Категорія
Картина дня
Дата

«Я перетворюю лють на діяльність». Київська підприємниця Юлія Белінська про роботу під час війни

Forbes починає публікувати свідоцтва українських підприємців про їхню участь у зусиллях із захисту країни. Юлія Белінська, 36, народилася у Донецьку. Перш ніж стати підприємницею, працювала в діловій журналістиці, у тому числі у Forbes Ukraine (2011-2013). До війни розвивала проєкт Retailers Media

Юлія Белінська перш ніж стати підприємницею, працювала в діловій журналістиці, у тому числі у Forbes Ukraine (2011-2013). До війни розвивала проєкт Retailers Media. /Фото з особистого архіву

Юлія Белінська перш ніж стати підприємницею, працювала в діловій журналістиці, у тому числі у Forbes Ukraine (2011-2013). До війни розвивала проєкт Retailers Media. Фото з особистого архіву

Ми закликаємо підприємців ділитися своїм досвідом для збереження пам’яті та допомоги тим, хто, можливо, ще шукає своє місце в лавах української оборони. Розкажіть свою історію, пишіть на [email protected].

Я пишу цей текст із підвального приміщення київського Подолу. 10 днів тому тут був наш улюблений бар. Зараз він перетворився на прихисток, польову кухню та штаб. Тут живе з десяток людей, які більше не можуть повернутися додому та два коти. Кухарі щодня готують обіди для військових. На терасі облаштований склад речей для хлопців із тероборони. За барною стійкою – офіс волонтерів, де тепер працюю і я.

До війни в мене був медіабізнес. У перший день вторгнення я розпустила всіх своїх співробітників. Написала їм правду, що зараз буду захищати нашу державу, бо якщо програємо, то ніякої роботи в нас точно не буде.

У кінці листопада 2021 року, коли з’явилися перші новини про скупчення російського війська біля українських кордонів, ми з чоловіком вирішили, що будемо боронити нашу батьківщину будь що. Бо ми її любимо. 

Зазирнути в очі смерті та приймати рішення

У перший день війни приходимо в штаб територіальної оборони. Сотні чоловіків буквально штурмують будівлю, щоб добровільно записатися на війну. 

Заглядаю в очі своєму страху і розумію, що не зможу взяти в руки зброю. В минулому житті я займалася організацією ділових конференцій, тож вирішую допомогти в штабі. Знаходжу єфрейтора (це дівчина), і вона радо дає мені завдання. Наступні години я приймаю заяви від добровольців. Перевіряю паспорт, фіксую, чи є військовий досвід і звання. На зворотній стороні заяви треба обов’язково вказати контакти двох близьких людей. Я не можу бути відвертою до кінця, щоб сказати людям, що ці телефони потрібні для того, щоб зв’язатися, якщо їх поранять або вб’ють. Вони дивляться в мої очі та мовчки кивають.

– Микола, 25 років, бойового досвіду не має.

– Олександр, 65 років, бойового досвіду не має

– Тетяна та Олена, близнята, 25 років, бойового досвіду не мають.

– Родина, шість осіб, разом із жінкою, бойового досвіду не мають. Просять записати їх до одного загону.

Приймаю заяву від відомого журналіста, колишнього колеги. Приймаю заяву від власного чоловіка…

Добровольці зібралися у дворі на вулиці. Командир батальйону, кремезний чоловік років 50, голосно дає настанови. В очах чоловіків бачу страх та рішучість. За кілька годин вони вперше в житті візьмуть в руки зброю. Їм страшно, але вони не тікають, бо не можуть вчинити інакше. Як не можу і я. 

У перший день війни до лав територіальної оборони Києва добровільно записалися 37 000 людей.

«Я перетворюю лють на діяльність». Київська підприємниця Юлія Белінська про роботу під час війни /Фото 1

З першого ж дня месенджери вибухають від повідомлень. Повідомлень два види: є люди, які благають про допомогу, і є ті, хто хоче якось допомогти.

Перетворити лють на діяльність

З першого ж дня месенджери вибухають від повідомлень. Повідомлень два види: є люди, які благають про допомогу, і є ті, хто хоче якось допомогти. Потрібні ліки, бронежилети, транспорт, теплий одяг, водії, допомога з пошуком житла для біженців.

Спочатку намагаюся допомогти усім. Ось один із прикладів. На листочку, написаному від руки, директор будинку для людей похилого віку просить допомогти з їжею та ліками. Дивлюся на адресу – вони знаходяться на півночі Києва, звідки наступає російська армія. Розумію, що в разі наступу 45 лежачих стареньких та 12 працівників залишаться помирати на самоті. Пишу власнику продуктового інтернет-магазину – чи є продукти? Одразу ж відповідає, є склад овочів на лівому березі, треба доставити. У цю саму хвилину в Facebook-месенджер приходить повідомлення від подруги: є водій на бусі, хоче допомагати, ось телефон. Дякую Богу, що так швидко обробляє мої запити. Зідзвонюємось з директоркою пансіонату, людиною на овочевому складі та водієм, всім даю вказівки, що робити. Наступного дня директорка телефонує в сльозах і дякує, вони отримали запас овочів на тиждень.

Від кожного повідомлення розривається серце – скільки горя та болю я ще витримаю? 

Найкраще, що можна зробити, – це перетворити свою лють на діяльність, робити те, що можу, тут і зараз. За деякий час розумію, що не в змозі допомогти усім. Згадую, чому навчають у бізнес-книжках, – потрібна стратегія та фокус на чомусь конкретному. Вирішую, що буду займатися забезпеченням потреб хлопців та дівчат з тероборони, очі яких я буду пам’ятати все життя.

«Я перетворюю лють на діяльність». Київська підприємниця Юлія Белінська про роботу під час війни /Фото 2

Я пишу цей текст, коли колона танків та смертоносної зброї вишикувалася за 30 кілометрів від Києва. У нас поки що є світло, інтернет, вода, у нас є хліб та кава. Тож життя наше поки що не таке погане.

Найжорсткіший тренінг із менеджменту

За декілька днів долучаюся до команди волонтерів своєї знайомої. Її чоловік служить у тому самому добровольчому батальйоні, що й мій. У нас команда з восьми людей. Усі, крім мене, виїхали з Києва, але щодня працюють: збирають гроші, шукають постачальників, збирають заявки від волонтерів, які працюють в інших районах, шукають добровольців-водіїв. А я працюю комірницею на складі в барі – приймаю і видаю вантажі, веду облік. 

Відчуваю, як сильно знецінилися гроші. Настав час реальних цінностей. Хліб, теплі шкарпетки, мило, пальне. Всі ці прості речі вкрай необхідні, але залишки по місту потроху вимиваються, і потрібно шукати нестандартні рішення, щоб їх знайти.

Якщо ви працюєте в бізнесі, то чули, що майбутнє за так званими «бірюзовими організаціями». Замість менеджерів у них панує самоврядування, замість KPI – цілі та цінності. Ми справжня «бірюзова організація», яку створили за пару днів без усяких коучів. І таких організацій тисячі в Україні. 

Я освоїла фандрейзинг, складський облік, міжнародну та міську логістику, покращила свої навички з менеджменту та комунікацій. Можу після війни відкривати логістичну компанію. 

Перемогти війну допоможе віра та дух

Я пишу цей текст, коли колона танків та смертоносної зброї вишикувалася за 30 кілометрів від Києва. У нас поки що є світло, інтернет, вода, у нас є хліб та кава. Тож життя наше поки що не таке погане.

Кожного дня я працюю з ранку до вечора, а ночами молюся.

Я вважаю себе раціональною людиною, але для перемоги потрібно дещо геть інше. І це віра. 

Віра в силу наших Збройних Сил та добровольців, які зможуть дати відсіч ворогу, ресурси якого значно перевищують наші. 

Віра в мудрість нашого лідера та уряду приймати вірні рішення.

Віра в мужність добровольців та волонтерів, які будуть захищати країну будь що.

Віра в Бога. Кінець кінцем, коли ми зробили все можливе та на неможливе тут і зараз, єдине, що залишається, – це вірити в любов та допомогу від нашого Небесного Отця. 

Матеріали по темі
Контриб'ютори співпрацюють із Forbes на позаштатній основі. Їхні тексти відображають особисту точку зору. У вас інша думка? Пишіть нашій редакторці Катерині Рещук – [email protected]