Наприкінці серпня професор Єльського університету Тімоті Снайдер, 53, прочитав курс лекцій про формування сучасної України. На YouTube-каналі YaleCourses викладено записи шести лекцій. Forbes уже публікував переказ першої та другої з них. Нижче – третя лекція курсу Снайдера.
Amazon інвестує мільярди доларів у ШІ, роботів та машинне навчання. Якими принципами й правилами керується компанія?
Дізнайтеся вже 22 листопада на Forbes Tech 2024. Купуйте квиток за посиланням!
Мова має значення. Коли англомовні люди кажуть «the Ukraine», це нагадує про те, що довгий час стандартом у російській та польській мовах була або є форма «на Україні». Це більше схоже на англійське «at». Таким чином ви маєте на увазі не зовсім визначене місце.
Форма «в Україні» ж означає місце, яке має кордон, тобто, зокрема, і держава. Отже, якщо ви говорите «на», то насправді не мовите про державу. Цікаво, що всі поляки перемкнулися на початку 1990-х. Саме тоді я навчився говорити «в Литві», тобто «в державі Литва».
У стандартному англійському написанні столиця України дуже довго звучала як «Кієв», K-I-E-V. Це була транслітерація з російської. Українською це Київ, звідси й англійська транслітерація K-Y-I-V.
Це трохи незручно, тому що існує не так багато слів, які не стосувалися б панк-гуртів 90-х, перед якими стоять Y та І. Тож у своїх ранніх книгах я писав Кієв, K-I-E-V, просто тому, що не бачив великої різниці між цим двома написаннями та дбав про зручність свого читача. Але в певний момент я змінився. Кілька останніх книг я писав з українською транслітерацією.
Речі, які можуть здаватися поверховими, як-от мова, насправді дуже глибокі, тому що це речі, які ви читаєте і приймаєте, ви не ставите їх під сумнів. Вони можуть сформувати те, як ви бачите світ, коли стикаєтеся із чимось несподіваним.
Чому американці неправильно розуміли Україну
Усе, що говорив консенсус у США до нападу Росії, весь час було неправильним («Через три дні українці програють», «Вони не можуть дати відсіч»). І це зовсім не питання нестачі військового аналізу.
Я думаю, що це пов’язано з глибоким наративом. Майже кожен у США, хто вивчав історію Східної Європи, розуміє її як щось на кшталт «Був Київ, потім з’явилася Москва, відбувся трансфер влади, і в Москві була та сама держава, що й колись у Києві».
Причина, чому американці та люди загалом, важко уявляють, що РФ може програти цю війну Україні, певним чином пов’язана з тим фактом, що Україна в їхній свідомості не є цілком реальною.
Тімоті Снайдер американський історик
Тобто Київ та Москва ніби завжди були разом, і це сприймається як норма. З таким наративом здається, що в Україні має бути щось підозріле, маргінальне, провінційне чи в якомусь сенсі сумнівне. Тоді як Росію ніхто ніколи не ставить під сумнів.
Причина, чому американці та люди загалом важко уявляють, що РФ може програти цю війну Україні, певним чином пов’язана з тим фактом, що Україна в їхній свідомості не є цілком реальною. І це був дуже потужний наратив. Як його змінила війна?
Росія в українських новинах
«Рашизм», або іменник «рашисти», став таким стандартним способом позначення росіян, які вдираються в Україну, що його використовують навіть українські ведучі новин.
Вони не кажуть «Росія» та «росіяни», а коли вказують країну, то називають її «Московія». Чому? Росія взяла назву, близьку до «Русь», у 1721 році, коли була заснована Російська імперія. Якщо ви назвете її Московією, ви забираєте історичний референс до Русі й також називаєте її країною меншою, ніж вона є насправді. І ви також натякаєте на те, що її кордони можуть мати певну гнучкість.
Інше словосполучення, яке вони часто використовують як евфемізм для Росії, це «держава-агресор», що ніби нейтрально. Але це також не нейтрально, тому що ви припускаєте, що ця держава завжди може бути агресором.
Історію про Київ та Москву вигадав чоловік із Чернігова
Я хотів поїхати кудись, крім Києва, Бучі, Ірпеня та Гостомеля. І ось я з другом поїхав до Чернігова.
Чернігів – старе місто. Воно на 500 років старше за Москву. Це також стародавній центр науки та богослов’я. Поряд із Києвом, це був один із двох великих центрів релігійної та інтелектуальної дискусії.
Всю цю історію про Київ і Москву і про те, що все це одне ціле, насправді придумав хлопець у Чернігові. Його звали Лазар Баранович.
Наприкінці козацьких війн XVII століття у результаті Андрусівського договору 1667 року між Москвою та Річчю Посполитою, територія на схід від Дніпра мала стати Росією, а на захід від Дніпра – Польщею.
Київ та Чернігів, великі центри європейської науки та думки теж потрапили під контроль Москви. Своїх центрів науки та думки остання тоді не мала.
Третя лекція з курсу про Україну від професора з Yale Тімоті Снайдера
Лазар Баранович був дуже розумною людиною, одним із видатних богословів свого часу, і, варто сказати, він звик користуватися певною часткою особистого впливу. Тож коли Чернігів та Київ опинилися під Москвою, він звернувся до православних священників у Москві із меседжем: «Насправді ми всі одна країна. І історія вашої країни фактично починається з Києва».
Для людей у Москві це було новиною. Чому Баранович так сказав? Тому, що це робить Київ справді важливим, тобто Україна – це не просто місця, які завоювала Москва. Виявляється, з них починається історія Москви. Це принесло Барановичу та його школі певну вигоду.
У XVII столітті аргумент про «одну державу» стає не релігійним, а світським. Потім, коли Росія вигадує собі світську історію в XIX столітті, саме цей конструкт стає її основою.
Глибинна географія українців
Глибинна географія важлива, але і її можна змінити діями, досвідом і перейменуванням.
Чотири мільйони українців були депортовані до Росії, понад 10 мільйонів перетнули західний кордон через війну. Але частина з них повернулася.
Я був вражений тим, як українці говорили про весь цей рух. Те, що вони пішли й повернулися, наприклад, у Харків, що вони відбудували свої оселі, що Зеленський залишився. Ці речі свідчать про те, ким вони є.
Вони кажуть: «Нас можна штовхнути, нас можна тягнути, але про нас говорить те, де ми вирішуємо зрештою бути. Наприклад, те, що ми вибираємо воювати в цій війні».
У цьому сенсі, на мою думку, не зовсім правильно, що люди говорять про ці події як про формування нації. Нація вже була. Але те, як люди думають про неї, і, зокрема, що, на їхню думку, означає бути вільним, і те, чим варто заради цього пожертвувати, – це категорії, які можна пов’язати з космосом. Адже важко уявити, щоб люди мали історію, яка передбачає ризик, що передбачає цінності, але не передбачає простору.
Першу та другу лекції Снайдера ви можете прочитати у нас на сайті.
У підготовці матеріалу брала участь стажистка Forbes Мілана Головань.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
