Уродженець Мукачевого Александр Ровт, 68, у грудні 2020 року посідав 1613-те місце в глобальному списку Forbes зі статками $1,3 млрд. У юності він емігрував спочатку до Угорщини, а 1985-го – до США.
Новий номер Forbes Ukraine: 202 найбільші приватні компанії та 303 ефективних СЕО. Замовляйте та отримуйте два журнали за ціною одного!
У Штатах разом із дядьком і двома племінниками керував рестораном, потім з двоюрідними братами виготовляв ювелірні прикраси, доки його не запросили в компанію IBE Trade, яка виробляла і продавала мінеральні добрива. Ровт, добре знаючи радянську ментальність, налагодив торгівлю з країнами колишнього СРСР.
Справи розвивалися настільки успішно, що спочатку Ровта винагородили 10% акцій компанії, а до початку 2000-х він викупив частки мажоритарних акціонерів і став одноосібним власником компанії. Були часи, коли IBE Trade займала 12% світового ринку аміаку. В Україні Ровт володів сєверодонецьким «Азотом», який продав Дмитрові Фірташу. Сьогодні основне джерело його статку – нерухомість у Північній Америці, де він володіє кількома десятками будинків, серед них житло в Брукліні і офісний центр на Мангхеттені.
Бізнес навчив мене правильного життя. Правильне життя – це знати, як розподілити гроші, як створити сім’ю, як виховати дітей. Якщо у вас бізнес паразитичний, він вас ні до чого не стимулює. А якщо ви вибудовуєте правильний бізнес і прагнете до якоїсь мети, то рівночасно вчитеся жити.
Ненаситні люди хочуть більше через те, що вони жадібні. А нормальні люди хочуть будувати. Заробляючи гроші, ви ще й створюєте робочі місця, будівлі, матеріальний продукт.
В Угорщині я працював вантажником, тому що не знав мови. Тільки через рік мене забрали в управління, і за кілька років я виріс до начальника. Це непросто. Кожна людина має прагнути і шукати можливості та ніколи не здаватися.
Перший мільйон я заробив у 34 роки. І перше, що зробив,– розрахувався з усіма кредитами. Друзі мене не розуміли, тому що вся Америка побудована на позиках. Але я був упевнений, що зможу заробити в майбутньому великі гроші. А так я міг працювати хоч таксистом.
Не можна зупинятися на досягнутому. Зупинитися – це почати деградувати. У 40 років (тепер мені 68) я був уже дуже заможною людиною. Мені говорили: «Навіщо тобі працювати, у тебе ж все є». Якось я застудився і пробув удома кілька днів. Я зрозумів, що ще трохи і почну деградувати. Тому я весь час шукав нових можливостей для бізнесу і не зациклювався на чомусь одному.
50% успіху в бізнесі залежить від везіння, 50% – від особистих рис: кмітливості, вміння вести переговори, готовності ризикувати. Але тільки правильно ризикувати.
Якщо з 10 починань одне вистрілить, це вже дуже великий успіх.
- Категорія
- Рейтинги
- Дата
Я дуже обережний. Не виймаю шаблі. Вважаю, що коли не розумію чогось, то не треба ризикувати. Я завжди зважував, аби мої виграші були більшими, ніж можливі програші.
Я делегую повноваження, але контролюю. Це не означає, що я не довіряю співробітникам. Це означає, що вони під контролем і намагаються максимально все робити як треба.
Відданість – головна якість працівника. Не мені, а справі.
Немає жодної різниці між принципами бізнесу і життя. Порядність скрізь та сама.
Найважчий момент був наприкінці літа 2005 року. Рейдери хотіли відібрати сєверодонецький «Азот». Я прилетів туди. Літакові не дозволили приземлитися в Сєвєродонецьку, сів у Луганську. На заводі 14000 людей, і вони готові були битися. Я стримував, аби вони не пішли на штурм. Після того, як 22 конгресмени і сенатори зі США заступилися перед президентом Ющенком, завод вдалося відстояти.
Я не складаю яйця в один кошик. Я був у продажах 20 років. Потім зайнявся будівництвом готелів, купівлею житлових і офісних будівель.
У мене ніколи не було вигорання. З будь-якої важкої ситуації є вихід. Коли є труднощі, слід працювати удвічі більше. У мене готельний бізнес. Ніхто не платить оренду, готелі закриті, але це не означає, що потрібно вмирати. Просто необхідно правильно поставити бізнес у таку пору і не набирати кредитів. Так, готелі не приносять прибутку, але і збиток мінімальний, на охорону.
Є думка, що коли людина багата, то вона обов’язково має бути благодійником. Це не так. Мама говорила: «Не той, хто має, а той, хто хоче». Вона завжди усім допомагала.
Не я вибираю благодійні проєкти, а вони вибирають мене. Я отримую понад сотню проєктів і разом із помічницею Іриною обираю з них ті, які справді допомагають людям: будівництво та ремонт дитячого садка, школи, церкви, синагоги.
Усе в житті залежить від тебе. Як ти його будуватимеш, так і його відчуватимеш і розумітимеш.
Опубліковано в сьомому номері журналу Forbes (січень-лютий 2021)
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
