літа Шон-Рой, експертка аналітичної групи TechInsights.
Нестача ітрію є найслабшою ланкою, через яку виробництво може повністю зупинитися. «Зараз немає жодних гарантій чи термінів, коли вдасться налагодити стабільні та безпечні постачання цього металу», – попереджає один із постачальників для напівпровідникової промисловості на правах анонімності.
Через нерозуміння того, що буде завтра, на ринку почалася істерія, а компанії намагаються хаотично скупити та накопичити якомога більше будь-яких металів, каже на умовах анонімності експерт із ланцюгів постачання.
Для виробників чипів ключовою проблемою вже є не ціна металів, скільки їхня фізична доступність. Компанії готові платити більше, але побоюються, що купувати буде нічого.
Китай хоче тримати компанії у стані «ні живі, ні мертві» та постачати їм лише мінімум, необхідний для уникнення повного колапсу ланцюга постачань, стверджує керівник великої японської компанії-споживача на правах анонімності.
Президент США Дональд Трамп та президент Китаю Сі Цзіньпін Фото Getty Images
Мільярди на безпеку. Нова стратегія США та Європи
У відповідь на кризу країни на чолі зі США почали гонку за розробку самодостатніх ланцюгів постачання та розглядають це як питання національної безпеки та суверенітету. Це спровокувало хвилю нових інвестицій.
З 2022 року Вашингтон оголосив про виділення $40 млрд на фінансування видобутку корисних копалин і придбав частки в низці вітчизняних гірничодобувних компаній.
Окрім розвитку власного видобутку, США, Австралія та інші країни також прагнуть створити стратегічні запаси критично важливих металів, щоб забезпечити власну промисловість у разі нових криз або перебоїв із постачанням.
За останні 18 місяців Брюссель обрав десятки стратегічних проєктів для видшого отримання дозволів, а ЄС та країни-члени виділили близько €6 млрд на мінеральні проєкти.
Шість некитайських компаній, американська Alcoa та грецька Metlen Energy & Metals планують спільно вивести на ринок понад 300 т галію на рік. Це трохи менше половини щорічного світового попиту.
Однак такі дії створюють ризик перевиробництва. «Якщо всі почнуть виробляти галій, ціна впаде, бо на ринку виникне надлишок пропозиції», – попереджає Гвідо Янссен, генеральний директор Nyrstar.
Крім того, Китай може легко відновити вільний експорт та обвалити ціни, тому розробники проєктів потребують довгострокових державних гарантій.
Щоб позбутися залежності від китайських металів, Сполучені Штати ведуть боротьбу за ресурси в Африці. Якщо там продається якась шахта, Вашингтон лобіює, щоб її придбав саме американський бізнес, а видобуті метали йшли на потреби власної промисловості.
Наприклад, влада Замбії звинуватила Вашингтон у тому, що він нібито вимагав доступ до корисних копалин країни в обмін на надання фінансової допомоги.
Окремі країни Африки, зокрема Демократична Республіка Конго та Гвінея частіше вимагають, щоб переробка видобутих корисних копалин здійснювалася на їхній території, а не лише їхній експорт.
Водночас Пекін намагається розширити власний вплив й пропонує фінансування для закордонних проєктів, що змушує бізнес обирати політичну сторону. Наприклад, компанія Rainbow Rare Earths, яку підтримує уряд США, відмовилася продавати свій проєкт у Бурунді одній з найбільших китайських компаній, щоб допомогти створити західний ланцюг постачання.
Однак намагання знизити залежність від КНР викликає і скептицизм на Заході. Ідея, що кожній країні потрібно повністю відгородитися від Китаю і стати незалежними у видобутку металів, є помилковою стратегією, вважає Девід Абрахам, професор Університету Бойсе. «Це не спорт, вам не потрібно перемагати Китай. Ми повинні мати можливість створити ланцюги постачання, які неможливо зупинити», – вважає він.
Для довгострокового успіху Заходу потрібні не лише мільярдні інвестиції, а й створення доступної енергетики, багатостороння міжнародна координація та готовність розвивати масштабне виробництво на власних територіях, кажуть опитані FT експерти.
