Світило глобальної бізнес-освіти Богдан Гаврилишин, 100 років від дня народження якого відзначають 19 жовтня, ще майже 60 років тому писав, що економічний ровиток країн зупиняють не плани й не допомога ззовні, а брак кваліфікованих менеджерів. Для держави, яка воює, це вже не історія економічної думки, а питання виживання, адже країна починається з управлінців. У розпал Революції гідності Гаврилишин склав список з 15-ти обовʼязків людини. Другий пункт цього списку став для старшого офіцера штабу 2-го Корпусу НГУ «Хартія» Павла Шеремети щоденним правилом у війні, де ресурсів менше, ніж у ворога: ефективність як обовʼязок. Що Богдан Гаврилишин заповів тим, хто зараз захищає Україну та керує нею?
Заощаджуйте, отримуючи 6 журналів за ціною 4
Купуйте річну передплату на шість журналів Forbes Ukraine за 1 799 грн замість 2 400 грн. Читайте головні історії українського бізнесу, ексклюзивні рейтинги та глибоку аналітику в кожному номері.
Мені дуже пощастило з вчителями: професори Віктор Пинзеник, В’ячеслав Брюховецький, Чан Кім. Але центром цього сузір’я завжди був і навіть зараз тут у війську, залишається Др. Богдан Дмитрович Гаврилишин, 100-ліття з Дня народження якого ми відзначаємо у цей понеділок, 19 жовтня.
«Ви співаєте пісню моєї душі»
15 років до того, як народиться Богдан Дмитрович, недалеко від його наддністрянського Коропця, у Чернівцях, «Пророк Інновацій» Йозеф Шумпетер дасть перше в історії людства визначення інноваціям як «новим комбінаціям» і творцям цих інновацій – підприємцям як «людям дії» – головним рушіям економічного розвитку. Нобелівський лауреат з економіки 2025 року Джоел Мокір називає людей, які вплинули на трансформацію та модернізацію Європи «підприємцями в культурі».
Богдан Гаврилишин був геніальним втіленням цих визначень, яскраво і незабутньо скомбінувавши індустріальну інженерію, західне (насправді, глобальне) управлінське мислення, інституційну економіку, міжнародну бізнес-освіту та трансформацію України в сучасну, модерну європейську країну.
Ми познайомились рівно 30 років тому, восени 1996 року в Будапешті. Я, все ще свіжий випускник американської програми MBA, трішки нудився від добреоплачуваної, але не «сродної праці» за кордоном. Богдан Дмитрович очолював тоді дві спостережні ради в Україні: Міжнародного фонду «Відродження» (що і привело його у ті осінні дні в Будапешт) і Міжнародного інституту менеджменту МІМ-Київ, першої бізнес-школи у тодішньому СССР, яку він започаткував ще у 1989 році.
Його завжди супер-ефективна асистентка у Женеві повідомила мене, що у Богдана Дмитровича буде 20 хвилин у таксі дорогою з готелю InterContinental на березі річки Дунай до конференц-події десь у новому районі Пешту, і він запрошує мене приєднатися до нього на розмову у ту коротку поїздку.
Вже в авто Богдан Дмитрович запитав мене, а що було б для мене «сродною працею»? Я відповів, що творити та розвивати українську управлінську науку на основі глобального досвіду через автентичні практичні дослідження. Він сказав: «Ви співаєте пісню моєї душі» і запропонував приєднатися до управлінської команди МІМ-Київ. Деталі мали бути проговорено не з ним («Mission Command»), а з новопризначеним на той час генеральним директором Інституту Богданом Будзаном.
Вже працюючи разом у Києві, я пам’ятаю, як на засіданні статусної та впливової спостережної ради МІМ-Київ, в яку Богдан Дмитрович запросив найвпливовіших на той час світил глобального бізнесу і бізнес-освіти, наша перекладачка від стресу трішки запнулась, перекладаючи відому британську баронесу. Уже давно будучи глобальною і, особливо, українською зіркою, Гаврилишин почав перекладати сам, з усмішкою зауваживши при цьому: «No job is below my dignity» – «Жодна робота не принижує моєї гідності». Дуже корисна фраза для мене, особливо у ці часи, коли деколи потрібно копати окоп або мити підлогу на нашій локації.
«Прийняття конкуренції»
За два роки роботи в МІМ-Київ я відчув, що готовий до перших ролей, і президент «Києво-Могилянської академії» запропонував мені співзаснувати «Києво-Могилянську бізнес-школу». Я залишив МІМ-Київ Гаврилишина і якийсь час, чесно кажучи, боявся потрапляти на очі Богдана Дмитровича, комплексуючи, що я, напевно, його «зрадив». Ми все ж перетнулися на якійсь київській події, Богдан Дмитрович йшов мені прямо на зустріч, шляхів утечі вже не залишалось. Я чемно привітався, готуючись в душі до сценарію, що «тато» може відвернутися від «зрадника». Натомість, Богдан Дмитрович дуже тепло, по-батьківськи привітав мене з новим призначенням. І побачивши у моїх очах тотальне здивування такого теплого прийому «блудного сина», сказав: «Що найбільше потребує зараз МІМ-Київ – це якісної конкуренції. Бажаю Вам успіху!».
За 20 років, у книзі Нобелівського лауреата з економіки Едмунда Фелпса я прочитаю, що однією з шести суспільних цінностей, які стимулюють інновації, є «прийняття конкуренції». Тому у 2007-му мене, декана конкурентної бізнес-школи, але назавжди свого учня, Богдан Дмитрович з дружиною запросили уже не на 20 хвилин, і не в таксі, а на вечерю в його квартиру у Женеві.
«Дороговкази в майбутнє»
Найважливішим інтелектуальним внеском Богдана Гаврилишина стала книга «До ефективніших суспільств: Дороговкази в майбутнє». У цій своїй головній праці, опублікованій як доповідь для Римського клубу, він досліджував, чому різні суспільства досягають різних рівнів економічної, політичної та соціальної ефективності.
Гаврилишин стверджував, що ефективність суспільства не можна пояснити лише його економічною системою. Його аналітична модель охоплювала три взаємопов’язані виміри:
1. Економічні системи: те, як суспільства організовують виробництво, відносини власності, розподіл ресурсів та економічні стимули.
2. Політичне врядування: те, як здійснюється влада, ухвалюються рішення та функціонують інституції.
Новий журнал Forbes Ukraine – у продажу з безкоштовною доставкою
Четвертий номер Forbes Ukraine у 2026 році – про людей і бізнеси, які вже сьогодні визначають майбутнє країни. Усередині – «30 до 30», 15 перспективних ветеранських компаній, 20 франшиз із потенціалом зростання, Говард Баффет і $1,4 млрд допомоги Україні, ціна війни для бізнесу та українське мистецтво воєнного часу.
3. Соціальні цінності: культурні й етичні засади, що впливають на поведінку людей та їхню готовність до співпраці.
Ключова ідея полягала в тому, що ці виміри мають бути взаємно сумісними. Економічна модель, яка успішно працює в одному суспільстві, може виявитися неефективною в іншому – через відмінності в політичних інституціях та панівних соціальних цінностях. Завдяки цьому підходу Гаврилишин посідає особливе місце серед світових інституційних економістів та дослідників економічного розвитку.
29 років після книги «Дороговкази в майбутнє» мої вчителі і друзі, співавтори «Стратегії блакитного океану» професори Кім Ві Чан і Рене Моборн опублікують у Harvard Business Review статтю «How Strategy Shapes Structure». У ній, аналізуючи досвід Дубаю і Шанхаю, прийдуть до того ж висновку, який Гаврилишин озвучив ще у 1980-му – «Стратегія – це націлене узгодження (alignment) трьох сфокусованих і диференційованих пропозицій: цінності, прибутку і людей».
Проте у нас в Управлінні підготовки штабу корпусу «Хартія», відомішою є інша глобальна публікація Богдана Гаврилишина, часто цитована у світовій управлінській науці, і якою він дуже пишався («Хвилі Гаврилишина»), але яка несправедливо є майже невідомою в Україні – «Підготовка управлінців до міжнародної діяльності. Роль інститутів розвитку менеджменту» у журналі «The Business Quarterly».
У ній, майже 60 років тому, Богдан Дмитрович писав: «Майже всі країни нині надають першочергового значення швидкому й сталому економічному зростанню. Для його досягнення необхідно забезпечити достатню кількість високоякісних управлінських ресурсів; в іншому разі потенціал країни не вдасться реалізувати повною мірою. Відомі випадки, коли країни, попри наявність обґрунтованих економічних планів і значних обсягів іноземної допомоги, так і не змогли зрушити з місця. Однією з головних причин таких невдач є брак кваліфікованих управлінців».
У «Хартії» ми приділяємо дуже велику увагу вивченню натівських стандартів і процедур. Виклик, який є і в компаніях, і у війську – як стимулювати саме використання (а не лише отримання) знань управлінцями (командирами).
Гаврилишин писав: «Ми визнаємо, що управлінська ефективність ґрунтується на наявності достатніх знань, відповідних установок і певних конкретних навичок. Значна частина знань є малокорисною, якщо певний набір знань не супроводжується відповідними навичками. Саме наші установки, які сформувалися під впливом минулого досвіду, спрямовують і наповнюють енергією наші дії.
Прикладами таких установок, що визначають і зумовлюють поведінку менеджера, є впевненість у собі, довіра до інших, мужність у використанні влади та відповідальності, здатність до співпраці та готовність приймати рішення.
Управлінська ефективність означає результативність дій, а отже, передбачає наявність конкретних навичок застосовувати знання для досягнення бажаних результатів. Серед важливих управлінських навичок – уміння спостерігати, відбирати релевантні дані, діагностувати раціональні й емоційні проблеми, формулювати альтернативні рішення, досягати рішень і комунікувати їх, а також мотивувати людей».
Відтак, «методи навчання повинні бути підібрані таким чином, щоб учасники не лише отримували знання, а й розвивали здатність спостерігати, аналізувати, ухвалювати рішення, комунікувати та мотивувати. Для цього використовуються різні методи: лекції, дискусії, аналіз практичних ситуацій, рольові ігри, моделювання управлінських рішень, групові проєкти та навчання через практичний досвід».
Саме це – використання різних навчальних методів – ми використовуємо у «Хартії» для навчання всього персоналу, в першу чергу, командно-штабного. Саме це ми наполегливо рекомендуємо для використання всім українським навчальним закладам, в першу чергу управлінським, якщо ми хочемо зменшити проблему «браку кваліфікованих управлінців» у країні.
Декларація відповідальності
Наприкінці свого земного життя, під час Революції гідності, Богдан Гаврилишин створив «Декларацію відповідальності людини» – документ із 15 пунктів, який має на меті доповнити загальновизнані права людини усвідомленням її обовʼязків перед суспільством і світом, адже права без відповідальності ведуть до хаосу та деградації суспільства. Щоб мати реальну свободу і гідність, кожна людина має брати на себе конкретні зобовʼязання на особистому, родинному, спільнотному та планетарному рівнях.
Цінність №2 у цьому списку є «Бути ефективним [інакше кажучи продуктивним, результативним] у своїх діях і використанні ресурсів».
У час екзистенціальної війни за нашу свободу, маючи суттєво менше ресурсів ніж ворог, повторюю цю цінність собі і своїм колегам постійно.
Дякую, дорогий Вчителю і Побратиме, Богдане Дмитровичу. Ви є разом з нами, у нашому строю!
