Володимир Путін цього тижня наказав обстріляти міста України і їх критичну інфраструктуру в надії залякати цивільних та змусити Київ капітулювати, приставши на умови Кремля. Проте історія показує, що ця тактика рідко спрацьовувала. Аналітик The New York Times розглянув попередні випадки застосування такої тактики – Forbes вибрав головне.
Amazon інвестує мільярди доларів у ШІ, роботів та машинне навчання. Якими принципами й правилами керується компанія?
Дізнайтеся вже 22 листопада на Forbes Tech 2024. Купуйте квиток за посиланням!
Путін не перший воєнний лідер, який вирішив залякати ворога бомбардуванням його столиці та мирних міст.
Ще з часів нацистської Німеччини, яка обстріляла Лондон у Другій світовій війні, під час чи не кожної наступної війни були схожі атаки. Така тактика майже завжди має одну мету: змусити опонента згорнути воєнні операції або піти на мирні переговори.
Бомбардування столиць має переконати лідерів ворожої армії задуматися про те, чи варто ризикувати знищенням культурних памʼяток столиці та цивільної інфраструктури.
Проте, хай скільки цю тактику не застосовували б, вона жодного разу не давала бажаних результатів. Ба більше, такі удари по мирних містах мають зворотний ефект – лише зміцнюють політичну і народну рішучість тих, кого обстріляли. Атакований народ після бомбардувань готовий стояти до кінця і навіть встановлювати більші воєнні цілі.
Бомбардування міст ворога: історичні приклади
Союзні війська у Другій світовій війні наголошували на ефективності стратегії бомбардування міст і частково через це інші країни у подальших війнах вдавалися до цієї тактики знову і знову.
Взяти, приміром, руйнівні удари по Дрездену й Токіо. Нині історики одностайні: ці бомбардування й виснажили ворогів не завдяки страху, який посіяли удари, а завдяки руйнуванню виробничих потужностей Німеччини і Японії.
Британія у Другу світову війну
Німецькі ракети й авіаудари по британських містах мали знищити британську промисловість і змусити Британію вийти з війни. Проте тогочасні опитування серед британців показали, що бомбардування суттєво знизили підтримку мирних перемовин із Німеччиною, а дедалі більше громадян почали закликати британських лідерів продовжувати боротьбу.
Руйнування цілих кварталів у Лондоні мали ті самі наслідки: підтримка британцями свого уряду зросла до 90%.
Руйнування цілих кварталів у Лондоні, 1940 рік. Фото Getty Images
Корейська і Вʼєтнамська війни
Під час Корейської війни удари по Пхеньяну лише зміцнили рішучість Півночі, переконавши народ у тому, що він може бути в безпеці лише після повної перемоги над американцями за будь-яку ціну.
Те саме було й у Вʼєтнамі. Внутрішній звіт Пентагону показав, що, «озираючись назад», стало зрозуміло: удари по Ханою, столиці Північного Вʼєтнаму, «були колосальним прорахунком».
Крім того, кажуть аналітики Пентагону, під час війни у Вʼєтнамі удари по містах Північного Вʼєтнаму так розлютили його союзників у Москві й Пекіні, що ці країни значно збільшили військову підтримку. І що більше шкоди завдавали подальші удари, то глибшою ставала підтримка війни й комуністичного уряду народом Північного Вʼєтнаму.
Звіт, який ЦРУ написало за три роки після початку бомбардувальної кампанії, містить «переконливі докази» того, що народ Північного Вʼєтнаму «вважає тягар війни більш стерпним під час щоденної загрози ударів, ніж за її відсутності».
Це може здатися нелогічним, але коли ти щодня бачиш наслідки бомбардувань, патріотичний запал може компенсувати виснаження від життя під загрозою.
Ізраїль і Палестина у 2000-х
Такі напади можуть навіть призвести до радикалізації населення, яке мало б тремтіти від страху.
Терористичні акти в ізраїльських містах мали переконати ізраїльтян закінчити окупацію палестинських територій.
Але дослідження, яке провели під час конфлікту, показало, що кожен вибух збільшував підтримку правих партій, які виступали за ескалацію конфлікту, на 1,35%. А ракетні удари Палестини по ізраїльських містах у подальші роки до 6% збільшували популярність радикальних політиків.
Тут річ навіть не в політичних уподобаннях. Психологічне дослідження виявило, що ракетні удари й теракти в ізраїльських містах змусили ізраїльтян-євреїв відчути глибшу солідарність одне з одним і обʼєднатися не лише навколо їхнього прапора, а й ідентичності.
Удари також підштовхнули ізраїльтян-євреїв до підтримки застосування більш жорсткої політики проти палестинців – вони стали віддавати перевагу тотальній перемозі замість домовленостей чи компромісу.
Ірано-іракська війна
Іран та Ірак бомбардували столиці одне одного під час конфлікту між ними у 1980-х роках у надії змусити суперника відступити. Натомість обидва народи, побачивши бомбардування власних столиць, згуртувалися проти ворога, затягнувши війну майже на десять років.
Американські авіаудари по Багдаду в березні 2003 року. Фото Getty Images
Повстанські групи
Повстанські угруповання теж вдалися до такої стратегії із таким самим рівнем успішності.
Повстанці Північної Ірландії неодноразово влаштовували теракти в Лондоні, сподіваючись відбити бажання у британців утримувати цю територію у своєму складі. Але це призвело тільки до того, що британська влада вдалася до застосування більш жорстких методів контролю в Північній Ірландії.
Терактом 11-го вересня Аль-Каїда хотіла змусити американців вивести війська із Середнього Сходу, але досягла лише того, що підвищила підтримку народом США вторгнення в Афганістан, а згодом і в Ірак.
Залякати українців… не вийде
Хоч кожен конфлікт відрізняється один від одного, така закономірність невипадкова, а пояснюється політикою і психологією війни. І те, й інше застосовується до російської війни в Україні.
Удари по столиці мали підштовхнути уряд до переговорів або відступу, а натомість повністю закрили можливість цих варіантів розвитку подій. Насправді такі бомбардування говорять атакованим лідерам, що вони і їхній уряд не будуть у безпеці, доки не усунуть зовнішню загрозу за допомогою тотальної перемоги над нею.
Такі бомбардування призводять радше до ескалації, а не до відступу атакованої сторони.
А перемовини про мир, до яких тепер закликає Путін, стають примарною перспективою, адже вони означатимуть прийняття того, що загроза столиці нікуди не зникне. Атакований народ зазвичай доходить тих самих висновків і починає вважати свого нападника загрозою, яку можна усунути лише повною перемогою над ним.
Нове сприйняття
Коли воєнні дії обмежуються лініями фронту, населення може суттєво інакше сприймати війну, порівнюючи із солдатами та лідерами країни.
Удари по житлових кварталах стирають межу між військовими й цивільними. Лондонці, які пережили німецькі бомбардування, розповідали про відчуття глибокої солідарності з британськими солдатами на фронтах, і саме це змусило багатьох із них організуватися заради допомоги армії.
Відчуття всенародної солідарності може поглибити готовність людей витримати довгу боротьбу заради перемоги, а також переконати народ у тому, що тільки перемога стане гарантією безпеки в майбутньому.
Українські родини, які постраждали від російських бомб, саме про це й розповідають.
Стратегія, яку застосував Путін, стільки разів доводила свою неефективність у сучасній історії, що деякі аналітики припускають, що її застосування частково продиктовано бажанням заспокоїти незадоволених радикалів у Росії. Проте, якщо вірити історії, попереду на цих критиків-радикалів чекає ще більше незадоволення і розчарування.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
