Росія була нелегким, проте дуже ласим шматком для польського бізнесу. Розгалужена, але непрозора олігархічна економіка завжди таїла ризик значних втрат. Війна в Україні змусила польський бізнес зробити вибір, пише Forbes Polska.
Forbes Україна вибрав головне
В особливостях російської економіки найбільш яскраво переконався Вільям Кері зі своєю алкогольною групою CEDC. Бізнес ішов чудово, доки він не придбав горілку «Парламент» у 2008 році та групу «Російський алкоголь» – через рік.
Угода коштувала Кері $950 млн і закріпила за ним статус лідера російського горілчаного ринку. Але ненадовго. За три роки бізнес повністю розпався, що призвело до краху CEDC. Основними причинами стали фінансова криза та величезна заборгованість компанії.
Передусім продажі в Росії впали після того, як уряд несподівано підвищив акцизи на горілку. Знадобився рік, щоб усі російські активи повернулися до материнської компанії, включно з Polmos Białystok та її Żubrówka, яку контролював Кері. У 2013 році всі активи CEDC придбав Рустам Таріко, творець і виробник преміальної горілки «Російський стандарт».
Не дуже сприятлива для поляків атмосфера в Росії (важко порахувати кількість російських ембарго на польську продукцію) знеохотила більшість великих підприємств.
Через непередбачуваність Пьотр Крупа зі своєю колекторською компанією Kruk залишив цей напрям, Кшиштоф Павінський із харчовою компанією Maspex заявив, що не планує серйозних інвестицій, а IT-компанія Asseco Group Адама Ґораля, після безнадійних спроб вийти на цей ринок у травні 2021 року, врешті-решт продала свої акції R-Style Softlab.
Експансія на нечистому ринку
Однак були й компанії, яким російський ринок піддався. Серед них ті, хто зробив ставку на органічний розвиток і розширення брендів, створених у Польщі. Це, зокрема, як виробник одягу LPP чи виробник FMCG товарів TZMO, так і ті, хто зробив ставку на придбання місцевих гравців.
Так зробили, з-поміж інших, Міхал Соловов зі своїм виробником кераміки й сантехніки Cersanit та Єжи Старак, інвестор у фармацевтичну промисловість. Ці підприємці й підприємства досягли найбільшого успіху на східних ринках. Війна розділила цю групу рівно навпіл. LPP і Cersanit покинули Росію, а TZMO і Єжи Старак залишилися на Сході.
Вихід став найбільшим ударом для Марека Пєхоцького. Росія була не тільки другим після Польщі ключовим ринком із 19,2% продажів, а й локомотивом LPP на найближчі роки. Кількість магазинів на східних ринках мала подвоїтися (за 22% росту в Європі), і польська компанія дедалі краще давала раду зі специфікою місцевої електронної комерції – у третьому кварталі 2021 року продажі на Сході зросли на 120%.
100 найбільших приватних компаній Польщі (місце 1-25)
100 найбільших приватних компаній Польщі (місце 26-50)
100 найбільших приватних компаній Польщі (місце 51-75)
100 найбільших приватних компаній Польщі (місце 76-100)
Російський ринок був аналогічним із часткою 20% і в Cersanit. Одночасно з LPP Міхал Соловов оголосив, що продав свої російські компанії. Але в його випадку інвесторами були підприємці не з Далекого, а з Близького Сходу. Обидві польські компанії відрізняє насамперед історія бізнесу в Росії й те, наскільки складним викликом вона була. Міхал Соловов пережив тут моменти жаху і тривоги.
Все почалося напередодні фінансової кризи у 2007 році, коли він за €43,5 млн придбав групу з п’яти заводів: «Автіс», «Золотий Ірис», «Тайлс Трейдинг», «Ліра Трейд» і Фряновський керамічний завод. Польський підприємець також одразу почав розширювати виробничі потужності – уже за рік Cersanit вирішила витратити €20 млн на інвестиції лише в Lira.
Тоді вибухнула криза, стався колапс у будівельній галузі та впали продажі. Але Міхал Соловов, хоч і зазнав втрат, залишився послідовним, і у 2014 році запустив виробництво керамічної плитки та кераміки на раніше збанкрутілому Кучинському керамічному заводі в Желєзнодорожньому. Реконструкція і розширення заводу, розташованого за 37 км на схід від Москви, протягом трьох років коштували рекордні €200 млн. Проте з весни цього року все залишилося історією.
Єжи Старак, ще один із найбагатших поляків, виявився більш прагматичним та менш переймався своєю репутацією. Після придбання фармкомпанії Polpharma його спеціалізацією стали ліки. І саме на східних ринках він знайшов собі місце, щоб повторити польський успіх, зосередившись на виробництві дешевших аналогів – генериків.
Вже у 2007 році він вирушив до Казахстану та Росії. Тут він угледів одну з п’яти найважливіших російських фармацевтичних компаній «Акрихін» – 70% контрольного пакета акцій коштували йому $120 млн.
Відтоді Єжи Старак значно розширив бізнес. Минулого року компанія зафіксувала 1,1 млрд злотих ($250 млн) доходів і 185 млн ($41,5 млн) злотих операційного прибутку. У розпал війни поспішний продаж такої привабливої компанії знищив би роки праці, чого Єжи Старак робити не захотів.
З погляду репутації цьому сприяло те, що «Акрихін» і Polpharma ніколи не входили в одну групу капіталу. Єдиною точкою контакту є сам Єжи Старак, який контролює як власника польського бізнесу голландську Polpharma Group, так і Swiss Pharma International – швейцарську компанію, що володіє акціями «Акрихіна».
Протягом багатьох років російська компанія декларувала себе як члена Polpharma тільки на рівні ЗМІ, і це робило бізнес Єжи Старака схожим на єдиний консолідований холдинг. Схожа ситуація і з казахстанським виробником ліків «Хімфарм», який польський підприємець контролює через іншу компанію – нідерландську Central Asia Pharma Holding. В умовах війни достатньо було прибрати із сайту «Акрихіна» всі емблеми та інформацію, що пов’язували його з «Польфармою», і розлучення з польською компанією було завершено.
Такого простого виходу з гострої ситуації не було в TZMO, відомої переважно за гігієнічними засобами Bella. Тут російський бізнес настільки домінує над іноземними інвестиціями, що відмовлятися від нього було б самогубством.
Торуньська компанія на Сході має аж дев’ять фабрик, які разом дають майже 1,8 млрд злотих ($404 млрд) продажів, водночас 3,4 млрд злотих ($764 млрд) доходів усієї групи. Хай як міцно не закарбовувалися літери TZMO в різних списках ганьби, важко вимагати від правління чи наглядової ради оголошення про гарячий розпродаж такого великого бізнесу.
Ситуацію ускладнює те, що за торуньською компанією не стоїть жодна людина, заможний поляк, який міг би заплатити таку ціну як благородний жест. TZMO – це корпорація з розпорошеною структурою власності. Достатньо було б одного незадоволеного акціонера, щоб у такій ситуації звинуватити керівництво в діях на шкоду його підприємства.
Приклад торуньської фірми найкраще показує, якою пасткою може обернутися експансія на нечистому ринку. Вирішивши залишитися в Росії, TZMO, принаймні поки, захистила свій тамтешній бізнес. Проте репутаційної кризи в Польщі уникнути не вдалося. Та лише результати продажів за 2022 рік покажуть, наскільки вона була глибокою та наскільки чутливі польські споживачі.
З погляду всього польського бізнесу приклад фірми з Торуня не надто показовий. Її тісні звʼязки з Росією – спадщина Польської Народної Республіки, коли TZMO ще в 1960-х почала постачання в інші соціалістичні країни. Ця історія досить унікальна.
Усі схожі ділові відносини, успадковані від епохи РЕВ (Ради економічної взаємодопомоги), були розірвані ринковими крахами та ембарго. І ось настала криза всіх криз, і, за кількома винятками, питання інвестицій у Росії закрито раз і назавжди.
Переклад та адаптація з польської – Анна Мудра
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
