Польська «Солідарність» і провал реформ Горбачова. Роль України під час розпаду Радянського Союзу. Лекція 19 від Тімоті Снайдера /Forbes Україна
Категорія
Світ
Дата

Польська «Солідарність» і провал реформ Горбачова. Роль України під час розпаду Радянського Союзу. Лекція 19 від Тімоті Снайдера

Forbes Україна

У цій лекції порушуватимуться питання впливу польського руху «Солідарність» у вирішенні українського питання, реформи Горбачова та проголошення Незалежності України

Forbes Ukraine випустив новий номер журналу. Придбати його з безкоштовною доставкою можна за цим посиланням. У журналі: перший список найкращих роботодавців для ветеранів, список перспективних молодих українців «30 до 30», 40 компаній, які вийшли на іноземні ринки під час війни, історії Марії Берлінської, Всеволода Кожемяки та загалом майже два десятки текстів.

Події в Європі в період 1989-1991 років, як правило, приписують маніпуляціям між Вашингтоном і Москвою, але це далеко не так. Вашингтон не очікував обʼєднання Німеччини, не говорячи вже про розпад СРСР – адміністрація Буша старшого усіма силами намагалася зберегти Горбачова при владі та СРСР цілісним.

Польський рух «Солідарність»

Але важливі для України події в цей час відбувалися в Польщі. Там спостерігався активний рух проти комунізму й проти того націоналізму, який навʼязувала польська комуністична партія, а саме існування однорідного народу. Тобто, у 1970-1980 роках польські комуністи робили все, щоб всі меншості в країні повністю асимілювалися з поляками та утворювали разом єдину націю.

Проти комуністичної партії Польщі виступає рух «Солідарність», і він відкриває дискусію про комунізм і націоналізм. Цей рух починається як протест проти зростання цін, але дуже швидко перетворюється на політичний рух, який вимагає право на створення незалежних профспілок, а також звільнення політвʼязнів і свободу слова.

«Солідарність» існує від серпня 1980-го до грудня 1981-го, і в цей час на загал відбуваються дискусії про складні питання, серед яких і українське. Рух визнає окремі народи СРСР і говорить про розпад Союзу.

На формування цих дискусій вплинула група мислителів, які обʼєдналися навколо журналу «Культура» та про яких йшлося у попередній лекції. Ця група розмірковувала про незалежність Польщі й вважала, що її можливо досягти лише в тому випадку, якщо будуть незалежна Литва, незалежна Білорусь і особливо незалежна Україна.

Ці мислителі вважали, що і російський, і польський імперіалізм може зупинити лише незалежна Україна. На формування позиції з приводу українського питання в цій групі мислителів вплинув Іван Рудницький, важливий представник української діаспори, який просував ідею українців як політичної нації.

У 1990-му, ще до розпаду СРСР, Польща підписує з УРСР угоду про утвердження добросусідських відносин між двома суверенними державами. Це важливий дипломатичний крок, який відповідає духу й ідеям дискусій, які розпочала ще «Солідарність».

«Українська Гельсінська спілка»

У 1975-му Брежнєв вимагає у Заходу таку собі мирну угоду постфактум, в якій Захід визнає кордони країн Східної Європи. Але у цю угоду, яку підписали у Гельсінки, також внесли пункти про права людини. Саме ці пункти дали поштовх до створення у Східній Європі різних національних рухів за права людини.

Однією з таких груп була і «Українська Гельсінська спілка». Унікальність наративу цієї групи полягає у тому, що вони зарахували національність до прав людини.

Вони пояснюють, що можливість користуватися власною мовою, співати національних пісень і носити національний одяг є частиною індивідуальних прав людини. Тому національні права – це індивідуальні права, права людини.

Нація – це не лише колектив, а й те, що є частиною кожної окремої людини, тому, коли людині не дають можливості говорити її мовою, її права порушуються.

Українці, які пропагували таку риторику в СРСР, а також вважали неправильним навʼязування російської мови і культури та й взагалі були не згодні з радянською владою, були дисидентами. А дисиденти потрапляли в ГУЛАГ.

Там дисиденти знайомилися з українськими націоналістами, які відбували свої терміни ще зі сталінських і хрущовських часів. Між ними зароджується дискусія про майбутнє української нації. Якщо коротко, то аргументи про політичну націю українців перемагають аргументи про етнічну націю.

Дискусія діаспори

Діаспори у США та Канаді формують переважно вихідці з заходу України або їхні нащадки, а вони як правило були націоналістичного спрямування.

З часом дискусія схиляється в бік Української Держави, того, як території, що входили до складу УРСР, врешті стануть незалежними, і того, яку політику варто проводити в новій державі.

Реальність така, що на українських землях живе багато націй і поширена російська мова, тому створення держави з думкою лише про етнічних українців було б неабияк складним завданням. Тому в цій дискусії теж перемагають аргументи про політичну націю в Українській Державі.

Проголошення Незалежності України

Україна змогла стати незалежною через провал реформ Горбачова в Радянському Союзі. У нього була ідея про те, що комунізм можна реформувати, але політик швидко усвідомлює, що допомоги від державного апарату не дочекається, бо тотальна кількість радянських чиновників – це реакціоністи, яких влаштовував статус-кво.

Горбачов намагається переробити політичну систему, в якій він буде президентом федеративної держави, тобто СРСР мав стати федерацією. Саме дискусія про децентралізацію влади у СРСР штовхає радянських консерваторів виступити проти Горбачова та влаштувати переворот у серпні 1991-го.

Цим заворушенням користується Єльцин і виводить Росію з Радянського Союзу. Потім лідери Української, Російської й Білоруської Радянських республік зустрічаються у Біловезькій Пущі, де констатують припинення існування СРСР.

Україну тоді представляв Леонід Кравчук, який був лідером трохи націоналістичного комунізму.

Від 1972-го по 1989-й УРСР перебувала під керівництвом Володимира Щербицькього, який був затятим русифікатором і консерватором. Саме через нього реформи Горбачова майже не були запроваджені в Україні, бо Щербицький усіма силами їм опирався.

Саме тому, коли відбувається проголошення незалежності України, комуністична партія утримує головні позиції в Україні майже без опозиції. 

Тімоті Снайдер. Лекція 19 про створення Української Держави

Матеріали по темі
Контриб'ютори співпрацюють із Forbes на позаштатній основі. Їхні тексти відображають особисту точку зору. У вас інша думка? Пишіть нашій редакторці Тетяні Павлушенко – [email protected]

Ви знайшли помилку чи неточність?

Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.

Виправити
Попередній слайд
Наступний слайд
Новий номер Forbes Ukraine

Замовляйте з безкоштовною кур’єрською доставкою по Україні