Сторінку Facebook заступника виконавчого директора МВФ Владислава Рашкована вже неможливо уявити без дописів-рекомендацій книг, якими він надихається та на яких вчиться. Forbes Ukraine попросив його поділитися списком книг, які він прочитав у 2024-му, і які можуть надихнути кожного українця розвиватися та вдосковалювати Україну
В дитинстві у мене не було можливості багато подорожувати, і я пізнавав світ через книги. Вони відкривали переді мною далекі країни, неймовірні культури та історії людей, яких я не міг би зустріти в реальному житті. Читання стало для мене своєрідною машиною часу й простору, що розширювала уяву та допомагала мріяти.
Я й зараз багато читаю і щиро вірю, що читання дуже важливе для бізнесменів і лідерів. Це ще один спосіб дізнаватися нове, розширювати горизонти та знаходити ідеї для розвитку. Книги допомагають краще розуміти людей, приймати складні рішення і бачити ситуації з різних сторін.
У 2024 році я прочитав біля 40 нехудожніх книг і ще більше 20 художніх — прослухав. Зараз я слухаю «Сьогун» Джеймса Клавела – її мені порадив голова НБУ Андрій Пишний. Також були «Проблема трьох тіл» та «Темний ліс» китайського фантаста Лю Цисіня. «Вічне життя смерті» планую після Клавела. Щиро раджу їх всі – і історичні, і фантастичні книжки.
Серед нехудожніх книжок в мене було кілька різних фокусів в 2024 році, які зумовлені інтересами моєї родини. Через проєкти моєї дружини я читаю більше про освіту. Через академічний фокус доньки в антропології та інтерфейс взаємодії людини та машин – читаю про міжкультурні взаємодії та штучний інтелект. Мій син любить математику, інженерію та футбол – також це стає темами книжок, які я читаю.
Мене ж цікавить відбудова міст та фінанси. Спробую дати підприємцям поради 10 книжок саме в цих областях.
Культурні коди
Мені дуже подобається книжка «Культурна карта» Ерін Меєр. Я її багато в минулому вже радив, вона вийшла ще в 2020 році.
У 2024 році мені сподобалась книжка «Як зрозуміти українців», в якій авторка Марина Стародубська пояснює звички, традиції та цінності українців, розкриваючи наш багатогранний культурний код. Ця книга – наукове дослідження та глибоке занурення в українську ментальність та наш національний характер.
Написана вона легко. З гумором і теплом авторка розказує про особливості культури, які впливають на стиль спілкування, ділову етику та прийняття рішень. Після книжки Меєр я мріяв, щоб хтось написав таку ж про Україну. І ось Марина Стародубська це зробила.
Для іноземних партнерів, які будуть намагатися побудувати довгострокові партнерські відносини з українським бізнесом, – це must read.
Сподіваюсь, що тепер хтось напише українську книжку, схожу за темою на «The Anxious Generation», яка досліджує психологічний стан сучасної молоді, зосереджуючись на тривожності, яка виникає через соціальний тиск, цифровізацію та глобальні кризи. Подібна книга про українців була б важливою, адже українська молодь зараз через війну переживає унікальні виклики. Аналіз факторів проблем міг би допомогти краще зрозуміти, як підтримати молодь у цей критичний час.
Від війни до відбудови
Щодо впливу війни — на минулому тижні ми розмовляли з Мариною Денисюк з Мінвідновлення, і я порадив їй книжку Бента Флівб’єрга «Як робити великі справи», присвячену успішному управлінню масштабними проєктами. Вона базується на багаторічних дослідженнях автора – оксфордського професора та керівника консалтингової компанії, і аналізі реальних кейсів з усього світу.
На прикладі широкого спектру кейсів, таких як будівництво оперного театру в Сіднеї або організації глобальних подій, таких як Олімпійські ігри, автор пояснює, чому великі проєкти часто зазнають невдач через перевищення бюджету, зриви дедлайнів або неправильне планування.
Автор також пропонує практичні підходи, як цього уникнути. У книзі описуються інструменти для оцінки ризиків, прийняття стратегічних рішень і побудови ефективних команд.
Forbes Ukraine публікував інтерв’ю з Флівб’єргом. У мене також було кілька можливостей поспілкуватися з ним та його командою. Його думки будуть дуже корисними для бізнесменів, які займаються проєктами відбудови.
Кооперація людини та ШІ
Якщо б мене попросили порадити одну людину, за якою варто спостерігати в області дослідження штучного інтелекту, це був би професор Вортонівської школи бізнесу Ітан Молік. Він — справжній ентузіаст ШІ. Як на своїх лекціях, так і в своїй лабораторії він намагається дослідити, як люди та штучний інтелект можуть працювати разом, створюючи синергію, яка перевершує індивідуальні зусилля.
Раджу підписатися на його розсилку One useful thing на Substack – я там теж серед 230 000 інших підписників.
Але ще більше раджу книжку, яку в цьому році видав Молік згідно з результатами своїх досліджень «Co-intelligence». Вже деякий час вона займає перше місце по популярності на Amazon в розділі «Robotics & Automation».
У книзі Молік наводить захопливі приклади з реального життя: використання ШІ у творчих професіях — від дизайну нових модних колекцій до спільного написання музичних композицій.
Один із найразючіших кейсів — як команда архітекторів і штучного інтелекту змогла значно прискорити процес проєктування, створивши революційний дизайн лікарні, що оптимізує потоки пацієнтів і лікарів. Інший приклад розкриває, як ШІ допоміг малому бізнесу передбачити потреби клієнтів, збільшуючи їхні продажі без значних витрат.
Книга Моліка відкриває очі на можливості ШІ, і українським бізнесменам точно треба більше працювати в цьому напрямку, щоб витримувати конкуренцію на різних ринках.
Ще одною захопливою розповіддю про розвиток ШІ та його вплив на суспільство є книжка «The Worlds I See». Її авторку — Фей-Фей Лі, називають «бабусею ШІ». Ще в 2009 році професорка Стенфорду, Фей-Фей Лі із командою дослідників створила ImageNet — революційну базу даних образів, яка стала ключовим ресурсом для навчання та тренування алгоритмів глибокого навчання (deep learning), особливо в галузі компʼютерного зору.
Завдяки великому набору даних ImageNet, моделі ШІ сьогодні здатні розпізнавати обʼєкти на зображеннях із точністю, близькою до людської.
У 2024-му Фей-Фей Лі запустила свій стартап у сфері ШІ — World Labs, який швидко досяг оцінки понад $1 млрд, і має на меті розробку передових моделей ШІ, здатних розуміти та взаємодіяти з тривимірним світом. Тому книжка «The Worlds I see» й цікава – вона написана крізь призму унікального особистого досвіду авторки і пояснює то, чим вона планує зайнятися в стартапі: розвитком ШІ, здатного розуміти складність тривимірного світу.
У книзі Фей-Фей Лі наводить приклади, як такі технології можуть бути застосовані для створення роботів, що допомагають у домашньому догляді за літніми людьми, або в розробці систем для автономних автомобілів, які не лише бачать дорогу, але й здатні передбачати дії інших учасників руху.
Крім того, авторка обговорює ідею використання ШІ для моделювання тривимірних середовищ у медицині, наприклад, для хірургічних тренажерів, що забезпечують точне відтворення анатомії пацієнтів. Такий практичний підхід до штучного інтелекту робить її стартап і книгу джерелом натхнення для тих, хто хоче зрозуміти майбутнє технологій у реальному житті.
Розказуючи про штучний інтелект, варто згадати про те, що Google представив свій новітній квантовий чип Willow, який знаменує значний прорив у квантових обчисленнях.
По-перше, Willow може експоненційно зменшувати помилки при масштабуванні з використанням більшої кількості кубітів, вирішуючи ключову проблему квантової корекції помилок, яка існувала майже три десятиліття. По-друге, чип виконав стандартну тестову обчислювальну задачу менш ніж за п’ять хвилин — обчислення, яке сучасному найпотужнішому суперкомпʼютеру зайняло б приголомшливі 10 септильйонів років.
Такий чип потенційно може революціонізувати всі галузі економіки та допомогти з багатьма науковими відкриттями. Саме про такі проривні експоненційні технологічні прориви багато років каже футуролог Рей Курцвейл. В червні 2024 року Курцвейл написав книжку «The singularity is nearer», яка насправді є продовженням його бестселера 2005 року. Вона підтверджує його ключові прогнози, зокрема досягнення штучним інтелектом рівня людського інтелекту до 2029 року та його злиття з людьми до 2045 року.
Книга надає важливі інсайти про те, як нові технології, такі як квантові обчислення, можуть прискорити прогрес до сингулярності, потенційно революціонізуючи такі галузі, як штучний інтелект, нанотехнології та біотехнології. І зрештою — змінюючи майбутнє людської цивілізації.
Якщо вас зацікавить книжка Курцвейла, рекомендую почитати ще дві: «Superconvergence» Джемі Мецл та «The Coming Wave» CEO Microsoft AI Мустафи Сулеймана.
«Superconvergence» аналізує, як взаємопов’язані прориви в штучному інтелекті, біотехнологіях і квантових обчисленнях можуть радикально змінити охорону здоров’я, економіку та глобальне управління, пропонуючи сміливі прогнози щодо того, що чекає нас у найближчі десятиліття. Все те, про що каже Курцвейл, і що може скоро нам дати Willow.
Сулейман же зосереджується більше на етичних питаннях і викликах, які виникають у процесі впровадження ШІ.
Він розглядає такі теми, як відповідальність за прийняття рішень, коли алгоритми впливають на людські долі, наприклад, у сфері правосуддя або охорони здоров’я. Він аналізує ризики упередженості в ШІ, наводячи приклади, як алгоритми кредитування можуть відтворювати соціальні нерівності.
У книзі описується проблема концентрації влади в руках великих технологічних компаній, які контролюють ключові розробки в галузі ШІ, і пропонуються шляхи створення прозоріших і справедливіших систем. Цікаво про це читати від людини, яка зараз впроваджує ШІ-стратегію в компанії – найбільшому інвесторі в цьому секторі.
Освітня дилема
Все це важливо вивчати, як бізнесменам, так і студентам. Я дуже сподіваюсь, що українські виші зможуть надати необхідні та конкурентні знання та навички нових експертам в цих нових галузях.
Крім Одеського державного економічного університету, в якому я навчався, я покладаюсь в цьому на Київську школи економіки (KSE) та Український католицький університет (УКУ).
Колись я навіть входив в Раду директорів KSE, і я дуже вдячний українським бізнесам, які підтримують ці виші.
Але я й рекомендую їм прочитати в новому році книжку «The new global universities». В ній два професори з Гарварду та Університету Дюка описують, як університети по всьому світу розробляють свої міжнародні стратегії. Автори розглядають кейси створення кампусів Нью-Йоркського університету в Абу-Дабі та Шанхаї, програми подвійних дипломів у партнерстві між Європейськими та Азійськими вишами, а також ініціативи Гарварду зі створення глобальних дослідницьких центрів.
Однією з ключових причин, чому університети розробляють глобальні стратегії, є зростання конкуренції за найкращих студентів і викладачів на міжнародному рівні. Інша причина — прагнення впливати на глобальні виклики, такі як зміна клімату чи розвиток штучного інтелекту, через об’єднання ресурсів і знань.
Крім того, університети шукають нові джерела фінансування і розширення впливу, інтегруючись у міжнародні освітні ринки.
Все це для нас дуже важливо і зараз, і буде важливо після війни. Дуже рекомендую цю книжку освітянам, але в першу чергу бізнесменам – щоб пояснити їм, що треба підтримувати університети ще більше.
Розвиток міст
І на останок – дві книжки щодо розвитку міст після війни. За два останні роки я прочитав багато книжок по цій темі.
У липні 2024 року я виступав на конференції з відбудови в Берліні, де представив ідею будівництва нових міст в післявоєнній Україні. До того я розмовляв з десятками урбаністів та архітекторів. Книжки дали мені можливість дотягуватися до рівня експертів, ставити їм правильні запитання й уникати ситуацій, коли через нестачу теоретичних знань я міг б сказати якусь повну дурницю.
Я прочитав кілька основних книжок, які зумовили розвиток сучасних урбаністичних просторів в Європі та США. З них багато дізнався про принципи сталого розвитку, інклюзивність в містах і важливість інтеграції природи в місті.
З книги Янна Ґела я зрозумів, як створювати міста, орієнтовані на людей, де пріоритет надається пішоходам і велосипедистам. Книга Андреса Дуані розказала, як інтегрувати різноманітні функції міста в єдину інфраструктуру, що сприяє економічному та соціальному зростанню.
Але це все досить старі книжки. Порадити ж хочу дві наступні урбаністичні книжки. Перша – «15 minute city» професора Карлоса Морено. В ній описується концепція міста, де всі основні потреби мешканців — від роботи та освіти до відпочинку й покупок — можна задовольнити у межах 15 хвилин ходьби та їзди на велосипеді або публічному транспорті.
Морено пояснює, як ця модель допомагає зменшити залежність від автомобілів, покращує екологію, сприяє соціальній взаємодії та підвищує якість життя. Серед основних прикладів в книжці — Париж, мер якого, Анна Ідальго, активно впроваджує цю концепцію Морено, створюючи нові зелені зони та реконструюючи вулиці, щоб віддати більше простору для пішоходів і велосипедистів.
Я впевнений, що після війни Україна має можливість не просто відновити зруйновані міста, а переосмислити їхню структуру, зробивши їх зручнішими та екологічнішими. І саме концепція «15-хвилинного міста» може стати відповіддю на проблеми хаотичного планування та перевантаженості транспорту, створюючи комфортні умови для відбудови та розвитку громад. Сподіваюсь, книжку перекладуть українською – на польській мові вона вийшла в грудні.
Чесно скажу – Париж не моє місто. Мені більше подобається Одеса, Відень, Копенгаген, Мілан. Але приклади в книжці Морено змусили мене почитати більше про Париж. Я був досить вражений книжкою Саймона Купера «Impossible City». Автор – журналіст-експат, який через своєрідні власні мемуари, особисті історії своєї родини, репортажі та коментарі пропонує читачам побачити глибокий портрет сучасного Парижа, Парижа ХХІ сторіччя, з його всіма складними викликами — від джентрифікації до мультикультуралізму.
Купер досить детально описує контраст між заможним центром Парижа та часто маргіналізованими передмістями за кільцевою дорогою. Він розказує без політкоректності про міський розвиток, соціальну інтеграцію та вплив подій, таких як підготовка до Олімпійських ігор 2024 року.
Читаючи цю книжку, я ще більше став поважати мера Парижу — Ідальго — в її зусиллях по трансформації міста і ще більше захотів зустрітися з нею – планую це зробити в 2025 році.
Ще багато книжок можна було б порадити. І нову книжку посла Австралії в США, Кевіна Рада, про президента Ші, і чудову книжку-бестселер Тімоті Снайдера «Про свободу», і гарно ілюстровано книжку про інфраструктуру, яку рекомендував в цьому році Біл Гейтс «Engineering in plain sight».
Всі книжки цікаві – головне читати. Країна, яка читає, завжди виграє у країни, яка дивиться телебачення. Аналогічно можна сказати і про бізнес.
Зі святами вас!!
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
