Філософ Вахтанґ Кебуладзе відповів на питання штучного інтелекту ChatGPT від лабораторії OpenAI, яке звучить так: «Чи може війна бути виправданою?»
Перша реакція на це питання будь-якої цивілізованої людини однозначно негативна, а відповідь заперечна: «Війна ніколи не може бути виправданою». А надто, коли сама людина переживає війну, як-от громадяни України. Та парадокс сучасної ситуації полягає в тому, що всі ми не хочемо війни й ненавидимо її, але готові боротися за власну свободу та гідність проти російського зла. Натомість більшість росіян підтримує загарбницькі війни Росії, але не хоче воювати. Попри масове схвалення війни як органічного способу існування власної злочинної імперії, багато з них не готові віддавати власне життя і навіть жертвувати власним комфортом заради перемоги. Таке амбівалентне ставлення до війни навіть представників такої кровожерливої в усі часи свого існування країни, як Росія, змушує нас поставити питання дещо інакше: «Чи є війна патологією в історичному розвитку людства чи, навпаки, є невідʼємним природним елементом людської історії?».
У політичній філософії віднаходимо дві протилежні позиції щодо цього питання. Одна з них формується в історії європейської філософської думки від Лока до Канта, друга – від Гобса до Геґеля.
Для Гобса природний стан людства – це стан «війни всіх проти всіх». «Людина людині вовк» – відома формула Гобса, якою він описує природний стан людства. Водночас варто нагадати, що цю формулу Гобс поцупив у римського драматурга Плавта, скоротивши її і в такий спосіб докорінно змінивши її сенс. За Плавтом, людина людині вовк, якщо вона її не знає. Незнання і дурість породжують агресію, а агресія – небажання та нездатність пізнавати та розуміти Чуже. Пекельне коло дурості та ненависті замикається. Недарма сучасний німецький філософ Вальденфельс стверджує, що високий рівень ксенофобії в суспільстві свідчить про його низьку цивілізованість.
Тож здатність прийняти Чуже як Чуже, не знищуючи його й не прагнучи перетворити на Своє, характеризує як розвинуту людину, так і розвинуте суспільство. Але Росія сама до всього Чужого ставиться як до ворожого і намагається знищити або асимілювати його. І тут знов постає питання про виправдання війни.
На думку Геґеля, слабкі суспільства можуть вийти з війни сильнішими. Додам лише те, що це може статися лише в тому разі, якщо війна не знищить ці суспільства.
Вахтанґ Кебуладзе філософ
Можлива відповідь на це питання коливається між двома зазначеними лініями: «Гобс – Геґель» і «Лок – Кант». Як я зазначив, Гобс вважає війну всіх проти всіх природним станом людства, а створення держави через укладання суспільної угоди – засобом проти цієї війни. Цю угоду члени суспільства укладають між собою, а не з владою, яка, отже, є не стороною угоди, а лише ґарантом безпеки всього суспільства, тож може порушувати права окремих членів суспільства та його груп заради збереження всього суспільного тіла. Лок, натомість, вважає, що суспільна угода є засобом закріплення природних прав кожної людини. З цього випливає, що державна влада є стороною угоди, а отже, має забезпечувати природні права кожного члена суспільства. Втім, в обох варіантах суспільної угоди народ має право на повстання. Але, згідно з Гобсом, таке право народ має лише за умови, коли влада загрожує всьому суспільству. За Локом, кожний член суспільства може захищати власні природні права, спираючись на суспільну угоду, адже його спротив несправедливій владі не може повернути суспільство до вигаданого стану війни всіх проти всіх.
Якщо для Гобса війна – це природний стан людства, то для Геґеля – це історична необхідність. Він приховано полемізує з Кантом, який апелює не до минулого, а до майбутнього людства, вбачаючи дві можливості вічного миру: цвинтар людства (німецьке слово «Friedhof» означає «подвір’я миру») та конфедерація всіх народів. Утім, і Кант розуміє неминучість війн у сучасному світі. Та він пропонує чи не першу концепцію війни, яка має уможливити прийдешній мир. А для цього слід укласти попередню угоду щодо миру, пункти якої не можна порушувати навіть під час війни. Кантова теорія цієї попередньої угоди щодо вічного миру лежить в основі сучасного уявлення про воєнні злочини, неприпустимі під час війни, які, до речі, постійно скоює російська армія.
На відміну від Канта, Геґель веде мову не про вічний мир, а про перманентну війну, якої не можна уникнути в історії людства, бо вона, зрештою, і є одним із головних її рушіїв. На думку Геґеля, слабкі суспільства можуть вийти з війни сильнішими. Додам лише те, що це може статися лише в тому разі, якщо війна не знищить ці суспільства.
Виправдати війну не можна, але нам доводиться прийняти її реальність і зрозуміти, що, на жаль, принаймні наразі в історії людства, війни не уникнути, надто допоки існують такі жахливі антилюдяні недоімперії, як Росія.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
