Воїни бізнесу. Як досвід АТО змінив підхід до бізнесу українських топів

У кабінеті успішного юриста на почесному місці поруч з дипломами – український прапор, розписаний побажаннями від товаришів по службі. У Facebook-акаунті айтішника – позивний замість прізвища. Маркетолог – колишній волонтер Червоного Хреста. Ці люди – ветерани АТО. Вони були успішними топменеджерами і до фронту. Кожного з них трансформував досвід війни.

Від корпоративної сплячки всіх пробудив Майдан. Там вони вперше відчули себе не просто корисними, як у бізнесі, а агентами змін. Юрист із прапором у кабінеті – СЕО VDA Group Євген Коломієць, 33, – пережив свій переломний момент, потрапивши з журналістами в «Межигір’я» після втечі Януковича. Виловлюючи з озера кинуті в поспіху документи, він зрозумів, що хоче для країни іншого майбутнього.

Айтішник із позивним Ведмідь – CEO Limpid Armor Михайло Гречухін, 36. «Ми якраз готували стартап, пов’язаний з AR, коли почалася Революція гідності», – розповідає він. Гречухін брав участь у львівському Майдані, їздив на київський. Після революції Михайло з друзями волонтерив: возив із Польщі бронежилети, допомагав «Правому сектору» з IT-рішеннями. У липні 2014-го потрапив під мобілізацію.

Дмитро Логгінов, 41, – СЕО креативного агентства Michurin. 1 грудня 2013 року опинився на Банковій. «Летіли камені й вибухові пакети: потрібно було надавати медичну допомогу пораненим», – згадує він. У перший же день Логгінова побив «Беркут», але до кінця Майдану він допомагав постраждалим з обох боків. З початком воєнних дій на Донбасі Логгінов з колегами почав їздити туди. «Ми викладали й одразу бачили, як ці знання починають застосовувати на практиці, – каже він. – Навчали не лише на Донбасі: добробати, ЗСУ, МВС, СБУ. Якоїсь миті Логгінов зрозумів, що не займається роботою, залишив бізнес на партнера і пішов в АТО.

МЕНЕДЖЕРИ НА ВІЙНІ

Усі герої Forbes на фронті були офіцерами, тобто, як і в цивільному житті, виконували менеджерські функції. Можливість бути корисними, розв’язуючи конкретні воєнні та побутові завдання, допомогла їм психологічно вистояти на війні.

Найскладніше було тим, хто потрапив на фронт 2014-го: і забезпечення, і воєнна тактика були далеко не найкращими. «Ми були першою хвилею мобілізації – сліпі кошенята, – згадує юрист Коломієць. – Гадали, йдемо на фронт на два – шість тижнів. Виявилося, що на рік». До Донбасу його відправили патрулювати кордон із Придністров’ям в Одеській області. «Мене вражала бездумність того, що відбувалося: наприклад, патрулювали ми без зброї та засобів зв’язку, – говорить він. – Я вирішив змінити хоч що-небудь». Разом із волонтерами Коломієць знайшов для підрозділу засоби зв’язку, допомагав як юрист. Пізніше став заступником командира своєї роти. «Це щось на зразок відповідального за особовий склад і бойовий дух, – уточнює він. – Ось де знадобилися мої менеджерські скіли: управління людьми, процесами, комунікаціями».

Колишній волонтер Червоного Хреста Дмитро Логгінов побував на фронті двічі. Спочатку добровольцем: пройшов Дебальцеве, займався тактичною медициною. Після повернення з фронту навчав основ медичної допомоги військовослужбовців ЗСУ, а 2015 року знову пішов в АТО. За його словами, на фронті щодня спомагали управлінські навички: вміння ухвалювати рішення, керувати процесами, гнучкість, стрес-менеджмент. Чого довелося навчитися? Бути частиною великого механізму. «Армія – це величезна махина зі своєю логікою. Вона відрізняється від бізнесу, де все заточене на результат», – говорить Логгінов. За його словами, людина з управлінським бекґраундом там одразу бачить, де можна розв’язати задачу ефективніше. «На щастя, там я зустрів людей, які показали мені, що ці бар’єри можна обходити: наприклад, у деяких підрозділах, куди мене направляли, я виконував обов’язки парамедика (офіційно такої спеціальності не було)», – додає він.

Подібний досвід здобув іще один маркетолог, СМО Universum Clinic Сергій Міщенко. Навесні 2014 року він записався в добробат «Донбас». «Потрапив у штурмовий взвод: Попасна, звільнення Лисичанська, Артемівськ, Іловайськ», – згадує він. Після виходу з Іловайського котла довелося за три дні з нуля створити польовий госпіталь. «Ні в кого з санітарів не було медичної освіти. Треба було рулити процесами. Ми впоралися», – каже Міщенко. Знадобилося маркетологові й уміння домовлятися. «На війні, де у всіх різні погляди, але в кожного – зброя, це критично важливо», – говорить він.

Михайло Гречухін, айтішник із позивним Ведмідь, служив у розвідці. «Коли зрозумів, що відповідаю за людей, відчув страх, – зізнається він. – Став думати, на які навички можу спиратися». Наприкінці 2014-го Гречухін воював у районі Донецького аеропорту. «У якийсь момент ми вели «мінну війну» з противником, потрібна була підтримка з повітря», – каже він. Як офіцер Гречухін розумів, що потрібно будувати аеророзвідку, як айтішник – знав, як це зробити. Перший дрон подарували волонтери. Далі техніку закуповували самі, щось робили своїми руками. За рік і три місяці в АТО створив підрозділи безпілотної авіації.

На фронті Гречухіну знадобилися його знання історика. «Я багато говорив з товаришами по службі та місцевими про те, що діється у країні, – згадує він. – Дивно, але навіть після Іловайська і Дебальцевого звучало питання «За що ми воюємо?». У колекції Гречухіна є маленька американська брошура 1942 року під назвою «За що ми воюємо?». «Шкода, що в Україні за шість років війни такої книжки не з’явилося», – говорить айтішник.

ФРОНТОВИЙ МВА

Червонохрестовець Дмитро Логгінов говорить, що після АТО став спокійнішим і толерантнішим. «До війни в мене були агресивний стиль менеджменту і досить радикальні погляди, – визнає він. – Там я зрозумів, що на ситуацію потрібно вміти дивитися з різних боків. Світ не має бути чорно-білим». Спокій та самовладання знадобилися топові в березні цього року, коли світ зіткнувся з айсбергом коронавірусу. Почався карантин, ситуація в бізнес-середовищі загострилася. «Ніхто не розумів, що робити, – згадує Логгінов. – Якби сталося таке кілька років тому, я б теж піддався паніці. Тепер же був спокійний. Ми зібралися, виробили стратегію, склали «план Б». За словами топа, досвід війни допомагає зберігати спокій навіть тоді, коли світ перевертається з ніг на голову.

Дві найсильніші ділові якості Логгінова – комунікабельність і невгамовність, говорить його бізнес-партнер, ССО Michurin Дмитро Болсуновський. «Діма може знайти спільну мову з ким завгодно, – зазначає Болсуновський.– І він ніколи не зупиняється». За словами партнера, час в АТО прокачав лідерські якості Логгінова і зробив його цілеспрямованішим. «Тепер він не готовий витрачати час на «прохідні» проєкти, концентрує зусилля на більш масштабних та амбітних», – зазначає Болсуновський.

Будувати стратегії, грати в довгу і відокремлювати важливе від неважливого – головні фронтові навички CEO Limpid Armor Михайла Гречухіна. В АТО справжнім відкриттям для нього стала американська система планування воєнних операцій. «Цей підхід вчить бути проактивним, ухвалювати рішення на основі неповних даних і прораховувати різні сценарії, – говорить він. – Ось чому серед американських ветеранів так багато успішних топменеджерів і підприємців. Ще я зрозумів, що війна – це робота. До цього потрібно ставитися тверезо, без емоцій оцінювати свої ресурси і ухвалювати зважені рішення».

Проактивність і рух уперед в умовах невідомості не раз ставали в пригоді Гречухіну в мирному житті. «Наша компанія займалася системами AR для бойової бронетехніки. Цей складний шлях якщо і дасть фінансові плоди, то дуже не скоро. А відмовлятися від нього ми не хотіли», – розповідає підприємець. Гречухін вирішив використовувати напрацювання для військової техніки в бізнес-секторі. Так стартував напрям Limpid Armor, який нині приносить найбільше грошей. «Раніше я б не ризикнув увалити таке рішення і зробити крок у пітьму», – розповідає підприємець.

«Він обирає хороші проєкти, але йому буває складно зупинитися: готовий взяти більше, ніж ми можемо «прожувати» операційно, – говорить про Гречухіна його партнер, COO Limpid Armor Іван Ясинський. – Не зупиняється навіть у кризу: як танк, буксує, місить глину, проте йде вперед. Моє завдання як партнера – урезонювати його».

Для юриста Євгена Коломійця час в АТО став трампліном. «На фронті в моєму підпорядкуванні було майже 100 людей, – говорить він. – Я дуже виріс як менеджер за цей час». Повернувшись з АТО, топ «обнулився»: розлучився, звільнився з роботи. Але зібрався і зробив ривок: став заступником директора, а потім і СЕО юридичної компанії VDA Group, пішов навчатися до KMBS. «Я щодня використовую в роботі навички, що їх здобув в АТО, – від комунікації з людьми до побудови стратегій», – резюмує він.

Уміння розставляти пріоритети і легше ухвалювати рішення набув на війні СМО «Швидко гроші» Максим Колесніков. «Ще я став креативнішим: частіше запитую себе: «А чом би й ні?», – каже він. Колесніков служив у 26-й артилерійській бригаді. Під час служби пів року займався забезпеченням армії в Офісі реформ при Кабміні. Згодом повернувся в бізнес: працював СМО в Moyo, Eldorado і мережі «Аптека доброго дня».

Досвід АТО й повернення до мирного життя не завжди буває таким успішним і усвідомленим. Більшість ветеранів стикаються з проблемами зі здоров’ям і складнощами з роботою. За даними голови правління благодійної організації Veteran Hub Івони Костіної, 75% українських воїнів після демобілізації змінюють місце роботи, 68% – сферу діяльності.

Сергій Міщенко з Universum Clinic вдячний АТО за навичку бути проактивним і мислити стратегічно. «На війні багато що залежить від твоєї особистої ініціативи та настрою», – говорить він. Після демобілізації Міщенко три роки пропрацював директором з маркетингу «Текстиль-контакту». Займався соціальною та юридичною підтримкою ветеранів. Нині, крім роботи в Universum Clinic, проводить курси медпідготовки для цивільних. Змінилася в Міщенка й мотивація в роботі: «Гроші більше не самоціль, важливіша соціальна відповідальність бізнесу».

Опубліковано в пʼятому номері журналу Forbes (листопад 2020)