30 років українського бізнесу. Якими ми були, як стали тими, хто ми є, — Forbes розповідає про те, як із руїн радянського ладу поставали ініціатива, винахідливість, ділова хватка українських підприємців. Один рік — одна історія, один урок. 1996 рік
Купуйте річну передплату на шість журналів Forbes Ukraine за ціною чотирьох номерів. Якщо ви цінуєте якість, глибину та силу реального досвіду, ця передплата саме для вас.
«Це був час, коли потрібно було швидко приймати рішення і домагатися контрактів», – згадує засновник холдингу RedHead Family Corporation Владислав Бурда, 49. Із початку 1990-х він ввозив в Україну дитяче харчування Nutricia, Heinz та інших великих брендів. Імпорт ішов через Москву, спершу невеликими партіями.
До 1996 року імпортери набили досить синців, аби зрозуміти: час переходити до системного бізнесу. «Стало очевидно: без дистрибʼюторської угоди, що гарантує поставки, цінову війну ти програєш», – розповідає Бурда. Він відмовився від посередництва Москви і переконав європейців віддати його компанії права на пряме постачання товарів в Україну. «Ми вже мали мережу збуту в пʼяти містах, знали англійську, вміли спілкуватися і, найголовніше, – мали спеціалізацію саме в дитячому харчуванні», – перераховує Бурда конкурентні переваги своєї компанії. Зараз ця частина його холдингу, за оцінкою самого Бурди, займає 25% ринку дитячого харчування, в ній працює 1700 осіб.
Перехід від хаотичного імпорту до впорядкованого став переломним для багатьох підприємців. Засновник групи компаній «Асканія» Валерій Горбань у 1996-му імпортував льодяники Mentos, цукерки Fruittella, бульйонні кубики Gallina Blanca, каву Nescafe і MacCoffee. У першій половині 1990-х цей ринок було влаштовано так: сотні імпортерів-оптовиків доправляли товари на склади у великих містах. Їх скуповували тисячі дрібних посередників, щоб розвезти по магазинах. «Країна була насичена імпортом, сам себе вже товар не продавав, потрібно було робити сервіс, – згадує Горбань, 48. – Ми почали завозити товари в магазини, формувати цінову модель, чого не робили інші».
Стабільний збут і своя мережа дистрибуції дозволили «Асканії» виграти в боротьбі за право представляти в Україні всесвітньо відомі бренди. «Ми отримали від брендів або ексклюзивні контракти, або найкращі умови на ринку», – розповідає Горбань. Нині до його холдингу входять 13 компаній, у яких працює 2500 осіб.
Павло Лазаренко, прем'єр-міністр України 1996-1997. Фото УНІАН
Свою мережу збуту почав будувати і Бурда: «Дитяче харчування мало де можна було продавати, і ексклюзивні дистрибʼюторські контракти підштовхнули нас до відкриття магазинів із продажу дитячих товарів». Мережа «Антошка», що належить йому, в 2021 році налічує 40 магазинів у 18 містах.
Економіка в 1996 році продовжувала падати, головним чином тому, що старі радянські заводи скорочували випуск мало кому потрібних товарів. Натомість Україна отримала ще один атрибут ринкової економіки – повноцінну національну валюту замість сурогатних купонокарбованців. Обмін старих грошей на нові відбувався з 2 до 16 вересня за курсом 100 000 до 1 через більш ніж 10 000 обмінних пунктів та поштових відділень. Курс гривні було встановлено на рівні 1,76 грн/$.
Завозити імпортний товар в Україну було легко. «Митниця тільки зароджувалася, не було мит, лише ПДВ, усе було спрощено», – розповідає Олег Вишняков, який у середині 1990-х імпортував ігристе з Німеччини. «Хабарів тоді було набагато менше, вони були якимись «подарунковими», – згадує Горбань. – Усе будувалося на відносинах, а не як система вимагання».
Складніше було транспортувати товари країною: бандити на дорогах нападали на машини і відбирали вантажі. Спочатку Горбань особисто супроводжував фури від кордону, потім створив службу безпеки. Вміст вантажівок потрібно було зберігати в таємниці: розбійники полювали на машини з найбільш ходовим товаром.
Незважаючи на бандитизм, імпорт залишався прибутковою справою. Засновник виробника побутової техніки Saturn Олександр Громико в 1996 році уклав свою першу велику угоду – придбав у австрійської First велику партію електрочайників, тостерів і прасок з Китаю. Вклав усі свої гроші і ще позичив у знайомих. «Якби машина не доїхала, втратив би абсолютно все», – каже бізнесмен. Обійшлося. Партію він продав у Києві з подвійною націнкою.
Місце Лазаренка в історії
Премʼєр Лазаренко став найвидатнішим паразитом в історії незалежної України, і єдине, що вражає, – це неадекватність прийнятого ним покарання. Якось я запитав у лідера соціалістів Олександра Мороза, як так могло статися, на що Мороз відповів: «Лазаренко зробив лише одну помилку – він не ділився з іншими».
Андерс Аслунд «Як Україна перейшла до ринкової економіки і демократії», 2009
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
