Категорія: Життя
Дата: 28 квітня 2022 15:29

Головна частина українського павільйону на Венеційській бієнале – «Фонтан виснаження» Павла Макова. Як команда врятувала проєкт від війни та скільки це коштувало

Юлія Карманська

Forbes

Скульптура харківського художника Павла Макова «Фонтан виснаження. Acqua Alta» стала центральною частиною українського павільйону на 59-й Венеційській бієнале. Через повномасштабне вторгнення в Італію вдалось довезти лише частину роботи – 78 бронзових лійок. Як скульптуру відтворювали за кордоном та скільки коштувало її створення в обох країнах.

«Росія багато разів стверджувала, що української культури не існує, – зауважує Маков. Ми хочемо довести, що вона існує попри все. Представити її на бієнале – наш громадянський обов’язок». Традиційно художник працює із папером. Його нинішній проєкт об’ємний, створений у тривимірному просторі.

Цьогоріч кураторками українського павільйону є співзасновниці київської галереї The Naked Room Лізавета Герман і Марія Ланько та головний редактор IST Publishing Борис Філоненко. Комісарка павільйону – заступниця міністра культури та інформаційної політики Катерина Чуєва.

Ідея виснаження

Скульптура «Фонтан виснаження» – вертикальна платформа із вмонтованими у неї бронзовими лійками, розташованими у формі піраміди. Насос у цій «стіні» та невеликий басейн забезпечують кругообіг води, яка поступово спадає донизу та непомітно для глядача піднімається вгору. Якщо верхні лійки скульптури завжди наповнюються, то у нижні вода майже не потрапляє. Це символізує виснаження на особистому та глобальному рівнях.

Ідея скульптури з’явилась у Макова в 1994 році, коли у Харкові занепадала міська інфраструктура, а фонтани не працювали. Художник звернувся до мотиву води та виснаження ресурсів. Місце впадання річки Лопань у річку Харків візуально нагадало йому образ лійки із двома трубками для виходу води. Перша чотириярусна версія «фонтану» з’явилась 1996 року.

Впродовж 28 років інтерпретація ідеї змінювалась. «У 1994-му в українському суспільстві тривав важкий перехід від радянщини до незалежності. Я відчув, що суспільство не має волі до змін», – каже Маков. Тоді вода стала символом виснаженості.

У 2004 році ідея виснаження України вже не була актуальною для художника. Країна впевнено, хоча й повільно виходила на шлях розвитку. «Але у 2008–2010 роках я відчув у Європі те саме, що й у 1994 році у Харкові, – каже Маков. – Побудовані демократичним суспільством принципи почали просідати. Європейці були здатні проміняти частину своєї свободи та незалежності, наприклад, на дешеві енергоносії». У 2017-му фонтан уже із 23 ярусами з’явився у львівському Національному музеї імені Андрея Шептицького.

Повномасштабне вторгнення Росії не змінило ідею виснаження демократичного суспільства, але змінило погляд на неї, каже Маков. «Якщо до 24 лютого моя робота була попередженням або приводом поміркувати, то після – це вже констатація факту. Міркувати немає коли».

Дорога до Італії

Коли Росія почала повномасштабне вторгнення, деталі «Фонтану виснаження» вже були виготовлені. «Ми очікували на ескалацію та підганяли розробників, – каже кураторка Марія Ланько. – Лійки мали виготовити на 24 лютого, але зробили це на два тижні раніше».

У перший день війни всі деталі скульптури знаходились в Україні. До Венеційської бієнале залишалось близько трьох тижнів. Найважливішим було вивезти лійки, оскільки їх найскладніше виготовити у короткі терміни.

«З нашої команди лише я не мала у Києві залежних від мене родичів, – розповідає Ланько. – Ще до війни ми жартували, що я повезу лійки за кордон, якщо щось станеться. Жарт став реальністю». Ввечері 24 лютого кураторка павільйону поїхала до Відня з трьома коробками лійок у багажнику автомобіля.

Павло Маков перші вісім днів війни був у Харкові. Коли зрозумів, що окупанти знищують місто, поїхав у Західну Україну, а звідти – за кордон. «Ми вирішили, що навіть якщо не зможемо відродити структуру з водою, виставимо модель фонтану без неї. У нас не було сумнівів, що ми маємо це зробити, бо всі відчували: ми маємо репрезентувати Україну», – каже Маков.

Фінансування проєкту

Проєкт українського павільйону від нинішніх кураторів переміг у конкурсі Міністерства культури, тож з держбюджету сплатили $123 200 за оренду павільйону. Ще $140 800 мали виділити на транспортування та монтаж скульптури, але цих коштів куратори досі не отримали.

Всі процеси у Києві та гонорари членам команди виплачувала галерея The Naked Room. «Наближаємось до відмітки €200 000, – розповідає кураторка. – Але і це не кінець. Виставка триватиме сім місяців, і павільйон потрібно обслуговувати». Частину витрат, як-от прибирання, покриває бієнале, а роботу і житло для медіаторів доведеться оплачувати із бюджету галереї. Загальна сума витрат на павільйон перевищить €300 000, прогнозує Ланько.

Після початку війни навколо української команди об’єднались організації та люди, готові допомогти безкоштовно. Посольство Литви в Італії надрукувало українську версію каталогу в Литві та надіслало її команді. Місцеві партнери знайшли для українців житло у Венеції.

Коли виявилось, що частину фонтану привезти неможливо, допомогу запропонував Паоло Фальконе з Fondazione Falcone for the Arts. Він знайшов у Італії компанію Tecnolegno, яка займається створенням виставкових інсталяцій. Вона виготовила нову «стіну» з насосом і басейн. Профінансував їх створення офіс Венеційської бієнале. Скільки витратили? «Фінальну цифру не знаю, але попередньо йшлося про €20 000», – каже Ланько.

На виготовлення скульптури в Україні витратили понад €20 000. Чи можна вважати ці гроші втраченими, бо частина деталей досі у Києві? Українська команда бієнале переконана, що ні. Проектування автономного фонтану обійшлося у €8000, і на основі цих матеріалів італійська компанія змогла швидко виготовити ідентичні деталі.

Виготовлення врятованих лійок коштувало близько €3000, вертикальної платформи, яка залишилась у Києві, – близько €10 000. «Не можна сказати, що ми втратили конструкцію фонтану, бо вона залишилась неушкодженою. Коли війна закінчиться, ми матимемо копію фонтану в Києві», – додає Ланько.

Що буде із скульптурою після бієнале? «Було б добре, щоб один фонтан був у Харкові, – каже кураторка. – Щодо іншого – можливо, ми знайдемо для нього гарне публічне місце або в музейній колекції, або в публічному просторі іншої країни».

Матеріали по темі