З офісу – на фронт. Війна очима топа «Укргазвидобування», який з першого дня у теробороні /Фото з особистого архіву
Категорія
Компанії
Дата

З офісу – на фронт. Війна очима топа «Укргазвидобування», який з першого дня у теробороні

Сергій Федоренко, комерційний директор «Укргазвидобування». Фото з особистого архіву

Комерційний директор найбільшої газовидобувної компанії країни «Укргазвидобування» Сергій Федоренко, 34, записався у добровольці в перший день війни. Він розповів Forbes, як потрапив у територіальну оборону і що найскладніше для людини з бізнесу на війні

24 лютого о 5-й ранку Федоренко прокинувся від вибухів: почалася війна. «Коли перший час шоку минув, ми зібралися сімʼєю і стали думати, що робити далі», – каже він. Вирішили, що батькам, двом його донькам та дружині треба їхати з Києва на Волинь, а далі – до Європи.

Сам він залишився в місті. Сімʼї сказав, що сидітиме вдома і працюватиме: координуватиме постачання палива, релокацію співробітників компанії та обладнання. Але коли всі поїхали, він зібрався і пішов до військкомату.

Багато часу на збори не пішло. «Тривожна валізка» з усім необхідним була готова ще за тиждень до нападу Росії. «З новин розумів, що війна неминуча, почав готуватися заздалегідь», – каже він.

До війни Федоренко ходив на стрільбища та проходив підготовку в «Українському легіоні». Цього досвіду та прагнення захищати батьківщину військкомату виявилося замало. «Сказали, що передзвонять, але не передзвонили досі», – каже він. Порадили піти записатися в територіальну оборону, так він і зробив.

Охочих стати на захист міста з часом стало так багато, що зброю почали роздавати, навіть не питаючи паспорт: кому РПГ, а кому автомат. «У цей момент злякався, що може розпочатися махновщина, але цього не сталося, – каже він. – Поодиноких людей, які отримали зброю та не зʼявилися на позиції, швидко роззброїли співробітники СБУ та самі добровольці».

Майже за місяць війни тероборона перетворилася з бізнесменів, офісних співробітників, барист, айтішників, студентів та пенсіонерів з автоматами Калашникова на невідʼємну частину ЗСУ. За цей час виріс їхній вишкіл і покращилося постачання. «Ми виконуємо роль другого ешелону оборони, – каже Федоренко. — У нас є все необхідне спорядження: тепловізори, NLAW, Jevelin».

Загальна кількість сил територіальної оборони в країні – понад 100 000 осіб без урахування добровольчих формувань територіальних громад, за даними Міноборони. У роті Федоренка до 100 осіб, найстаршому з них – 82 роки.

З офісу – на фронт. Війна очима топа «Укргазвидобування», який з першого дня у теробороні /Фото 1

Сергій Федоренко, комерційний директор «Укргазвидобування».

Про рішення Федоренка сімʼя дізналася лише за тиждень. «Найбільше переживав за маму, не хотів, щоб вона сильно нервувала, щоб не нашкодити їй», – каже Федоренко. Сімʼя його рішення схвалила. Тепер він у певний час пише родичам, що з ним все нормально. «Так вони можуть бути спокійні», – каже він.

В «Укргазвидобуванні» його вчинок викликав повагу, але не здивування. «Ми знаємо Сергія як патріотичну, сміливу, креативну та ініціативну людину», – каже Максим Асауляк, начальник департаменту комунікацій «Укргазвидобування». Компанія з метою безпеки не називає конкретну цифру, скільки всього її співробітників було викликано на війну. «Ми підтримуємо Сергія та всіх наших працівників, які пішли воювати, – їх досить багато, – каже Асауляк. – Сподіваємося, що вони всі якнайшвидше повернуться на роботу з перемогою».

Втім, Федоренко продовжує брати участь у житті компанії, щодня телефонує колегам. «Перші два тижні, коли займалися перевезенням палива та співробітників, призупиненням заводів, такі наради могли тривати цілу годину», – каже він.

Forbes розмовляє з Сергієм, поки одні його товариші по службі чистять зброю після стрільб, а інші проходять фізичну підготовку. «Якщо ми не на завданні, то вивчаємо тактику, тренуємось, пристрілюємось», – каже він.

Майже щодня його загін виконує військові завдання, у тому числі для порятунку поранених та евакуації мирних. «Кілька разів були прямі зіткнення з ворогом, коли можна було бачити зблизька, у кого стріляєш», – каже він.

Страх смерті чи серйозних поранень на війні, за його словами, минає в перші дні. «Під обстрілом більше думаєш про те, як виконати завдання і щоб водночас ніхто зі своїх не постраждав», – каже він. За його словами, найскладніше, коли твої позиції обстрілюють з артилерії чи «Градів». «У такі моменти ти не можеш ні на що вплинути, це психологічно складно, але такий стан швидко минає, – каже він. – Ми на своїй землі, захищаємо свій будинок, і тому психологічно нам простіше відновлюватися».

Наприкінці лютого загін Федоренка укріплювався на столичній Оболоні, готуючись відбивати штурм Києва. Зараз він зі своїми озброєними до зубів товаришами по службі, за плечима яких уже місяць війни, готується до контратаки десь у лісах Київської області.

Матеріали по темі