Ректор УКУ Тарас Добко відповідає на питання генерального директора IDS Ukraine Марка Ткачука: «Де проходить межа між нашою відповідальністю перед компанією та свободою залишатися людиною?»
Заощаджуйте, отримуючи 6 журналів за ціною 4
Купуйте річну передплату на шість журналів Forbes Ukraine за 1 799 грн замість 2 400 грн. Читайте головні історії українського бізнесу, ексклюзивні рейтинги та глибоку аналітику в кожному номері.
Людина – істота складна. На відміну від природного світу, в людському не діють лінійні закони. Це не означає, що їх немає. Вони є, але мають характер парадокса. Тут здебільшого панує принцип «і‑і», ніж «або‑або».
Наприклад, людина живе не лише у світі, а й у собі. Вона визначає себе і свої дії самостійно, немовби зсередини. Це те, що ми називаємо свободою і відповідальністю. Людину можна пізнати лише на основі даних, які вона надає про себе. Цілий пласт її особистості – у що вона вірить, кого любить, що їй дороге, кому вона молиться – стає доступним зовнішньому суб’єкту пізнання лише за умови, що людина сама відкриє цей зміст.
Але людина живе і для себе, і для світу. Вона існує немовби на перетині двох світів: трансцендентних сенсів і іманентної самості. Такий спосіб життя є мистецтвом, а порушення балансу може призвести до біди.
На жаль, ми часто впадаємо у крайнощі. Якщо людина живе здебільшого для себе, тобто ставиться до всього з прагматичної перспективи власного благополуччя, вона не просто чинить моральну помилку, а й збіднює взаємодію зі світом.
Приклад – містер Домбі з твору Чарльза Діккенса. У нього море існує, щоб його пароплави могли перевозити товари, а сонце і місяць – щоб кораблі не губились. У такому ставленні до світу ми перестаємо бачити значну частину дійсності. У досвіді такої особи перестають з’являтися цінності, моральність, релігія, Бог.
Людина покликана жити і діяти в моральному просторі – світі цінностей та імперативів. У філософії такий спосіб життя пов’язують із поняттям трансценденції – «переступанням поза» себе самого. Людина прагне вести змістовне, наповнене сенсами життя. Таке життя не може мати за самоціль лише сповнення самого себе. Воно передбачає життя для інших і самозабуття заради вищої мети. Змістовне людське життя завжди має пасхальний вимір.
Добра новина в тому, що під час виконання трансцендентної місії людина одночасно сповнює саму себе, досвідчує внутрішнє зростання і переживає глибоке щастя. Звідси євангельські парадокси: «Хто своє життя зберігає, той його погубить; а хто своє життя погубить задля мене, той його знайде» (Мт. 10:39) або «Більше щастя – давати, ніж брати» (Дії 20:35). Життя для світу не є перешкодою для життя для себе.
Однак не бракує випадків, коли людина починає жити для світу, занедбуючи життя для себе. Топменеджер великої компанії відчуває, як втрачає право на приватність і стає функцією виконання місії своєї компанії. Священник виснажується у душпастирський праці й дедалі менше відводить часу на приватну молитву. Соціальний працівник ламається під тягарем провини від нерозв’язаних проблем та пережиття болю його підопічних.
Це приклади вихолощення у самовідданому служінні. Вигорання – саме про це. Людина починає відчувати себе замінним інструментом для досягнення навіть найбільш шляхетної цілі.
Але мета ніколи не виправдовує засоби. Досягати навіть найкращої цілі потрібно із гідністю і не за будь-яку ціну. Досвід щастя і радості важливий у найбільш трансцендентному способові життя.
Розсилка Forbes AI: штучний інтелект очима тих, хто ризикує грошима
Топкерівник повинен пам’ятати, що працює не лише для максимізації прибутку. Його місія трансцендентна. Він чи вона працює для поліпшення життя людей, які користуються продуктами чи послугами компанії; для забезпечення добробуту працівників та їхніх сімей; для спільного блага – бо завдяки змістовній праці та гідному заробітку працівники і їхні діти зможуть бути добрими громадянами.
Іншими словами, його чи її праця є служінням чомусь важливому в собі, а не просто заробітчанством.
З іншого боку, керівник повинен відчувати, що власники та працівники цінують його як людину із власним життям. І це поцінування вимірюється не лише рівнем зарплати, а й визнанням його права на іманентність, приватний простір, вкрай важливий для відчуття суб’єктності, свободи та гідності.
Для всіх топменеджерів потрібно те, що у християнському світі називають реколекціями, – якісний час для саморефлексії та перезбирання себе. Час, коли від тебе нічого не хочуть і нічого не потребують. Щоб людина могла пожити і для світу, і для себе. «І‑і», а не «або‑або».
Матеріал опубліковано у журналі Forbes Ukraine №2 [41] за квітень – травень 2026 року.
