«Я перетворюю лють на діяльність». Київська підприємниця Юлія Белінська про роботу під час війни

Ми закликаємо підприємців ділитися своїм досвідом для збереження пам’яті та допомоги тим, хто, можливо, ще шукає своє місце в лавах української оборони. Розкажіть свою історію, пишіть на [email protected].

Я пишу цей текст із підвального приміщення київського Подолу. 10 днів тому тут був наш улюблений бар. Зараз він перетворився на прихисток, польову кухню та штаб. Тут живе з десяток людей, які більше не можуть повернутися додому та два коти. Кухарі щодня готують обіди для військових. На терасі облаштований склад речей для хлопців із тероборони. За барною стійкою – офіс волонтерів, де тепер працюю і я.

До війни в мене був медіабізнес. У перший день вторгнення я розпустила всіх своїх співробітників. Написала їм правду, що зараз буду захищати нашу державу, бо якщо програємо, то ніякої роботи в нас точно не буде.

У кінці листопада 2021 року, коли з’явилися перші новини про скупчення російського війська біля українських кордонів, ми з чоловіком вирішили, що будемо боронити нашу батьківщину будь що. Бо ми її любимо. 

Зазирнути в очі смерті та приймати рішення

У перший день війни приходимо в штаб територіальної оборони. Сотні чоловіків буквально штурмують будівлю, щоб добровільно записатися на війну. 

Заглядаю в очі своєму страху і розумію, що не зможу взяти в руки зброю. В минулому житті я займалася організацією ділових конференцій, тож вирішую допомогти в штабі. Знаходжу єфрейтора (це дівчина), і вона радо дає мені завдання. Наступні години я приймаю заяви від добровольців. Перевіряю паспорт, фіксую, чи є військовий досвід і звання. На зворотній стороні заяви треба обов’язково вказати контакти двох близьких людей. Я не можу бути відвертою до кінця, щоб сказати людям, що ці телефони потрібні для того, щоб зв’язатися, якщо їх поранять або вб’ють. Вони дивляться в мої очі та мовчки кивають.

– Микола, 25 років, бойового досвіду не має.

– Олександр, 65 років, бойового досвіду не має

– Тетяна та Олена, близнята, 25 років, бойового досвіду не мають.

– Родина, шість осіб, разом із жінкою, бойового досвіду не мають. Просять записати їх до одного загону.

Приймаю заяву від відомого журналіста, колишнього колеги. Приймаю заяву від власного чоловіка…

Добровольці зібралися у дворі на вулиці. Командир батальйону, кремезний чоловік років 50, голосно дає настанови. В очах чоловіків бачу страх та рішучість. За кілька годин вони вперше в житті візьмуть в руки зброю. Їм страшно, але вони не тікають, бо не можуть вчинити інакше. Як не можу і я. 

У перший день війни до лав територіальної оборони Києва добровільно записалися 37 000 людей.

Перетворити лють на діяльність

З першого ж дня месенджери вибухають від повідомлень. Повідомлень два види: є люди, які благають про допомогу, і є ті, хто хоче якось допомогти. Потрібні ліки, бронежилети, транспорт, теплий одяг, водії, допомога з пошуком житла для біженців.

Спочатку намагаюся допомогти усім. Ось один із прикладів. На листочку, написаному від руки, директор будинку для людей похилого віку просить допомогти з їжею та ліками. Дивлюся на адресу – вони знаходяться на півночі Києва, звідки наступає російська армія. Розумію, що в разі наступу 45 лежачих стареньких та 12 працівників залишаться помирати на самоті. Пишу власнику продуктового інтернет-магазину – чи є продукти? Одразу ж відповідає, є склад овочів на лівому березі, треба доставити. У цю саму хвилину в Facebook-месенджер приходить повідомлення від подруги: є водій на бусі, хоче допомагати, ось телефон. Дякую Богу, що так швидко обробляє мої запити. Зідзвонюємось з директоркою пансіонату, людиною на овочевому складі та водієм, всім даю вказівки, що робити. Наступного дня директорка телефонує в сльозах і дякує, вони отримали запас овочів на тиждень.

Від кожного повідомлення розривається серце – скільки горя та болю я ще витримаю? 

Найкраще, що можна зробити, – це перетворити свою лють на діяльність, робити те, що можу, тут і зараз. За деякий час розумію, що не в змозі допомогти усім. Згадую, чому навчають у бізнес-книжках, – потрібна стратегія та фокус на чомусь конкретному. Вирішую, що буду займатися забезпеченням потреб хлопців та дівчат з тероборони, очі яких я буду пам’ятати все життя.

Найжорсткіший тренінг із менеджменту

За декілька днів долучаюся до команди волонтерів своєї знайомої. Її чоловік служить у тому самому добровольчому батальйоні, що й мій. У нас команда з восьми людей. Усі, крім мене, виїхали з Києва, але щодня працюють: збирають гроші, шукають постачальників, збирають заявки від волонтерів, які працюють в інших районах, шукають добровольців-водіїв. А я працюю комірницею на складі в барі – приймаю і видаю вантажі, веду облік. 

Відчуваю, як сильно знецінилися гроші. Настав час реальних цінностей. Хліб, теплі шкарпетки, мило, пальне. Всі ці прості речі вкрай необхідні, але залишки по місту потроху вимиваються, і потрібно шукати нестандартні рішення, щоб їх знайти.

Якщо ви працюєте в бізнесі, то чули, що майбутнє за так званими «бірюзовими організаціями». Замість менеджерів у них панує самоврядування, замість KPI – цілі та цінності. Ми справжня «бірюзова організація», яку створили за пару днів без усяких коучів. І таких організацій тисячі в Україні. 

Я освоїла фандрейзинг, складський облік, міжнародну та міську логістику, покращила свої навички з менеджменту та комунікацій. Можу після війни відкривати логістичну компанію. 

Перемогти війну допоможе віра та дух

Я пишу цей текст, коли колона танків та смертоносної зброї вишикувалася за 30 кілометрів від Києва. У нас поки що є світло, інтернет, вода, у нас є хліб та кава. Тож життя наше поки що не таке погане.

Кожного дня я працюю з ранку до вечора, а ночами молюся.

Я вважаю себе раціональною людиною, але для перемоги потрібно дещо геть інше. І це віра. 

Віра в силу наших Збройних Сил та добровольців, які зможуть дати відсіч ворогу, ресурси якого значно перевищують наші. 

Віра в мудрість нашого лідера та уряду приймати вірні рішення.

Віра в мужність добровольців та волонтерів, які будуть захищати країну будь що.

Віра в Бога. Кінець кінцем, коли ми зробили все можливе та на неможливе тут і зараз, єдине, що залишається, – це вірити в любов та допомогу від нашого Небесного Отця. 

Матеріали по темі

Категорія

Гроші

Дата

11 березня 2022

Війна. Все, що відбувається з економікою, бізнесом в Україні та світі