У цій лекції Тімоті Снайдер розповість про Україну за часів Хрущова і Брежнєва, а також про польських літературних діячів, які поширювали українську літературу.
Під час Другої світової війни радянська влада обирає мʼякіший підхід до України та українців через те, що військові дії відбуваються на території України за українські землі. СРСР же треба було завоювати прихильність українців, щоб ті допомагали боротися із німцями.
Мʼякіший підхід, а також жорстокість німців під час окупації українських земель, допомогли повернути прихильність українців на бік радянської влади – німці виявилися гіршими за більшовиків.
Греко-католицька церква
Приєднання Волині і Галичини до СРСР принесло із собою деякі проблеми для радянської влади. На Галичині на момент приєднання діяла греко-католицька церква, яка була заснована ще у 1596-му Брестською унією.
Це винятково українська церква, яка розвивалася на цих територіях, особливо за часів Габсбургів. Саме за часів Австро-Угорщини влада сприяє освіті греко-католицьких священників, які мали нести українському народу Просвітництво і схиляти на бік влади.
За митрополита греко-католицької церкви Андрія Шептицького церква стає українським національним інститутом, вона стає осередком усього українського.
Коли після війни радянська влада повертається на новоприєднані землі західної України, то вона розпускає греко-католицьку церкву навесні 1946-го, а вся її власність відходить православній церкви, центром якої була Москва. Атеїстична радянська влада не могла допустити існування такого впливового суперника як питомо українська церква.
До кінця існування СРСР греко-католицька церква продовжує працювати у підпіллі.
Микита Хрущов і Україна
Микита Хрущов – це останній керівник СРСР, який дійсно знав Україну. Його батьки працювали у шахтах на Донбасі, сам він працював на комуністичну партію в Україні під час Великого терору, а його давня партнерка життя – лемка.
Крім того, він брав участь у боротьбі із українськими партизанами. Все це сприяло тому, що він визнавав наявність українського питання і непогано розумівся на ньому.
Саме Хрущов зміг знайти рішення, яке б дозволило сказати, що Україна одночасно й існує, і не існує.
Поширення нової риторики Хрущов приурочує до 300-ї річниці Переяславської угоди, яку уклали у 1654 році.
Хрущов активно поширює наратив про те, що Українська Держава дійсно існувала, але, вирішивши тоді навіки поєднати свою долю із російською державою, вона знайшла своє вище переродження у складі СРСР. Тоді Україна нібито обрала своє майбутнє, яке нерозривно повʼязане із Росією.
Для поширення цього нового прочитання історії, СРСР випускає серію товарів із написами «300-та річниця»: цигарки, шкарпетки, жіноча і чоловіча нижня білизна.
Крім того, Хрущов розуміє, що потрібно хоча б зробити видимість того, що він щось робить для України, якщо він хоче врегулювати українське питання. Тому, того ж 1954-го він передає Кримський півострів УРСР.
З практичної точки зору, управляти Кримом простіше з УРСР, ніж з РРСР, до якої належав півострів до 1954-мго. Крим і Україна зʼєднані суходолом, а такому налагодити комунікації між ними буде легше.
Крім того, кримські татари, яких визнали німецькими колаборантами і повністю депортували з півострова, більше не становлять загрозу, тому жорсткий контроль РРСР вже не потрібен.
Невеликий український ренесанс
Така політика Хрущова сприяла тому, що деякий час в Україні процвітає так званий національний комунізм. Його провідником в Україні став Петро Шелест, перший секретар ЦК КПУ. Сам він був українцем і не брав участі у сталінських репресіях українців.
В цей час зʼявляється плеяда митців, які називаються «шістдесятниками». Серед визначних діячів можна назвати Івана Дзюбу, який у своїй праці «Інтернаціоналізм чи русифікація» намагається розібратися: політика Кремля дійсно спрямована на розвиток української культури чи це насправді русифікація.
Леонід Брежнєв і Україна
Він замінив на посаді Хрущова у 1964-му. За його наказом у 1968-му вводяться радянські війська у Чехословаччину, що дало початок Празькій весні.
Це вторгнення стало можливим через так звану «Доктрину Брежнєва», за якою дозволяється введення братніх військ СРСР в дружню соціалістичну країну у разі початку там контрреволюції. Так починається наратив про братні народи і держави.
Брежнєв проголошує досягнення соціалізму.
1970-ті – це десятиліття адміністративної русифікації в СРСР загалом і в Україні зокрема. Керує нею в Україні Володимир Щербицький.
Ніхто не заперечує існування України, її мови і культури, але українську мову прибирають зі шкільної програми, нею не викладають, а україномовні видання впали на 25%.
Російська мова стає мовою престижу: якщо ти хочеш отримати вищу освіту або просування по службі, говорити треба лише російською.
В цей же час починається зародження культу Великої вітчизняної війни. Не Другої світової, а саме вітчизняної, яку виграв народ СРСР без будь-якої допомоги.
Журнал «Паризька культура»
На Заході після Другої світової про Україну як про окрему державу забувають всі, окрім діаспори у різних країнах, зокрема у Канаді та Америці, та окремих літературно-філософських груп.
Одна з таких груп утворюється навколо журналу «Паризька культура». Її засновують польські емігранти Єжи Гєдройць, Юліуш Мєрошевський і Юзеф Чапський. У 1952-му році вони друкують статтю під назвою «Віддайте Львів Україні».
Це звучить вкрай радикально, адже Польща дуже сильно постраждала під час війни і втратила частину територій: Варшава зруйнована, Вільнюс відійшов Литві, Львів – Україні, а мільйони її громадян вбито.
Ця група була дуже прогресивна і передбачила кінець не лише комунізму, а й імперіалізму у всьому світі. Вони вважали, що якщо буде існувати Україна окремо, то радянському імперіалізму настане кінець.
Крім того, ця група друкує твори українських письменників, таких як Борис Левицький і Юрій Шевельов. Українських письменників, яких знищив Великий терор у 1930-х, називають відносять до Розстріляного відродження – цей термін вигадав Єжи Гєдройц, а також опублікував величезну збірку із творами цих митців.
Саме завдяки цим митцям і їхній дискусії про Україну, українське питання у Польщі було вирішене: Україна – це самобутня держава.
Лекція №18 з історії України від Тімоті Снайдера.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
