30 років українського бізнесу. Якими ми були, як стали тими, хто ми є, — Forbes розповідає про те, як із руїн радянського ладу поставали ініціатива, винахідливість, ділова хватка українських підприємців. Один рік — одна історія, один урок. 1993 рік
Список найбільших експортерів, рік війни Зеленського, пригоди Баффета в Україні, реанімація бізнесу Rozetka та ще два десятки ексклюзивних матеріалів. Forbes Україна випустив новий номер журналу. Купити його з безкоштовною доставкою можна за цим посиланням.
Діло було в Мелітополі. Бізнесмен Василь Хмельницький відвантажив на місцеву нафтобазу 5000 т бензину і почав чекати оплати. Минуло пів року. «Якби з нами розрахувалися одразу, я б купив 100 машин, – згадує він. – А так вистачило на одну». Покупець, думає Хмельницький, не збирався його обманювати, просто не продав товар одразу, а карбованець за цей час у 100 разів знецінився.
Типова історія для епохи галопівного зростання цін, що переходить у гіперінфляцію. 1993 року економіка впала на 14,2%, а ціни зросли на 10 155%.
Головною причиною високої інфляції була відсутність реформ. Українська еліта не розумілася на економіці, але їй точно не подобалася «шокова терапія», яку для усунення економічних перекосів реформатори застосували спочатку в Польщі, а потім і в Росії. Економічна політика на тому етапі зводилася до «масованих рублевих кредитів і бюджетних субсидій для економіки і сільського господарства, в той час як уряд намагався обмежити продаж за допомогою нормування та регулювання цін, а експорт – шляхом адміністративних обмежень», розповідає економіст Андерс Аслунд у книжці «Як Україна побудувала демократію і ринкову економіку».
Президент Кравчук займався національним будівництвом і ефективно лавірував на міжнародній арені, але економічні реформи точно не були його коником. Леонід Кучма, який став премʼєр-міністром восени 1992 року, вперше залучив на відповідальні посади в уряд реформаторів (Віктор Пинзеник став віцепремʼєром з економічних реформ, Роман Шпек очолив Міністерство економіки, а Віктор Ющенко – НБУ). Але подолати антиреформаторський консенсус їм не вдалося, і в вересні 1993-го Кучма пішов у відставку.
Відсутність реформ парламент, якому де-факто підпорядковувався центральний банк, заміняв друкуванням грошей. «Національний банк займався прямим фінансуванням бюджетного дефіциту, який становив близько 30% [ВВП]», – згадував економіст Анатолій Гальчинський, який у 1993-му був членом Соціально-економічної ради при президентові України. За оцінкою Аслунда, у 1992 році чисті держкредити підприємствам становили 65% ВВП, у 1993-му – 47%. Ставки за такими кредитами були символічними: наприклад, аграрії, яким президент Кравчук улітку 1993 року відкрив безлімітну кредитну лінію, мусили платити за нею 30% річних (за інфляції 10 155%).
Жінка працює на конвеєрі на заводі Tampax в Борисполі, 1993. Фото Getty Images
Бюджетний дефіцит підживлювався настроями директорського лобі. Для керівників, які звикли до держзамовлення, нова реальність виявилася занадто складною. Розлад грошового обігу тягнув за собою появу бартеру і всіляких грошових сурогатів. Навіть зарплату багато підприємств почали видавати «натурою». «Коли я їхав і бачив на узбіччі людей, які продають шини, розумів: проїжджаємо Білу Церкву, тому що працівникам білоцерківського шинного заводу видавали зарплату продукцією», – згадує засновник банку INKO Петро Мірошников свої поїздки з Києва до Одеси. Коли на узбіччі зʼявлялися люди з мішками, присипаними білим пилом, це було село Гребінки, де розташований цукровий завод.
Порівняно зі стрімко знецінюваними грошовими знаками шини та цукор були ще не найгіршим видом заробітку. У січні 1993-го хліб коштував у середньому 33 купоно-карбованці. До грудня він подорожчав до 2000 карбованців. Ціни на свинину протягом року зросли з 825 до 53 911 карбованців за кілограм, десяток яєць подорожчав майже у 100 разів – з 344 до 33 037 карбованців. Купівельна спроможність українців не встигала за інфляцією. Середня зарплата, яка становила 1992 року 5832 карбованці, в 1993-му зросла до 153 633 карбованців – у 26 разів.
Різко зріс і курс долара. «На чорному ринку Харкова долар 1 січня 1993 року купували за 1000–1100 карбованців, продавали – за 1150–1200, – констатував «Інтерфакс». – Порівняно з 26 грудня 1992 року курс долара зріс у 1,5 раза». Причина – знецінення карбованця і зростання споживчих цін. «Мені тоді здавалося нормальним, що вранці в кишені $100, а до вечора вже $90», – згадує засновник мережі «Алло» Дмитро Деревицький, який тоді торгував сигаретами, шоколадками і кавою в рідному Дніпропетровську. Коли він поїхав у відпустку в Крим, для транспортування грошей узяв не портмоне, а рюкзак.
Перемогти гіперінфляцію Україна змогла лише за президентства Кучми. У 1994 році новий уряд підписав першу угоду з МВФ, і в 1996-му зростання споживчих цін уперше після розпаду СРСР вимірювалося двозначним, а не багатозначним числом (39,7%).
Епоха гігантських субсидій і держкредитів залишила по собі руїни. Викликане відсутністю реформ падіння виробництва було таке глибоке, немов країна зазнала страшної ворожої навали, констатує фінський економіст Пекка Сутела.
