1993 рік. Гіперінфляція | Історія українського бізнесу /Фото Getty Images
Категорія
30 років українского бізнесу
Дата

1993 рік. Гіперінфляція | Історія українського бізнесу

Групу знехтуваних прохачів притулку з Румунії, Болгарії та України, яких раніше утримували в тюрмі Ганновера, доставлено в аеропорт Франкфурту для депортації, 1993 рік. Фото Getty Images

30 років українського бізнесу. Якими ми були, як стали тими, хто ми є, — Forbes розповідає про те, як із руїн радянського ладу поставали ініціатива, винахідливість, ділова хватка українських підприємців. Один рік — одна історія, один урок. 1993 рік

Діло було в Мелітополі. Бізнесмен Василь Хмельницький відвантажив на місцеву нафтобазу 5000 т бензину і почав чекати оплати. Минуло пів року. «Якби з нами розрахувалися одразу, я б купив 100 машин, – згадує він. – А так вистачило на одну». Покупець, думає Хмельницький, не збирався його обманювати, просто не продав товар одразу, а карбованець за цей час у 100 разів знецінився. 

Типова історія для епохи галопівного зростання цін, що переходить у гіперінфляцію. 1993 року економіка впала на 14,2%, а ціни зросли на 10 155%. 

Головною причиною високої інфляції була відсутність реформ. Українська еліта не розумілася на економіці, але їй точно не подобалася «шокова терапія», яку для усунення економічних перекосів реформатори застосували спочатку в Польщі, а потім і в Росії. Економічна політика на тому етапі зводилася до «масованих рублевих кредитів і бюджетних субсидій для економіки і сільського господарства, в той час як уряд намагався обмежити продаж за допомогою нормування та регулювання цін, а експорт – шляхом адміністративних обмежень», розповідає економіст Андерс Аслунд у книжці «Як Україна побудувала демократію і ринкову економіку». 

Президент Кравчук займався національним будівництвом і ефективно лавірував на міжнародній арені, але економічні реформи точно не були його коником. Леонід Кучма, який став премʼєр-міністром восени 1992 року, вперше залучив на відповідальні посади в уряд реформаторів (Віктор Пинзеник став віцепремʼєром з економічних реформ, Роман Шпек очолив Міністерство економіки, а Віктор Ющенко – НБУ). Але подолати антиреформаторський консенсус їм не вдалося, і в вересні 1993-го Кучма пішов у відставку. 

Відсутність реформ парламент, якому де-факто підпорядковувався центральний банк, заміняв друкуванням грошей. «Національний банк займався прямим фінансуванням бюджетного дефіциту, який становив близько 30% [ВВП]», – згадував економіст Анатолій Гальчинський, який у 1993-му був членом Соціально-економічної ради при президентові України. За оцінкою Аслунда, у 1992 році чисті держкредити підприємствам становили 65% ВВП, у 1993-му – 47%. Ставки за такими кредитами були символічними: наприклад, аграрії, яким президент Кравчук улітку 1993 року відкрив безлімітну кредитну лінію, мусили платити за нею 30% річних (за інфляції 10 155%). 

Жінка працює на конвеєрі на заводі Tampax в Борисполі, 1993. /Фото Getty Images

Жінка працює на конвеєрі на заводі Tampax в Борисполі, 1993. Фото Getty Images

Бюджетний дефіцит підживлювався настроями директорського лобі. Для керівників, які звикли до держзамовлення, нова реальність виявилася занадто складною. Розлад грошового обігу тягнув за собою появу бартеру і всіляких грошових сурогатів. Навіть зарплату багато підприємств почали видавати «натурою». «Коли я їхав і бачив на узбіччі людей, які продають шини, розумів: проїжджаємо Білу Церкву, тому що працівникам білоцерківського шинного заводу видавали зарплату продукцією», – згадує засновник банку INKO Петро Мірошников свої поїздки з Києва до Одеси. Коли на узбіччі зʼявлялися люди з мішками, присипаними білим пилом, це було село Гребінки, де розташований цукровий завод. 

Порівняно зі стрімко знецінюваними грошовими знаками шини та цукор були ще не найгіршим видом заробітку. У січні 1993-го хліб коштував у середньому 33 купоно-карбованці. До грудня він подорожчав до 2000 карбованців. Ціни на свинину протягом року зросли з 825 до 53 911 карбованців за кілограм, десяток яєць подорожчав майже у 100 разів – з 344 до 33 037 карбованців. Купівельна спроможність українців не встигала за інфляцією. Середня зарплата, яка становила 1992 року 5832 карбованці, в 1993-му зросла до 153 633 карбованців – у 26 разів. 

Різко зріс і курс долара. «На чорному ринку Харкова долар 1 січня 1993 року купували за 1000–1100 карбованців, продавали – за 1150–1200, – констатував «Інтерфакс». – Порівняно з 26 грудня 1992 року курс долара зріс у 1,5 раза». Причина – знецінення карбованця і зростання споживчих цін. «Мені тоді здавалося нормальним, що вранці в кишені $100, а до вечора вже $90», – згадує засновник мережі «Алло» Дмитро Деревицький, який тоді торгував сигаретами, шоколадками і кавою в рідному Дніпропетровську. Коли він поїхав у відпустку в Крим, для транспортування грошей узяв не портмоне, а рюкзак. 

Перемогти гіперінфляцію Україна змогла лише за президентства Кучми. У 1994 році новий уряд підписав першу угоду з МВФ, і в 1996-му зростання споживчих цін уперше після розпаду СРСР вимірювалося двозначним, а не багатозначним числом (39,7%).

Епоха гігантських субсидій і держкредитів залишила по собі руїни. Викликане відсутністю реформ падіння виробництва було таке глибоке, немов країна зазнала страшної ворожої навали, констатує фінський економіст Пекка Сутела. 

Матеріали по темі
Попередній слайд
Наступний слайд
Новий Forbes вже у продажу

Новий Forbes вже у продажу

Топ-100 приватних компаній | Кращі міста для бізнесу