Італійська Серія А, яку майже всі визнають найкращою футбольною лігою 1990-х, нині знаходиться позаду англійської Премʼєр-ліги і іспанської Ла-Ліги. Проте дедалі більше американських інвесторів переконані, що краще управління і стабільні грошові вливання можуть повернути колишню славу італійському футболу. Ну і збільшити вартість команд.
Минулого тижня 777 Partners, маямська приватна інвестиційна фірма, оголосила, що купує футбольний клуб «Дженоа». Людина, що знайома із угодою, розповіла, що 99,9% клубу оцінили у €150 млн ($175 млн) включно із боргом.
Шість із 20 команд Серії А, а також два клуби другого дивізіону (Серія Б) тепер будуть під контролем американських інвесторів або інвестиційних груп, які взяли ці вісім команд під контроль впродовж останніх трьох із половиною років.
Це зараз новий тренд у світі фондів приватного капіталу і гедж-фондів: фінансисти, які краще знаються на проблемних активах, ніж на спортивних командах, все одно хочуть «зайти» в європейський футбол. В італійському футболі таких гравців три.
Інвестори впевнені, що італійські команди недооцінені порівняно з іншими лігами, особливо якщо врахувати зменшення цін на клуби під час пандемії. «Стадія розвитку ліги показує нам, що тут є кращі можливості для зростання», – каже Хуан Арсіньєгас, керівний директор 777 Partners. Але реальний ризик присутній як у європейському футболі загалом, так і в Італії зокрема.
Переваги очевидні. Футбол – це світова гра, і її популярність лише зростає. Нові компанії вступають у боротьбу за медіа-права, що може підвищити плату за трансляції, а нові бізнесові можливості, як NF-токени, створюють нові потоки доходів. А Серія А має певні переваги навіть у світі футболу.
Італійські команди мають чотири прибуткові місця у Лізі чемпіонів кожного сезону – це стільки ж, скільки у Премʼєр-ліги і Ла-Ліги, і на одне місце більше, ніж у французької Ліги 1. Крім того, у Серії А майже немає конкурентів у боротьбі за глядачів, адже футбол – це беззаперечно спорт №1 в Італії. Італійському футболу пощастило у цьому більше, ніж, наприклад, англійському, адже йому доводиться змагатися за популярність із крикетом, тенісом і регбі.
А ще ж не забуваємо про історію. «Дженоа», наприклад, була заснована ще у 1893-му. А «Мілан», яким володіє американський фонд Elliott Management, вигравав Лігу чемпіонів (чи турнір, який їй передував) сім разів – він поступається лише «Реал Мадриду».
Теперішній попит на італійські клуби спровокували, за словами інвесторів, два фактори. Перший – це дефіцит: в Європі просто не так багато топових клубів. Німеччина взагалі майже закрита для інвесторів, адже за правилами Бундесліги вболівальники повинні контролювати клуби. А от нещодавні фінансові негаразди в італійському футболі, які пандемія тільки погіршила, призвели до того, що багато команд виставили на продаж.
Другий фактор – це ціна. Згідно із Financial Times, Elliott купив «Мілан» у 2018-му приблизно за €400 млн ($470 млн за сьогоднішнім курсом), а пандемія ще більше збиває ціни на деякі клуби. Для порівняння, згідно зі списком «Найдорожчі футбольні команди 2021» від Forbes, у більш фінансово зрілій англійській Премʼєр-лізі шість команд оцінюють у понад $500 млн, а дві – у понад $2 млрд.
Та навіть із такою зниженою початковою вартістю збільшити цінність італійських команд буде непросто. Навіть успішним клубам Серії А важко залучати великі світові бренди як спонсорів. А переважна більшість клубів грає на старих і, за американськими стандартами, зношених стадіонах, що не дає їм отримувати виторг від оренди, продажу мерчу, квитків у VIP-ложі, а також піднімати ціни на квитки вище за середні у Європі.
Оновлення, які є звичними для американських міст, важче виконати в Італії, де більшість команд є орендарями стадіонів, які належать містам, а проєкти нових стадіонів стають бюрократичним жахіттям. Згідно із останнім звітом Італійської федерації футболу, за останні десять років в Італії побудували лише три нові стадіони, в той час як у Європі звели 153.
Американський мільярдер Рокко Комміссо каже, що він почав спроби оновити 90-річний стадіон імені Артеміо Франкі у Флоренції одразу після того, як купив «Фіорентину» у червні 2019-го. Процес ухвалення містом проєкту означає, що реконструкція стадіону забере ще пʼять років.
«Сподіваюся, що зараз ідеальний час для того, щоб у політичній системі Італії зрозуміли, якщо вони хочуть, щоб Серія А могла конкурувати із англійською, іспанською і німецькою лігами, зміни необхідні», – каже Комміссо Forbes.
Рокко Комміссо піднімає над головою кубок Italia Primavera після перемоги молодіжної команди «Фіорентини» над «Лаціо» у квітні. Фото Getty Images
Такі перешкоди змушують італійські команди покладатися на доходи від медіа більше, ніж команди інших ліг, і навіть тут Італія значно відстає. Серія А цього року намагалася на 20% підвищити ціну на право транслювати свої матчі, але зрештою погодилася на трирічну угоду із DAZN вартістю $995 млн за кожен рік. Це на 13% менше, ніж $1,14 млрд за минулою угодою зі Sky.
Це також суттєво менше, ніж $1,29 млрд, які минулого року отримала Бундесліга від угод із DAZN і Sky, або $2,3 млрд Премʼєр-лізі за трансляцію її матчів. (Трирічна угода із ViacomCBS, за якою італійська ліга за трансляції у Штатах кожного року буде отримувати $75 млн, дещо помʼякшила удар).
Проблеми із виторгом погіршили Правила чесної фінансової гри, які запровадили у європейському футболі. Ці правила покликані допомогти клубам уникнути фінансових проблем і, по суті, вимагають витрачати не більше, ніж вони заробляють. На практиці ж ці правила змушують команди із низькими прибутками не підвищувати зарплати, що шкодить грі команд на полі, а це, в свою чергу, не дає їхнім прибуткам збільшуватися, і так по колу.
«Зрештою, без прибутків ми не можемо конкурувати, – каже Комміссо, засновник американського кабельного провайдера Mediacom, чий логотип прикрашає форму «Фіорентини». – Взяти нашу ситуацію: без прибутку від спонсорської підтримки Mediacom торік через COVID та інше команда заробила лише €72 млн. Це менше, ніж десять років тому. А ми конкуруємо у Європі із командами, які заробляють 3, 4, 5, 6, 700 мільйонів євро».
Джош Вондер і Хуан Арсіньєга, співвласники «Дженоа». Фото Getty Images
Та це не означає, що Комміссо збирається здаватися. Він зазначає, що його італійське походження і досвід гри у футбол за команду Колумбійського університету вирізняють його серед інших американських власників, а ще що він прийшов у цей спорт не заради грошей.
Він розуміє, що для успіху потрібен час і гроші. Починає він із €70 млн, які витратить на тренувальний центр із назвою Viola Park, який нині проходить реконструкцію.
Та чи буде таке саме терпіння у фірм приватного капіталу і гедж-фондів, які прийшли у лігу разом із ним? Принаймні Арсіньєгас каже, що 777 готова прийняти виклик із «Дженоа»: «Ми готові працювати і думаю, що хороші можливості існують і їх просто треба правильно використати. Враховуючи не найкращі результати клубу останніми роками, нам дуже хочеться стати каталізатором позитивних змін».
Можливо, скоро лави американських інвесторів у Італії поповняться. Через фінансові труднощі Suning Holdings китайський власник міланського «Інтера» у травні погодився позичити $336 млн. У разі невдачі Suning італійський клуб перейде у руки кредитора – лос-анджелеської фірми Oaktree Capital.
Отримуйте щоденний лист з останніми матеріалами та новинами від Forbes
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
