Філософ Вахтанґ Кебуладзе відповів на питання від президента компанії «Київстар» Олександра Комарова, яке звучить так: «Чи може бізнес бути альтруїстичним?»
Як мотивувати команду не збавляти темп у надскладних умовах? Дізнайтесь 25 квітня на форумі «Надлюди» від Forbes. Купуйте квиток за посиланням!
Конкуренція є одним із головних мотивів будь-якої людської діяльності, а отже, й умовою можливості успіху. Втім, в успішних суспільствах конкуренція супроводжується високим рівнем солідарності, яка також є запорукою суспільного поступу. А солідарність, своєю чергою, пов’язана з рівнем взаємної довіри в суспільстві.
На думку Фукуями, добробут країни, а також змагальна спроможність визначається притаманним її суспільству рівнем довіри. Суспільна довіра має як горизонтальний, так і вертикальний вимір. Горизонтальний – це довіра громадян держави одне до одного, а вертикальний – це довіра громадян до політичної влади та державних інституцій. Тож не слід плутати суспільство солідарних конкурентів зі зграєю атомізованих ворогів.
Від тоталітарного Радянського Союзу, який був лише черговою реінкарнацією Російської імперії, ми успадкували саме таке атомізоване суспільство із дуже низьким рівнем солідарності та взаємної довіри. Атомізованими людьми, які не довіряють одне одному, легше маніпулювати. Тому тоталітарні й авторитарні режими намагаються роз’єднати підлеглих і посіяти поміж них недовіру, що унеможливлює солідарність.
Але руйнація горизонтального виміру довіри спричиняється й до руйнації її вертикального виміру. Недовіра поширюється як вірус, суспільний організм стає хворим і слабким. Режими, які базуються на недовірі лю- дей одне до одного, врешті-решт породжують і недовіру до політичної влади, яка намагається компенсувати такий брак довіри дедалі більшим застосуванням насильства. Та Арендт має рацію, коли пише, що насильство може знищити владу, але ніколи не може її замінити.
Пов’язані між собою недовіра та насильство завжди були і залишаються питомими рисами злиденного життя упосліджених народів Російської імперії включно із самими росіянами. На цей пекельний ґрунт у ХХ столітті органічно лягло примітивізоване російськими більшовиками вчення Маркса про те, що все в людському існуванні визначається боротьбою антагоністичних економічних інтересів.
Політика, релігія, мистецтво, наука та, зрештою, вся людська культура є лише надбудовою над базисом економічних суперечностей. Більшовицька влада обіцяла розв’язати ці суперечності через скасування приватної власності та класових розбіжностей, а натомість знищила в усіх верствах населення імперії найкращих, відродивши саму імперію у найпотворнішому вигляді.
Такий спадок дістався нам після розпаду СРСР. Цей спадок зумовив історичний і політичний контекст бізнесу в пострадянських країнах.
Розбещені російським імперським минулим і більшовицьким розумінням економіки як базової сфери людського існування, в якій панують егоїстичні інтереси, пострадянські бізнесмени розуміли свою діяльність не як спільну справу вільних і відповідальних громадян, у якій конкуренція і солідарність доповнюють одне одного, зумовлюючи успіх усіх, а як криваву боротьбу за ресурси, в якій виживають найпідступніші, найбезсоромніші, найжорстокіші.
Поширена на пострадянському просторі в 90-ті роки приказка «Бізнес на довірі завершується кров’ю» є влучною формулою цього збоченого розуміння. Таке розуміння не лише бізнесу, а й усього суспільного життя завжди було притаманне російській недоімперії, а в путінській Росії сягнуло свого екстремального прояву.
Зберігаючи жахливі наслідки соціальних хвороб спільного з росіянами минулого, ми торували свій власний шлях. Деякі з цих наслідків – скажімо, системна корупція, – дотепер упосліджують наше життя, деякі ми спромоглися здолати.
Одним із важливих процесів історичного перетворення українського суспільства став досвід солідарності та довіри, який ми пережили завдяки майданам, а тепер втілюємо в нашу боротьбу проти російського агресора. І український бізнес відіграє в цьому одну з головних ролей.
Феномен українського спротиву годі зрозуміти без шаленої підтримки армії та волонтерського руху з боку українського бізнесу, який насправді є однією з найпотужніших складових цього руху. Ми нарешті починаємо розуміти, що конкуренція егоїстичних економічних інтересів не виключає, а часто-густо потребує альтруїстичного служіння спільній справі вільних і відповідальних людей.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
