У світі точиться боротьба за таланти. Чому США вже не настільки привабливі для підприємців-іммігрантів, як інші країни /Фото Getty Images
Категорія
Інновації
Дата

У світі точиться боротьба за таланти. Чому США вже не настільки привабливі для підприємців-іммігрантів, як інші країни

Getty Images

Заплутана й надзвичайно політизована імміграційна система США ставить шлагбауми на шляху засновників-іноземців. У той час як понад два десятки інших країн приваблюють їх візами для стартаперів та іншими перевагами

Джон С. Кім, співзасновник компанії Sendbird, яка пропонує чати й переписки в реальному часі для мобільних застосунків і вебсайтів, переїхав із рідної Південної Кореї до Сан-Франциско пʼять років тому.

Він хотів бути ближчим до американських клієнтів, як-то Yahoo, Reddit і Headspace, мати доступ до венчурного капіталу Кремнієвої долини, наймати американських інженерів і розширювати компанію тут. Кім легко отримав неімміграційну візу L-1 для іноземних директорів, адже заснував свій бізнес спершу в Південній Кореї. Та до 2019-го у нього залишилася лише одна можливість продовження візи.

Кім подав заявку на ґринкард, щоб отримати легальний дозвіл на постійне проживання… і отримав листа про те, що найімовірніше йому відмовлять. «У повідомленні про намір відмовити говориться: «Ми збираємося тебе витурити з країни; переконай нас цього не робити», – каже він. – Ми зібрали понад $100 млн інвестицій, у нас реальний виторг на десятки мільйонів доларів, ми створювали робочі місця. Запевняю вас, було відчуття, ніби мені зацідили ляпаса».  

Виявилося, що Кіму, чия компанія коштує понад $1 млрд, а серед її інвесторів є SoftBank і Tiger Global, пощастило. За два місяці після отримання листа, коли він уже обговорив плани на випадок надзвичайної ситуації з головним фінансовим директором і головою відділу кадрів та подав стоси додаткових документів, серед яких і переклад південнокорейських правил служби в армії, він отримав свою ґринкард. Та неприємний осад від цієї ситуації все одно залишився. 

«Ти хочеш побудувати свою компанію і не хочеш, щоб тобі вказали на двері, – каже 40-річний Кім, який живе в Сан-Франциско з дружиною і двома дітьми. – Якщо ти не громадянин країни, то над тобою ніби дамоклів меч нависає».

Столиця підприємництва і світоч надії для іммігрантів Америка відома своєю заплутаною, надзвичайно політизованою імміграційною позицією, яка ставить шлагбауми на шляху засновників-іноземців. За багато років це дало свої плоди – іммігранти, які хочуть розпочати свій бізнес тут, мають всунути себе в рамки однієї з двох категорій візи: E-2 (для інвесторів із країн, у яких є договори зі США) або O-1 (для осіб із надзвичайними талантами). 

Чи якимось чином скористатися однією з пів десятка інших категорій віз, хоч жодна не відповідає їхнім потребам. Відкрита ворожість колишнього президента Дональда Трампа до іммігрантів не знаходить відгуку в теперішньої адміністрації, проте ані президент Джо Байден, ані новий Конгрес не вжили ніяких заходів для того, щоб зробити Сполучені Штати привітнішим місцем для висококваліфікованих приїжджих.

Основна проблема в тому, що в Америки немає стартап-візи конкретно для засновників попри понад десятиліття спроб її запровадити. Роками США приваблювали найкращих і найталановитіших. Проте тепер підприємці у всьому світі мають більше варіантів – простіших. Приблизно 25 країн, серед яких Сингапур і Велика Британія, приваблюють підприємців своїми стартап-візами останні 10 років. «Ідея була не їхня. Це була американська ідея, якою ми не скористалися», – каже Джефф Фаррах, генеральний радник Національної асоціації венчурних капіталістів (НАВК).

«У світі точиться боротьба за таланти, – каже Стів Кейс, мільярдер-співзасновник AOL й інвестиційної фірми Revolution, який багато говорив про необхідність стартап-візи. – Нам потрібні найкращі люди із найкращими ідеями, які бажають приїхати до США і залишитися тут, започаткувати й розбудувати свої компанії в США. Інакше ми ризикуємо втратити свою першість як найбільш інноваційна, підприємлива нація в світі».

Іммігранти-засновники не лише створюють робочі місця у власних компаніях, каже він, а й продукують умови для виникнення нових робочих місць у більш широких громадах. «Я не заперечую проблеми, повʼязані з іммігрантами, та нам не бути найбільш інноваційною нацією, якщо ми не змінимо складний, хаотичний, нестабільний, хиткий підхід до імміграції, особливо стосовно підприємців».

У світі існує більше місць, де підприємництво розквітло…Тому в засновників є ширший вибір. А враховуючи той факт, що нашу імміграційну політику не назвеш привітною, люди не хочуть приїздити.

Джеррі Янг (Тайвань) $2,4 млрд власного капіталу, Yahoo

Іноземні підприємці – це ключ до успіху цієї нації. Близько 3,2 млн із них керують бізнесами в США, представляючи 22% від усіх власників бізнесу і лише 14% від загального населення. Вони мають надзвичайно високу кількість патентів на нові технології, на них працює 8 млн людей. А ще вони засновники більше половини компаній-єдинорогів, серед них і Databricks, яких підтримує венчурний капітал. 

Аналіз списку мільярдерів від Forbes показав, що загальний дохід 77 іноземних підприємців, які збудували компанії у США, складає $528 млрд, і на них працюють понад 775 000 осіб. Google, Tesla і Yahoo – це важковаговики, які серед засновників мають іммігрантів. «Якби мені треба було переживати через візу, Yahoo, може, і не існувало б», – каже Джеррі Янг, мільярдер, співзасновник Yahoo, який іммігрував із Тайваню в дитинстві й на час заснування компанії вже був натуралізованим громадянином.

Ключ до майбутнього Америки криється в тому, щоб і далі приваблювати й утримувати ці таланти. Наприкінці своєї роботи адміністрація Обами ввела в дію програму «Правило міжнародного підприємця», за якою іноземним засновникам із інвестиціями мінімум на $250 000 можна залишатися в США без візи, але Трамп її заморозив. У травні адміністрація Байдена оголосила, що ця програма повертається, та це все одно тимчасовий захід без чіткої можливості отримати дозвіл на постійне проживання чи громадянство.

А додати до цього всі ці роки антиімміграційної політики Трампа та все триваліший час очікування на отримання ґринкард на підставі роботи – в середньому пʼять років і навіть довше для громадян країн на зразок Індії, яких багато, але додаткових місць у черзі їм не дають – і США ризикують втратити репутацію країни, до якої варто їхати для заснування бізнесу. Згідно з даними від New American Economy, групи дослідження й захисту імміграції, на основі опитування American Community Survey від Бюро перепису населення США, після трьох років Трампа на найвищій посаді в країні в 2019-му (дані за 2020-й ще недоступні) кількість іммігрантів зросла загалом на 4,1%, у той час як у попередні три роки було 11,3% зростання. У 2019-му кількість іноземних підприємців у країні зменшилася на 4400, і це перше зниження з 2000 року.

«Америка поступово втрачає конкурентоспроможність. Це наче шина, що здувається, – каже Вівек Вадхва, викладач у Гарвардській юридичній школі й автор книги 2012 року «Вихід іммігрантів. Чому Америка програє у світовій гонитві за талановитими підприємцями» (The Immigrant Exodus: Why America Is Losing the Global Race to Capture Entrepreneurial Talent). – Правда така, що найкращі й найрозумніші більше сюди не їдуть».

Або їдуть, але не заморочуються власним бізнесом. «Я знаю багатьох людей із докторським ступенем Стенфорду, які хочуть розпочати власний бізнес, але їм бракує стабільного статусу в країні, – каже Сяоїнь Ку, китайська іммігрантка й учасниця списку Forbes «30 до 30», яка отримала ґринкард під час роботи в Facebook і потім залишила компанію, щоб заснувати власну – Run the World, що займається організацією віртуальних заходів. – Я знаю принаймні 20 людей у Facebook, які кажуть, що хочуть заснувати власні компанії, але не можуть, бо в них немає потрібної візи».

Приблизно 25 країн, серед яких Австралія, Німеччина, Португалія і Велика Британія, запровадили протягом останніх 10 років стартап-візи, щоб привабити до себе підприємців. Ось пʼять із них:

  • КАНАДА. Можуть претендувати: підприємці (з хорошим володінням англійською чи французькою) з мінімумом $165 000 інвестицій від акредитованих венчурних фірм або $62 000 від програми-інкубатора. 
  • ЧИЛІ. Її державна програма-акселератор Start-Up Chile з 2010-го залучила 1960 стартапів; вона пропонує «інвестиції без обміну на частку», наставництво й робочу візу на рік. 
  • ЕСТОНІЯ. Спрямована на підприємців із високим зростанням, як-то підприємці-технарі, Естонія обіцяє, що її стартап-комітет ухвалить рішення з приводу заявки протягом 10 робочих днів. З часу запуску програми в 2017-му надійшло понад 2750 заявок, а 750 засновників, багато з них із Росії, Ірану та Індії, переїхали до маленької (населення 1,3 млн), але привітної до стартаперів, країни. 
  • ІРЛАНДІЯ. Її Програма для стартап-підприємців (Start-up Entrepreneur Programme) вітає засновників із країн за межами ЄС, у яких є «інноваційні бізнесові пропозиції» і $61 000 (за поточним курсом). Члени родин можуть іммігрувати за цією ж візою. 
  • НІДЕРЛАНДИ. Підприємці з країн, які не входять до ЄС, повинні працювати з одним із приблизно 30 «помічників», як-то акселератор HighTechXL. Вимоги для доходів низькі – близько $25 000 на рік за поточним курсом.

США аж ніяк не спрощує процес. У розмовах із понад 20 іноземними засновниками дізналися від них про проблеми, з якими вони зіштовхнулися, і про складні рішення, які треба було прийняти. Одні роками чекали, щоб заснувати компанії, через свій імміграційний статус; інші переїхали до інших країн через проблеми з візами тут.

Після отримання диплому магістра в Університеті Карнегі-Меллон Женя Трофимова, якій тепер 35, повернулася до привітнішої до підприємців Естонії, щоб заснувати Introwise, платформу для віртуального коучингу. Два роки по тому вона зареєструвала американську організацію, щоб можна було взяти участь у програмі від акселератора Techstars в Сіетлі. 

Вона живе в Естонії, але за можливості приїздить до США, щоб перевірити роботу організації. Трофимова їздить за візою B-1, тимчасовою візою для бізнесу (яка не дозволяє працювати в США), і вона розповіла, що під час останньої поїздки в Штати її протримали в аеропорті пʼять годин: «Вони сказали, що я не схожа на засновницю компанії».

Пейман Салехіан, 34-річний іранець, після заснування компанії думав про докторантуру в США, але натомість його заманив до себе Національний університет Сингапуру. Закінчивши там докторантуру за спеціальністю «хімічна й біомолекулярна інженерія», у 2019-му він разом із другом заснував компанію Allozymes, яка займається синтетичною біологією.

Він розглядав можливість переїхати до США й отримав звідти пропозиції інвестувати в його стартап, але вирішив залишитися в Сингапурі та взяти інвестиції від великого сингапурського інвестора. Allozymes розвивається, зібравши чверть мільйона доларів інвестицій.

«Інвесторам ми були цікаві [як стартап в Америці]… вони хотіли, щоб ми одразу переїхали в Штати й започаткували компанію там, та це було неможливо, – пригадує Салехіан. – Ми поговорили з адвокатами – у нас не було [американської версії] EntrePass [сингапурський дозвіл на роботу для іноземних підприємців], а будь-який інший тип візи вимагає тривалого оформлення».

А Нілай Парікх, 30, девʼять років тому приїхав з Індії за дипломом магістра з аерокосмічної інженерії Університету Південної Каліфорнії. Сьогодні він працює в чиказькій софт-компанії за візою H-1B, яка є головною трирічною візою для працівників великих компаній. У Парікха була ідея стартапу, який мав використовувати штучний інтелект для підвищення рівня безпеки на заводах, але не міг його заснувати через американські імміграційні правила, однак підприємець не захотів чекати на ґринкард.

Він вирішив залишитися на американській роботі, але заснував свою компанію Be Global Safety в Нідерландах. «Це справді дуже складно, – розповідає Парікх. – Я розглядав Канаду, Дубай, Німеччину й Нідерланди». Остання країна виграла, бо вона пропонує ресурси для компаній, які займаються штучним інтелектом. А ще через те, що Роттердам, який він ще так і не відвідав через карантинні заходи, – це аерокосмічний хаб і великий порт.

Нубар Афеян, мільярдер, засновник кембриджської (Массачусетс) венчурної фірми Flagship Pioneering, яка своєю чергою заснувала Moderna, виробника вакцини проти COVID-19, каже, що проблеми з візами відклали запуск низки його стартапів, у деяких випадках навіть не на один місяць. «Невпевненість у тому, отримає людина візу чи ні, призводила до тимчасової зупинки справ, – каже 58-річний Афеян, онук вірменського біженця; народився у Лівані, а в 2008-му став громадянином США. – Атмосфера стає все більш напруженою й непередбачуваною».

Важко перевести в цифри те, що так і не сталося, або порахувати компанії, які так і не заснували, але аналіз від Kauffman Foundation за 2013 рік показав, що стартап-віза вивільнила б прихований підприємницький потенціал, що привело б до створення 1,6 млн робочих місць за 10 років. Звіт 2020 року Національного бюро економічних досліджень про те, чому жорстка імміграційна політика шкодить американському підприємництву, показав, що існує на 80% більша ймовірність того, що іммігрант започаткує свій бізнес, ніж той, хто народився в США. А кількість робочих місць, які створюються завдяки роботі компаній іммігрантів, на 42% вища, ніж у компаніях, які заснували ті, хто народився в США.

 

«Люди, які готові принести із собою не лише гроші, а й свою здатність створювати компанії з робочими місцями, повинні мати можливість приїхати до США. Країні піде на користь спосіб мислення іммігрантів».

Нубар Афеян, (Ліван) $1,2 млрд власного капіталу, Flagship Pioneering

Підприємці – це лише один аспект значно більшої дискусії про руйнівну імміграційну систему, але вони є вкрай важливими для економічного зростання країни. «Забороняючи й ускладнюючи вʼїзд підприємців-іммігрантів до США, ми навмисно робимо свою країну менш конкурентоздатною», – каже Бред Фелд, керівний директор у Foundry Group і співзасновник Techstars, акселератора стартапів.

Одна з причин, через яку багато інших країн пропонують стартап-візи й різні бонуси, полягає в тому, що це необхідні заходи для привернення талановитих підприємців. Історія показує, що Штатам не треба було перейматися цим. Американські університети завжди приваблювали іноземців, а тисячі випускників елітних закладів, як-то МІТ, Стенфорд й Університет Карнегі-Меллон, засновували свої компанії після випуску. Згідно з дослідженням Центру американського підприємництва, ще в 1990-х, коли радянський біженець Сергій Брін став співзасновником Google, а французький іммігрант Пʼєр Омідьяр заснував eBay, понад 90% світового венчурного капіталу йшли американським компаніям.

Тепер же венчурні фірми Силіконової долини вкладають гроші по всьому світу, а венчурні компанії інших країн намагаються відтворити американську екосистему стартапів деінде. На сьогодні лише трохи більше половини венчурних інвестицій – $164 млрд із $321 млрд – йде американським компаніям, повідомляє NVCA. 

Цікаво те, що індійський підприємець Кунал Бахл, засновник гіганта цифрової торгівлі Snapdeal, залишив Штати в 2007 році, коли не зміг отримати візу H-1B після закінчення Вортонської школи бізнесу. Тепер на цей маркетплейс працюють близько 4000 людей переважно в Індії. «Чинним імміграційним правилам 40 років, – каже Елізабет Ґосс, бостонська імміграційна адвокатка. – Підприємці створюють робочі місця».

А тепер додається ще вплив пандемії на американські університети. Американські університети давно були вхідним квитком до країни для іноземних підприємців. Пандемія COVID-19 порушила й це. Восени 2020-го загальна кількість іноземних студентів, які вчаться на стаціонарі та онлайн, впала на 16%, йдеться у звіті Інституту міжнародної освіти. Звісно, після закінчення пандемії їх кількість знову зросте, але ймовірно не досягне допандемічного рівня.

«Треба подумати про тих людей, які не отримали візу для навчання в США, а отже, не зможуть у подальшому заснувати там компанію», – міркує П’єр Азуле, викладач Бізнес-школи Слоуна при МІТ, який вивчає діяльність підприємців-іммігрантів і є одним з авторів вищезгаданого дослідження Національного бюро економічних досліджень.

«Коли ти іммігрант, то для тебе умови гри інші, складніші, але в подальшому ти тільки виграєш від додаткових зусиль і наполегливої праці».

Ерен Озмен (Туреччина) $1,2 млрд власного капіталу, Sierra Nevada

Ще 2008 року венчурний капіталіст Фелд почав створювати нову стартап-візу для підприємців, після того як побачив низку неамериканських підприємців, які в програмах від Techstars не можуть зареєструвати свій бізнес. 2010-го тодішні сенатори Річард Луґар (Р, Індіана) і Джон Керрі (Д, Массачусетс) запропонували перший законопроєкт стартап-візи – і він не знайшов підтримки. Стартап-віза також увійшла до широкого законопроєкту імміграційної реформи в 2013-му; і її відхилили. З того часу були й інші спроби від Джеррі Морана (Р, Канзас) і Марка Ворнера (Д, Вірджинія) в Сенаті і від Зої Лофґрен (Д, Каліфорнія) і колишнього представника Луїса Гутьєрреса (Д, Іллінойс) в Палаті представників. Ніщо із запропонованого не стало законом. Лофґрен, яка очолює імміграційний підкомітет, працює над проєктом нової візи.

Головна проблема – це витягти будь-яку потенційну стартап-візу з токсичних пут американської імміграційної політики. «У нас немає нікого, хто хотів би менше, а не більше підприємців, та ми ніяк не можемо витягнути підприємців із загальної дискусії про імміграцію», – каже Фаррах із НАВК.

За відсутності федерального закону виникла низка спеціальних програм, що покликані заповнити таку прогалину. Ініціатива від Global EIR в місті Нью-Йорк, яка була заснована 2015-го, співпрацює з містами, серед яких Детройт і Піттсбург, щоб створити програми entrepreneur-in-residence для іммігрантів-підприємців. Наразі Global EIR співпрацюють із понад сотнею засновників, які зібрали близько $500 млн і створили приблизно 1000 робочих місць. Щоб уявити масштаб можливостей, які ми втрачаємо через відсутність офіційної візи для підприємців, помножте результати однієї такої програми на 100.

«У мене була низка бізнесових ідей, коли я був на візі H-1B, але я не міг втілити жодну з них, бо був привʼязаний [до мого роботодавця] не лише самою візою, а й дворічним процесом отримання ґринкард».

Марк Джонс (Канада) $1 млрд власного капіталу, Goosehead Insurance

Одна хороша новина: Правило міжнародного підприємця. Це політика, яку адміністрація Байдена відродила в травні. Згідно з нею, Департамент внутрішньої безпеки дає «умовний дозвіл» іноземним підприємцям залишатися в країні, якщо у них є принаймні $250 000 інвестицій для бізнесу. Це правило говорить, що засновникам, які повинні довести, що можуть принести користь, можна працювати в стартапі два з половиною роки з можливістю один раз подовжити термін перебування. 

Коли правило вперше ввели за Барака Обами, то очікувалося, що буде приблизно 3000 заявок на рік і потенційно 430 000 нових робочих місць для американців упродовж 10 років. Потім Трамп, по суті, задавив цю ініціативу, адже за чотири роки було 28 заявок і лише одне схвалення.

Янніс Якуміс, який приїхав до Штатів із Греції та отримав докторський ступінь в електричній інженерії в Стенфорді, став тим єдиним щасливчиком. 2017-го він заснував у Сан-Франциско Selfie Networks, яка покращує системи безпеки й роботи на основі його академічного дослідження. 

У нього вже була віза O-1, але вона не дозволяла працювати його дружині, тож коли він дізнався про таку можливість умовного дозволу, то подав заявку в 2018-му. «У цієї нагоди не було реальних недоліків, – каже 39-річний Якуміс, – адже ми не сподівалися на успіх». Знадобився рік, але його заявку схвалили, що здивувало багатьох.

30-річний Ґлен Вонг, який народився в Китаї, а закінчив Університет Чикаго, зараз живе в Калгарі, Альберта, поки готує свою заявку на умовний дозвіл. Наприкінці 2019-го він заснував The Third Place, стартап у Сан-Франциско, який допомагає ресторанам розвинути бізнес, налаштувавши опцію повторних замовлень, які беруть із собою; з цією компанією він пройшов акселератор для стартапів Y Combinator. Та попередня віза H-1B привʼязувала його до колишнього роботодавця – фірми онлайн-освіти Khan Academy. 

«Якщо говорити про законний бік, то дуже непросто працювати повний робочий день над своїм стартапом, поки у тебе немає якогось статусу, який дозволяє це робити», – каже він.

Софі Алкорн, імміграційна адвокатка Кремнієвої долини, сподівається подати низку заявок на умовний дозвіл для підприємців найближчим часом. «Деякі засновники зараз за межами Штатів, але не можуть приїхати, а інші тут, але не можуть працювати у власних компаніях, – розповідає вона. – Я зараз обираю лише тих, хто вже зібрав мільйони».

Відроджене правило – це чудовий крок, та це не віза. Це лише добра воля президента для тимчасового вирішення гуманітарної проблеми, і майбутня адміністрація може її скасувати. Не існує прямого шляху від умовного до постійного дозволу на проживання для засновників, які хочуть залишитися. Лише стартап-віза може з цим допомогти.

«Сподіваюся, Конгрес зробить необхідні кроки до того, як стане запізно, – каже Стів Кейс. – Чи станеться це впродовж наступних кількох років? Так було би найкраще для всіх, адже якщо ні, то ми можемо втратити лідерство в інноваційній економіці».

Через упереджені погляди на імміграцію система надання стартап-візи тривалий час залишається в підвішеному стані. Але необхідність відновлення економіки після пандемії може спонукати США вирішити це питання найближчим часом. Зрештою, інші країни з радістю приймуть тих, хто не зміг втілити свої мрії в Америці.

Імміграційна система США – це суміш акронімів. Ось основні візи, які підприємці й ті, хто сподівається заснувати компанію, використовують за відсутності стартап-візи.

  • B-1. Людина з цією тимчасовою бізнес-візою не може наймати працівників або працювати в США. Деякі майбутні підприємці використовують її для неоплачуваного дослідження перспектив.
  • E-2. Неімміграційна віза для інвесторів із країн, у яких є торговельно-економічна угода зі Штатами. Список включає багато країн, але не материковий Китай чи Індію.
  • H-1B. Головна віза на три роки для працівників великих компаній. Деякі підприємці теж на неї подають, використовуючи свій стартап як компанію-спонсора. Проблема в тому, що людина має залишатися працівником тої компанії, на підставі роботи в якій видавалася віза, і отримувати основні доходи від неї. Власники такої візи також обмежені в розмірі частки, якою вони можуть володіти в компанії.
  • L-1. Віза для іноземних директорів, яким треба працювати в американському відділенні; підходить для тих засновників, які вже мають стабільні компанії за кордоном, але певний час мають бути в США.
  • O-1. Віза для людей із надзвичайним талантом, який може означати і підприємницькі здібності. Для неї необхідно подолати не одну перешкоду, тому засновники подають на неї після проходження програм акселераторів, отримання інвестицій і уваги від медіа.
  • OPT. Підприємці й інші випускники, які були на студентській візі F-1, можуть залишитися в США на рік для «додаткового практичного навчання». 
Матеріали по темі
Попередній слайд
Наступний слайд
Новий Forbes вже у продажу

Новий Forbes вже у продажу

Рейтинг зарплат | 15 найкомфортніших банків