Критикувати Німеччину стало поширеною практикою серед наших дипломатів та політиків – але це погане рішення. Певною мірою воно відображає загальний характер нашої зовнішньої політики: наполегливі прохання без уваги та розуміння інтересів партнерів, пояснює експерт з міжнародних відносин Микола Капітоненко
У критиці уряду Німеччини наша дипломатія заходить так далеко, що фактично звинувачує його в «заохоченні Володимира Путіна до нового нападу на Україну». Це несправедлива та безпідставна оцінка.
По-перше, Німеччина всі ці роки відігравала ключову роль у забезпеченні підтримки України з боку Європейського Союзу. Позиція Ангели Меркель стала визначальною для запровадження ЄС антиросійських санкцій. За обсягом наданої Україні фінансової допомоги з 2014 року Німеччина поступається лише США та Європейському Союзу. Берлін взяв на себе ініціативу роботи у Нормандському форматі.
Позиція попереднього уряду ФРН була, ймовірно, більш проукраїнською, ніж німецька громадська думка. А нинішній уряд спочатку не збирався вносити суттєві корективи до цієї політики.
По-друге, Німеччина має власне бачення проблем міжнародної безпеки, зокрема й регіональних конфліктів. Частиною німецької політичної культури виступає переконання в тому, що постачання озброєнь у зони конфліктів не знижують, а підвищують шанси на ескалацію.
Безапеляційна критика цього переконання з нашого боку виглядає досить поверховою, емоційною та упередженою – переконливих однозначних даних про вплив постачання озброєнь на динаміку сучасних конфліктів немає, а в конфліктології продовжуються дебати щодо цього. І в цих дебатах аргументи на кшталт колективних листів експертів не мають достатньої сили.
Сучасні конфлікти надто складні та тривалі, щоб у них працювали прості рішення. Наприклад, США почали постачати Україні озброєння лише за президента Трампа: адміністрація Обами не робила такого вибору, керуючись аргументами, схожими на сьогоднішні аргументи Берліна.
Так само постачання американського озброєння не зіграло помітної ролі в динаміці конфлікту і не стало кроком до його вирішення. Не запобігли вони й нинішньому загостренню. Українська риторика на цю тему виглядає надто просто і не враховує наявності альтернативних та цілком обґрунтованих думок.
По-третє, Росія продовжує контролювати рівень ескалації у зоні конфлікту на Донбасі. Жодні поставки озброєнь в Україну не зможуть в найближчому майбутньому змінити баланс сил і скоротити ту перевагу у військовій силі, якою володіє Росія. Це означає, що на підвищення ставок Москва завжди зможе відповісти власними симетричними ходами. Багато хто, і не тільки в Берліні, вважає, що в таких умовах ризикувати – не найкраща стратегія.
Ну й по-четверте, Німеччина має власні інтереси, і вони не зобовʼязані збігатися з українськими. Берлін інакше сприймає загрози та можливості, повʼязані з Росією. У нього свій порядок денний відносин із Москвою та зовсім інша географія інтересів, ніж у нас. Німеччина підтримує будівництво «Північного потоку-2», тому що цей газопровід розширить насамперед її енергетичні можливості. Співпраця з Росією у багатьох сферах відповідає довгостроковим інтересам Німеччини.
Гучно оголошувати, що все це несуттєво, а німецькі політики діють виключно під впливом російських грошей – це перекладати з хворої голови на здорову. Крім того, нерозуміння інтересів партнера – дуже погана основа для розвитку будь-яких відносин. Не варто після цього дивуватися, що в Берліні не бажають забувати про власні інтереси заради вимог України.
Та й нашим дипломатам варто більш обдумано підходити до вибору історичних паралелей. І політики, і громадська думка в Німеччині дуже чутливі до власної історії та власних помилок. Німеччина – приклад того, як ці помилки усвідомлюються та виправляються. Навряд чи ми маємо достатні підстави дорікати чи повчати німців у цьому питанні.
Не завадило б також глибше вивчити різні погляди на Мюнхенську конференцію 1938 року, і те, що таке «умиротворення» та як воно діє. Інакше часто обвинувальна риторика у бік Німеччини виглядає як переказ близько до тексту радянських шкільних підручників.
Випадок із Німеччиною багато в чому показовий. Замість того, щоб бачити очевидні помилки та відсутність довгострокового реалістичного планування у нашій власній зовнішній політиці простіше, звичайно, шукати ворогів та винних. Але це просте рішення навряд чи може бути основою гарної стратегії.
Критика німецького уряду з численних приводів, що триває вже кілька років, навряд чи зробила відносини України та Німеччини краще. Коли (якщо) справа дійде до того, щоб серйозно розглядати питання членства України в ЄС чи НАТО, ми ще згадаємо про це. Слово Німеччини багато важить у Європі. Зіпсувати стосунки з Берліном заради хвилинного хайпа – справа нехитра. А ось повернути їх у нормальний стан може виявитися набагато складнішим завданням.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
