Категорія
Життя
Дата

Українські націоналісти, етнічні чистки та ідеологія вищості російського народу. Лекція 17 Тімоті Снайдера про 1950–1970-ті роки

У цій лекції викладач Єльського університету Тімоті Снайдер розповів про українських націоналістів, етнічні чистки і депортації на західних землях України, а також про формування наративу вищості російського народу.

Forbes Україна випустив новий номер друкованого журналу. В ньому майже два десятки ексклюзивних матеріалів. Придбати журнал з безкоштовною доставкою можна за цим посиланням.

До війни у 2022-му році з погляду німців Україна не існувала як субʼєкт, як повноцінний народ. Україну використовували як приклад того, що не треба робити після Другої світової.

Вона була своєрідною антитезою Німеччині, яка винесла уроки з війни і розквітла. Але ж Німеччина була колонізатором України, тому лекції від країни-агресора звучать як мінімум дивно.

Саме тому до повномасштабного вторгнення Німеччина і Росія знаходили спільну мову на тому підґрунті, що для них обох України як держави не існує.

Крім того, у них була така собі угода поділу спадщини Другої світової. Німеччина бере собі роль уважного учня, який виніс важливий урок з війни і вибачився за свою участь. Росія перебирає собі роль жертви і переможця. Після завершення Другої світової на війну дивилися крізь призму Росії як єдиної жертви воєнних злочинів.

Про усіх тих, хто не вписується у цей наратив або ускладнює його, забувають. До таких «ускладнювачів» відноситься й Україна. Завдяки цій риториці Німеччина і Росія довгий час говорили про Україну без України.

Українські націоналісти та їхні етнічні чистки

У 1930-х серед більшості українців існує згода у питанні прийняття Польської держави як тієї, в межах якої їм доведеться жити. Їм це не подобалося, але перспектива жити в СРСР їм подобалася ще менше.

Цей погляд змінюється, коли Польща перестає існувати у 1939-му. Після поділу Польщі демократичні партії зникають, а крайні ліві співпрацюють із більшовиками, хоч і невдовзі розчаровуються.

В опозиції залишаються націоналісти, які мають чітку ідеологію національної вищості української нації, вони дуже дисципліновані, у них є досвід діяльності у підпіллі. Крім того, заради досягнення мети вони готові застосувати насильство.

Коли Німеччина пішла на СРСР, більшовики саме розпочали висилку українських націоналістів, але не закінчили. Тому, коли прийшли німці і втекли більшовики, ОУН наприкінці липня 1941-го проголошує Українську Державу.

Трагедія колонізації в тому, що більшу частину брудної роботи виконує не сам колонізатор, а місцеві, які погоджуються співпрацювати із загарбником.

Держава існує недовго, бо Німеччина не підтримує цю ідею: зрештою, німцям потрібна не політична співпраця українців, а колонізація українських земель. Тому близько чотирьох пʼятих лідерів українських націоналістів потрапляють до німецьких таборів, серед них і Степан Бандера, де вони і проводять більшу частину війни.

СРСР і тепер Росія зациклені на постаті Бандери, але насправді він майже нічого особисто не зробив під час Другої світової.

Коли в ОУН забрали майже усіх досвідчених лідерів, на чолі руху опинилася недосвідчена молодь, що призвело до збільшення використання рухом насильницьких і жорстоких методів боротьби. І це на додачу до внутрішнього розколу ОУН на поміркованих «мельниківців» і радикальних «бандерівців», які агресивно боролися ще й між собою.

Кілька тисяч націоналістів співпрацюють із німцями, а деякі з них стають поліцаями і беруть участь у Голокості. Колаборантами німців стають і ті українці, які трохи раніше допомагали більшовикам депортувати поляків.

Трагедія колонізації в тому, що більшу частину брудної роботи виконує не сам колонізатор, а місцеві, які погоджуються співпрацювати із загарбником. Лише близько 1400 німців напряму повʼязані із Голокостом на західних землях України, а тамтешніх колаборантів було приблизно 12 000, і вони сприяли вбивству 200 000 євреїв.

Ті молоді націоналісти, які залишилися без лідерів, отримали таку жорстоку науку знищення від німців, яку вони навряд отримали б, якби не було війни. Ймовірно, це вплинуло на те, що вони організували етнічні чистки поляків улітку 1943 року, коли німецькі війська почали відступати.

Радянські етнічні чистки після війни

Коли на захід України приходить радянська армія, то продовжує етнічні чистки, які розпочали німці й українські націоналісти. Більшовики на цей час були далеко не новачками у чистках і депортаціях цілих народів, розпочавши цю діяльність ще під час Великого терору.

Прикладом однієї із наймасовіших депортацій у цей період на території України було примусове переселення кримських татар. До весни 1944-го кримські татари на Кримському півострові становили майже 100% населення, після їх там не залишилося зовсім.

Понад 180 000 людей, які ідентифікували себе як кримські татари, були депортовані з півострова переважно до Узбекистану. Причина: усі вони співпрацювали із німцями, навіть ті, хто воював у радянській армії.

Колаборацію із німцями як підставу для депортацій і чисток Сталін використовував і на заході України, де чистки мали на меті дві цілі:

  1. Знищити УПА та її підпілля, які були створені переважно для боротьби із радянською владою. Тут радянська влада діяла із особливою жорстокістю і винахідливістю. Але і повстанці трималися довгий час – до початку 1950-х. Близько 250 000 людей було депортовано із заходу України, а ймовірно, ще більше було вбито під час боротьби із повстанцями. В цей час у ГУЛАГу тотальна більшість вʼязнів – українці.
  2. Депортація неукраїнців. Близько 1,5 млн поляків було депортовано із території західної України, серед них було приблизно 100 000 євреїв, які пережили Голокост. Усіх їх відіслали до Польщі. Ідея полягала у тому, щоб очистити нові території від тих, хто не належав до категорії східних словʼян.

Комуністична влада Польщі проводила майже дзеркальну політику: українців депортували на територію УРСР, а тих, хто залишився, переселяли на отримані від Німеччини території, але так, щоб вони не могли утворювати українські громади.

До 1980-х для затвердження при владі комуністична партія Польщі проводила активну політику демонізації українців, представляючи їх ворогами №2 після німців.

Враховуючи таку непросту історію між українцями і поляками, по-новому сприймається факт того, що Польща прийняла понад 5 млн українських біженців після повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

Піднесення російського народу

«Товариші, дозвольте запропонувати ще один тост. Я хотів би підняти келих за наших радянських людей і, передусім, за росіян. Я пʼю за здоровʼя насамперед російського народу, бо це найвидатніший народ з усіх, які утворюють Радянський Союз.

Я пʼю за здоровʼя російського народу, бо під час цієї війни він завоював загальне визнання як провідна сила у нашій країні. Я пʼю за здоровʼя російського народу не лише за це, а й тому, що йому притаманна чистота розуму, сила характеру і терплячість.

Наш уряд припустився не однієї помилки, ми були у відчаї у 1941-му, 1942-му, коли наша армія відступала… Інші сказали б уряду, що він не виправдав їхніх сподівань, тому вони хочуть інший уряд, який зможе досягти миру із Німеччиною і забезпечити їм тихе життя.

Але не росіяни – вони не пішли цим шляхом, бо вірили у правильність рішень уряду і пішли на жертви заради поразки Німеччини. Впевненість російського народу в радянському уряді виявилася тією вирішальною силою, яка зробила перемогу над фашизмом реальністю.

Саме тому я пʼю за здоровʼя російського народу».

Це був тост Йосифа Сталіна 24 травня 1945-го, і він яскраво відображає подальшу внутрішню політику СРСР.

Сумна іронія в тому, що людина, яка після Гітлера несе найбільшу відповідальність за Другу світову війну, яка розпочала цю війну, опиняється серед переможців і отримує владу визначати колаборантів і героїв. 

Ніхто не заперечує, що російський народ постраждав у Другій світовій війні, але у кількісному співвідношенні цивільні жертви росіян значно менші за жертви інших народів Радянського Союзу, а саме українського і білоруського.

Саме тому, що територія сучасної Росії майже не побачила окупації, російський народ міг дозволити собі «чистоту розуму і терплячість».

Під час Другої світової загинуло більше українських солдатів, ніж американських, британських і французьких разом узятих. Причиною значних жертв серед українців у радянській армії є те, що коли СРСР починає наступ в бік Німеччини, переважну більшість рекрутів у армію беруть саме в Україні.

Але величезні цивільні й військові жертви українців не вписуються у новий наратив Сталіна про вищість і перевагу російського народу, як і не вписуються у культурну трансформацію.

Культурна трансформація

Економічної трансформації Радянського Союзу досягнуто: колективізацію завершено, індустріалізацію виконано. Це не соціалізм у тому розумінні, яке в це поняття закладав Маркс, але для Сталіна цього достатньо. Тепер час соціальної трансформації.

Андрій Жданов, перший голова Верховної Ради РРФСР, став ідеологом поділу світу після війни на «поганий», капіталістичний табір і «хороший», соціалістичний. Він же сформував нову соціальну ідеологію СРСР, яка полягає у тому, що саме російська культура – це правильна, хороша культура, якщо її не «забруднює» сторонній вплив.

Саме тому післявоєнних митців і письменників арештовують, якщо вбачають у їхніх творах іноземний вплив. Через це ж зазнає переслідувань й українська культура, бо Україна була під німецькою окупацією, вона ближча до Заходу, а отже, її культура «заражена». Це був ще один спосіб поставити російський народ над українським. 

Матеріали по темі
Контриб'ютори співпрацюють із Forbes на позаштатній основі. Їхні тексти відображають особисту точку зору. У вас інша думка? Пишіть нашій редакторці Катерині Рещук – [email protected]
Попередній слайд
Наступний слайд
Новий випуск Forbes Ukraine

Замовляйте з безкоштовною кур’єрською доставкою по Україні