Ще до війни архітектор Слава Балбек мав звичку не фокусуватися на одній справі дуже довго. «Можу дві-три години думати на одну тему, але якщо я не переключусь, розумова активність знижується, – пояснює він. – Не можу три дні працювати над одним проєктом. Буду просто ніякий»
У воєнний час Балбек теж не зосереджується на одному завданні. Перші тижні він забезпечував безпеку близьких та допомагав із транспортуванням людям на вулиці: забирав їх із віддалених районів, відвозив на вокзал. Потім Балбек ініціював створення волонтерського штабу, що готує та доставляє їжу військовим та бійцям ТрО. На початку березня його архітектурна майстерня почала працювати над системою тимчасових поселень для вимушених переселенців.
Як війна змінила засновника майстерні balbek bureau та як влаштований особистий спротив Слави Балбека.
– Мабуть, до війни не був готовий ніхто, окрім СБУ. Ми реагували як нормальні люди: панікували та намагались врятуватися. Ми могли або поїхати в село під Київ, або виїхати в район Куренівки та Виноградаря. Вирішили переїхати на Виноградар: подумали, скоріше атакуватимуть центр. Ця логіка була помилковою: коли з Ірпеня були прильоти, міна впала на подвір’я нашого комплексу.
До війни ніхто з цивільних не був підготовлений. У нас залишилися звичайні людські властивості: гідність, сміливість, почуття до ближнього, бажання допомогти. Ми забули всі інші інстинкти, вони ніби вимкнулися. Про те, що я архітектор, я згадав через два тижні.
Плани щодо того, чим я можу бути корисним, з’явилися не дуже швидко. Спочатку ми зрозуміли, що родина, друзі та колеги мають бути в безпеці. Зараз завжди треба знати статус людини, з якою ти хочеш взаємодіяти. Чи треба її звідкись витягувати, чи потрібна їй допомога. Коли я трохи заспокоївся і перейшов до режиму пошуку, чим ще можу бути корисним, включилися паралельні процеси: організація штабу, поліпшення роботи, використання ресурсу команди, що залишилася. Але це все було потім.
Ще в довоєнному житті я намагався не зациклюватися на одній проблемі. Якщо мій мозок працює над однією ідеєю, ресурс швидко вичерпується. Мені необхідно переключатися з розумової роботи на фізичну, з фізичної – на концептуальну, з концептуальної – знову на розумову.
До початку війни я тренувався майже щодня, готувався до переплиття Гібралтару. У мене був великий план на цей рік. Зараз уже працюють басейни, можна займатися спортом на вулиці. Це треба робити, себе необхідно тримати в формі. Бо коли тримаєш себе у фізичній формі, ментальна також підтягується. Це закон.
У мене зменшився рівень варіативності. Я менше шансів даю другому, третьому й четвертому варіантам. Почав дуже цінувати час. Раніше я міг пропрацьовувати декілька сценаріїв, а зараз розумію: є перший крок, він правильний, по ньому я рухатимуся. Звісно, себе треба перевіряти та аналізувати. Але я став менш терплячим до певних рішень.
Мій метод – давати імпульс та поштовх групі людей. Допомагаю їм підготуватися емоційно, стратегічно та системно. Як тільки бачу, що зв’язки та комунікації в групі функціонують та все рухається за моїм розумінням плану, від’єднуюся. Спостерігаю, залишаюся в робочих групах, але переключаюся в інше місце, де треба дати імпульс, стратегію та напрямок руху.
Ми розподілили співробітників на декілька груп. Перші не можуть працювати, другі займаються волонтерством, треті працюють. Першу третину ми підтримуємо фінансово в меншому обсязі, ніж раніше. Дівчата та хлопці, що зараз у ЗСУ, ТрО та волонтерять, отримують повну заробітну плату – це наш обов’язок. З тими, хто працює над поточними проєктами, у нас погодинна оплата.
Наш штаб «Київ Волонтерський» – міксоване угрупування моїх колег з ресторанного та архітектурного бізнесів. Спочатку ми займалися приготуванням їжі, яка залишалася в нас та в друзів-рестораторів. До цього «сніжного кома» почали доєднуватись інші угрупування, які діяли за схожим принципом. Утворилось невелике ком’юніті.
Архітектурні навички та проджект-менеджмент допомогли координувати штаб. Є групи кухарів, адміністраторів, координаторів та водіїв, які треба було зробити керованими. У режимі війни це непросто. Ти щось забираєш та везеш, але не можеш доїхати через блокпост, або кудись просто не пропустили, або хтось щось замовив та зробив вимушену передислокацію. В цьому кіпіші треба було навести якийсь порядок. Тож кожні два-три дні ми проводили Zoom, щоб зрозуміти, які є проблеми та як їх вирішувати.
Пару тижнів тому в «Києві Волонтерському» було 25 ресторанів і три пекарні. Зараз їх дещо менше: деякі учасники відпадають, щоб перейти на повноцінну роботу. На мою думку, в Києві ще немає критичної маси людей, щоб зробити бізнес. Тож це ризиковано. Але люди хочуть продовжувати працювати та жити.
Проєкт «Київ Волонтерський» працює далі. Звісно, для мене як для перфекціоніста процеси ще налагоджені неповністю. Але ми працюємо, розуміємо системи звітності та постійних «зумів». Якщо щось виходить на стабільний, повторюваний рівень, це показник того, що воно рухається в правильному напрямку.
На початку війни десь протягом двох тижнів я перевозив людей. Їхав та просто збирав усіх, кого бачив на вулиці. Піднялась інформаційна хвиля, мені писали незнайомі люди і просили відвезти кудись їхніх близьких. Я навіть не розбирався, звідки в них мій контакт. У мене було близько 10–15 таких кейсів.
Коли я почав прогнозувати ситуацію, зрозумів: як архітектори ми можемо допомогти створюючи тимчасові споруди для перебування переміщених осіб. Поки що ми не можемо говорити про перепланування та перебудову міст. Першочергово треба потурбуватись про людей. Звісно, можна закупити металеві та пластикові бокси, але можна побудувати систему, більш комфортну та гідну для тимчасового життя. Над цією системою ми працюємо з 10 березня. Почали готуватися без конкретного запиту, щоб бути готовими, коли він з’явиться.
Проєкт RE:Ukraine — система модульного містечка. Як вона влаштована та де її побудують?
RE:Ukraine – система модульного містечка для тимчасово переміщених осіб. Вона дозволяє людям, які вимушено залишили дім, зберегти гідний спосіб життя. Система розрахована на реалізацію в стислі терміни: перші мешканці можуть заселитися в містечко вже за 2–3 місяці. «Конструктор» легко адаптувати до різних типів місцевості, форм ділянок і щільності поселення.
RE:Ukraine масштабована: вона може вмістити від 520 до 8220 жителів і, відповідно, займати ділянки різних площин. Вартість проєкту – близько $350–550 за 1 кв.м.
Поселення за системою RE:Ukraine можуть з’явитись у Чернівцях, Ужгороді, Тячеві, Києві та Бучі. З пропозицією щодо співпраці до Balbek Bureau звернулись вже 14 країн, зокрема Німеччина, Японія, США, Ізраїль, Китай та Велика Британія.
Одна з установок при створенні системи RE:Ukraine – можливість масштабування. Ми створювали проєкт, який був би гнучким до різних конфігурацій, комерційно привабливим, зрозумілим для проживання та затишним. Коли люди чують «тимчасове житло», думають про якісь вагончики зі сміттям та бродячими собаками. Є чинники рівня комфорту, нижче яких ми не хочемо опускатися.
В Україні небагато модульних виробництв. За кордоном їх набагато більше, їхня продукція дешевша, але логістика з’їдає кошти. Тож у нас є вибір: будувати з локальних ресурсів, з місцевими виробниками та досить простими технологіями прямо на об’єкті або завозити будинки з Туреччини, Польщі чи Нідерландів. Перший сценарій навіть дещо дешевший, і при цьому ми залучаємо українські бізнеси, використовуємо нашу сировину та будуємо одразу на місці.
Є певний інтерес від держави. Нещодавно ми робочою групою презентували проєкт президенту: нас запросили показати, які є напрацювання, як їх можна використовувати та куди ми можемо рухатися.
У нас велика варіативність напрямків руху. Ми працюємо з державними структурами, в яких є свої можливості, бачення, темпи та інвестування. Є інвестори з приватними землевласниками, які бажають побудувати модульне містечко як пожертву або інвестиційний проєкт. Є міжнародні запити на будівництво, наприклад із Польщі, щоб зняти напругу через велику кількість переселенців. Базовий принцип – будинки для біженців із нормальним рівнем комфорту – отримав досить великий запит майже по всьому світу.
Ми вже будуємо плани на майбутнє. Вони не залежать від перемоги, хіба що будуть коригуватися через хід воєнних дій. У нас є горизонт бачення на декілька років уперед.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
