Чому своїм страхом ядерної ескалації Захід спонукає Путіна скоювати масові злодіяння в Україні? /Ілюстрація Getty Images / Анна Наконечна
Категорія
Війна
Дата

Захід настільки боїться ядерної війни, що готовий закривати очі на страшні неядерні злочини Росії. Думки Енн Епплбаум

Чому своїм страхом ядерної ескалації Захід спонукає Путіна скоювати масові злодіяння в Україні? Фото Ілюстрація Getty Images / Анна Наконечна

Атаки Росії на українську енергетику можуть спричинити не менше жертв, аніж ядерний удар. Але страх перед ядерною зброєю змушує Захід ставитися до масового насильства Росії в Україні як до чогось менш лячного, пише в колонці для The Atlantic історикиня й лауреатка Пулітцерівської премії Енн Епплбаум. Forbes вибрав головне.

Forbes запустив YouTube-проєкт «Країна героїв». Дивіться новий епізод про ХЕРСОН після окупації

Коли йдеться про ядерну зброю, глави держав зазвичай намагаються говорити обережно та виважено. Російський президент дотримується іншого підходу. Кілька років тому, розмірковуючи про ядерну війну на своїй щорічній конференції, Путін без найменшої посмішки сказав: «Ми, як мученики, потрапимо до раю, а вони просто здохнуть».

У жовтні 2022-го на тій самій конференції ведучий нагадав йому про цю фразу: «Ви сказали, що ми всі потрапимо до раю, але ми туди не поспішаємо, чи не так?» Путін не відповів. Збігали секунди. Ведучий сказав: «Ви замислилися, це вже якось насторожує». Путін відповів: «А я спеціально замислився, щоб ви насторожилися».

Чому він хоче, аби хтось насторожився? Бо страх – це не просто ефемерна емоція, це фізичне відчуття. Він сковує, змушує серце битися швидше. Страх може спотворити ваші думки та вчинки. Він паралізує. Якщо змусити ворогів боятися, вони не протистоятимуть вам, бо не зможуть. Тоді ви виграєте битву, навіть не вступаючи в неї.

Магія страху

Путін – офіцер КДБ. Він знає, як маніпулювати емоціями, насамперед страхом. Два десятиліття він прагнув викликати страх усередині Росії. На відміну від радянських вождів, він не використовує масовий терор. Він вдається до точкового насильства, котре має викликати страх.

Коли журналістку Анну Політковську застрелили, а бізнесмена Михайла Ходорковського кинули за ґрати на 10 років, це був сигнал іншим журналістам та бізнесменам. Сигналами стали вбивство Бориса Нємцова та отруєння Олексія Навального. Це не масовий терор, але він не менш ефективний. Страх допомагає Путіну утриматися при владі, бо люди бояться протестувати.

Так само Путін прагне посіяти страх у демократичному світі. Він робить це насамперед висловлюваннями про ядерну зброю. Справді, протягом багатьох років вона була головною темою його публічних коментарів та російської пропаганди загалом.

Фотографії грибоподібних вибухів регулярно зʼявляються у вечірніх новинах. Погрози ядерних ударів по Україні неодноразово лунали ще 2014-го. Збройні сили Росії відпрацьовують ядерні удари як частину традиційних військових навчань. Ще 2009-го вони розіграли сценарій скидання ядерної бомби на Польщу.

Ці постійно повторювані сигнали, що передували нинішній війні, мають одну мету – змусити країни НАТО боятися вступитися за Польщу, захистити Україну чи роздратувати Росію.

Протягом останніх кількох тижнів Путін та його поплічники знову намагаються нагнітати страх. Російські тележурналісти тепер регулярно згадують ядерну війну в тому ж напівсерйозному і напівзловісному тоні, спокійно називаючи Третю світову «реалістичною». Вони кажуть: «Хай буде що буде», «Ми всі колись помремо».

Міністр оборони Росії Сергій Шойгу обдзвонював американського, британського та французького колег, аби звинуватити українців у підготовці ядерної атаки, хоча вони не мають ядерної зброї. Це одразу викликало підозру, що він сам планує ядерну атаку.

Російські ядерні погрози тепер звично повторюють і посилюють люди на кшталт британського політика Джеремі Корбіна та мільярдера Ілона Маска. Із кожною воєнною перемогою України вони лунають дедалі голосніше.

Страх формує політику і тактику

Не дивно, що страх, викликаний цими повторюваними погрозами, вже сформував американську та європейську політику щодо України. Саме це й мало статися.

Страхом пояснюється, чому Захід дав Україні одні види озброєнь, але не дав інших. Чому не надав літаки? Сучасні танки? Бо Білий дім, уряд Німеччини та інші бояться, що одне з цих озброєнь перетне невидиму червону межу і викличе ядерну відплату з боку Росії.

Страх формує й тактику. Чому українці не так часто завдають ударів по військових базах чи інфраструктурі на території Росії, яку вона використовує для нападу на них? Бо західні партнери попросили керівництво України не робити цього, побоюючись, знову ж таки, ескалації.

Крім того, страх змушує Захід ставитися до неядерних актів масового насильства і терору як до менш лячних або таких, що менш заслуговують на відповідь. Просто зараз Росія атакує українську енергосистему й відкрито прагне позбавити мільйони українців електрики та води. Це може призвести до масової евакуації, навіть до масової загибелі людей, можливо, у тих самих масштабах, що й застосування тактичної ядерної зброї.

Українці звинуватили росіян у мінуванні греблі, яка у разі прориву затопить Херсон та інші міста. Якби невелика група терористів чи екстремістів хоча б натякнула на підготовку такого ж руйнівного удару, на Заході вже обговорювали б, як їх зупинити. Але це Росія і звичайна зброя, тому ми не думаємо про відплату чи відповідь. Ми відчуваємо полегшення від того, що люди замерзнуть на смерть у неопалюваних квартирах чи захлинуться у водах штучного потопу, а не помруть від ядерних опадів.

Але навіть якщо ми боїмося ядерної війни, діємо під впливом цього страху та дозволяємо йому формувати наше сприйняття вторгнення в Україну, ми все одно не знаємо, чи ефективні наші дії. Ми не знаємо, чи запобігає ядерній війні наша відмова передати Україні сучасні танки. Ми не знаємо, чи призведе до Армагеддону передача винищувачів F-16. Ми не знаємо, чи завадить Путіну відсутність в України далекобійних західних ракет застосувати тактичну чи іншу ядерну зброю.

Деякі з цих рішень Заходу могли мати протилежний вплив. Наші самообмеження цілком могли підштовхнути Путіна до думки, що американці підтримують Україну в обмежених масштабах і скоро зовсім припинять це робити. Наша навʼязлива вимога до України, захищаючи себе, не завдавати шкоди Росії та росіянам, можливо, пояснює, чому Путін продовжує воювати.

Наша боязнь ядерної війни, можливо, спонукає його скоювати неядерні масові злочини. Він робить це, бо вважає, що уникне наслідків, що Захід не піде на ескалацію.

«Стриманість» може прискорити ядерну катастрофу

Ми маємо подумати про те, що поняття «стриманість» може не лише затягнути війну, а й призвести до ядерної катастрофи. Що як заклики до світу насправді зміцнюють глибоке переконання Путіна в тому, що Захід слабшає і деградує?

Перед війною Захід обмежував постачання зброї Україні через «стриманість». Ніхто не хотів провокувати Росію, пропонуючи українцям щось надто сучасне. Ця обережність виявилася згубною. Вона дала Путіну привід думати, що Захід не прийде на допомогу Україні.

Україна зустріла вторгнення менш підготованою, ніж могла б. Якби ми озброїли Україну, то запобігли б багатьом трагедіям, що сталися на окупованих територіях. Якби ми допомогли зробити Україну важкою ціллю, то вторгнення могло б узагалі не бути.

Ніхто не знає, що в голові у Путіна, що його може спровокувати чи де насправді пролягають його «червоні лінії».

Єдиний орієнтир, який ми маємо, – це минуле. Враховуючи поведінку Путіна в минулому, ми маємо хоча б розглянути можливість того, що, озброюючи Україну та підтримуючи її, ми запобігаємо ядерному удару по ній.

Облишмо браваду Путіна про мучеництво. Якщо він повірить, що ядерна атака Росії матиме для неї, як сказав радник президента США з нацбезпеки Джейк Салліван, «катастрофічні наслідки», набагато поменшає ймовірність того, що він на неї зважиться. Що менше страху ми виявимо, то більше боятиметься сам Путін.

Українці вже нас випереджають. Одна українська подруга нещодавно сказала мені, що міняє вікна у своєму будинку на більш герметичні – про всяк випадок. Але вона не тікає з країни. Вона навчилася не дозволяти страху впливати на її рішення. Ми маємо навчитися того ж. Єдине, що ми знаємо напевно, – доки Путін вірить, що застосування ядерної зброї не допоможе виграти війну, а її застосування викличе безпрецедентну відповідь Заходу, зокрема знищення російського флоту, системи звʼязку та економічної моделі, він не застосовуватиме її.

Путін має вірити, що ядерний удар стане початком кінця його режиму. І ми теж маємо в це вірити.

Матеріали по темі
Новий випуск Forbes Ukraine

Новий випуск Forbes Ukraine

Замовляйте з безкоштовною кур’єрською доставкою по Україні