У Німеччині завершились переговори про формування парламентської більшості, і було створено коаліцію у складі Соціал-демократів, Вільних демократів та Зелених, яку за партійними кольорами цих політичних сил (червоного, жовтого та зеленого) назвали «світлофором». Які перспективи очікують на Україну від співпраці з цим «світлофором»
Компромісний світлофор
Напевно, ніколи дотепер переговори про коаліцію не тривали в умовах такої секретності. Сторони встановили непохитне табу на будь-які зливи в медіа і, врешті-решт, за щільно закритими дверима змогли дійти компромісів, що дали змогу світлофору засяяти. Яскраво-червоними барвами соціальних ініціатив від лідера есдеків Олафа Шольца, попереджувальним жовтим світлом фіскальної дисципліни від очільника Вільних демократів Крістіана Лінднера та зеленим порядком денним від співголів Союзу 90/ Зелених – Анналени Бербок та Роберта Габека.
Насправді, дійти згоди для трьох партій було непростим завданням. Соціал-демократи, відомі своїми лівацькими підходами, мали порозумітися з правими лібералами з числа Вільних демократів. Зелені – переконати, що «зелений перехід» мав би знайти своє вираження й у соціальних ініціативах, і у роботі великого бізнесу. Розбіжності між партіями були й щодо гострого для України питання «Північного потоку – 2». Соціал-демократи, які започаткували проєкт за канцлерства Герхарда Шрьодера і мовчазно підтримували в складі «Великої коаліції» з Християнськими демократами Ангели Меркель, і дотепер вважають його суто економічною ініціативою. А от Зелені не лише вважають проєкт політичим, але й нарікають, що він шкодить довкіллю. Відтак цю проблему сторони коаліційних перемовин взагалі винесли за дужки обговорення.
Схоже, що головними спільними знаменниками для трьох партій стало бажання посилити Європейський Союз і сприяти його еволюції у федеративне утворення, прагнення зберегти і посилити роль Німеччини у якості драйвера європейських процесів і спроба переосмислити взаємовідносини як із давніми союзниками – США, так і з суперниками – Росією та Китаєм.
Окрім внутрішньополітичних компромісів, яких «світлофорній» коаліції вдалось досягти, Олафу Шольцу та його команді доведеться шукати компромісів ще й зі своїми міжнародними партнерами. У Європі – з Парижем, адже франко-німецький дует непогано показував себе дотепер. Візіонерські ініціативи президента Франції Емманюеля Макрона збалансовувалися досвідом і прагматичністю німецької канцлерки Ангели Меркель, і ЄС повільно реформувався у відповідності до окреслених ними дороговказів. Нині ж Макрон просуває співпрацю з Італією. Журналісти вже навіть охрестили «Дракроном» тандем італійського прем’єрміністра Маріо Драгі та Макрона.
Німці не хочуть лишитися на узбіччі франко-італійського діалогу, але для формування тріо з двох тандемів доведеться попрацювати. Фіскальна дисципліна, яку обіцяє вже з 2023 року запровадити Крістіан Лінднер, не повністю сприймається французами та італійцями, а німці не хочуть із власної кишені платити за фінансову легковажність партнерів із півдня ЄС.
Зліва направо: Анналена Бербок і Роберт Габек, Олаф Шольц і Крістіан Лінднер. Фото Getty Images
Ще більше компромісів доведеться шукати на тлі розгортання американо-китайського протистояння. Ідеологічно Берлін, поза сумнівом, ближчий до Вашингтону. Проте економічна роль Пекіну для Німеччини теж чимала. Китай – величезний ринок для німецької автомобільної галузі, а ця галузь значною мірою забезпечує Німеччині статус першої економіки ЄС. Якщо ескалація в американо-китайських відносинах наростатиме, то Берліну доведеться робити доволі болісний вибір. А доки обставини дозволяють – шукати компромісів.
Перспективи для України
На щастя для України, у двосторонніх відносинах із Росією Берлін потроху втрачає апетит до компромісів. Схоже, Москву вже не розглядають як надійного партнера. Майбутній міністр закордонних справ Анналена Бербок не буде крізь пальці дивитися на порушення прав людини авторитарним російським режимом та волюнтаристичну поведінку Кремля на міжнародній арені.
Нова німецька коаліція оголосила, що й надалі підтримуватиме Україну з метою відновлення її повної територіальної цілісності та суверенітету. Понад те, Україна, Молдова і Грузія, які прагнуть членства в ЄС, на думку лідерів «світлофорної» коаліції, повинні отримати змогу наближатися до ЄС шляхом послідовних реформ у сфері верховенства права та ринкової економіки. Йдеться про так звану «прагматичну інтеграцію», коли, хоча й без політичної перспективи членства в ЄС, Німеччина все ж визнала об’єктивну реальність – особливий статус держав Асоційованого тріо. Якщо Київ, Кишинів та Тбілісі зможуть скористатися з наданого їм шансу, а не втоплять його у внутрішніх чварах, то це може стати справжнім проривом у відносинах з Євросоюзом.
Згадали про Україну і в контексті енергетичної безпеки. І хоча «Північний потік – 2», схоже, теж уже став об’єктивною реальністю, Німеччина готова сприяти «зеленим» трансформаціям та розвитку водневої енергетики в Україні.
Понад те, Київ не перебуває «у топі» німецького зовнішньополітичного порядку денного. Пошук спільних знаменників на німецькому політичному рівні лише завершився, а на європейському та глобальному лише починається.
Якось, премʼєрміністр Люксембургу Ксавʼє Бетель назвав Ангелу Меркель «машиною з пошуку компромісів». Чи впорається з функціями такої машини Олаф Шольц, наразі відкрите питання.
Ще більше таких відкритих питань стосовно відносин з Україною: як довести Берліну важливість дотримання обіцянок, як перейти від обіцянок до конкретних ініціатив та проєктів, як переконати вкладати кошти в українську економіку й довіряти українському політикуму (який не завжди відрізняється надійністю та адекватністю)?
Проте в кожному разі сторінку «епохи Меркель» перегорнуто. Києву та Берліну час писати нову історію двосторонніх відносин, і від того, як обидві сторони впораються з цим завданням, залежатиме, яке світло покаже німецький світлофор на шляху України до ЄС.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
