Військовий психіатр та ветеран Чарльз Гоуґ декілька десятиліть досліджує психологію воїнів та процес їхнього повернення до цивільного життя. Саме цьому присвячена його книга «Одного разу воїн, воїн назавжди», що у березні вийде в українському перекладі. Forbes публікує уривок про те, що таке ПТСР і чому в більшості воїнів його немає
У більшості воїнів, навіть після сильного стресу, не розвивається посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Але люди, які брали участь у бойових діях, змінюються – і це назавжди, пише військовий психіатр і колишній полковник Армії США Чарльз Гоуґ.
У книзі «Одного разу воїн, воїн назавжди» Гоуґ розповідає, як повернутися до звичного життя після бойових дій. Він підкреслює: ярлик «ПТСР» часто використовують для безлічі нормальних і парадоксальних перехідних переживань, які виникають після повернення додому з фронту.
«Ті, хто працював у зоні бойових дій, розуміють, що їхні воїнські навички та реакції – разом із реакціями, які лікарі можуть назвати «ПТСР», – можуть знову знадобитися в майбутньому, – каже Гоуґ. – Наприклад, якщо їх знову мобілізують, якщо хтось намагатиметься увірватися в їхній будинок або ж вони влаштуються на небезпечну роботу».
Воїнські реакції в цивільному житті стають проблемою, коли погіршують якість життя військового та його оточення. Так, на роботі можуть виникнути складнощі з субординацією, наводить приклад Гоуґ.
Автор пояснює, як навчитися управляти воїнськими реакціями «вдома» та пропонує вправи, які допоможуть здійснити перехід. Цивільним книга допоможе зрозуміти, як взаємодіяти з людьми, які повернулися з зони бойових дій.
Forbes публікує відредагований уривок із «Одного разу воїн, воїн назавжди» про те, що таке ПТСР, як він може проявлятися і чому в більшості воїнів його немає. Книга виходить друком у березні у видавництві «Наш Формат».
Чарльз Гоуґ
військовий психіатр, автор книги «Одного разу воїн, воїн назавжди»
Колишній полковник Армії США Чарльз Гоуґ досліджує психофізіологічні та психіатричні аспекти участі в бойових діях і повернення військових до мирного життя. Зокрема, розглядає профілактику й лікування бойового стресу, ПТСР та інших психофізіологічних реакцій на війну.
Після двадцятирічної військової кар’єри почав лікувати військовослужбовців, які повернулися з Іраку та Афганістану, керував програмою досліджень наслідків війни в Іраку та Афганістані для психічного здоров’я, розслідував самогубства та вбивства військових після повернення додому з місць дислокації. Працював над програмою психічного здоров’я американської Адміністрації у справах ветеранів.
Статті Гоуґа про посттравматичний стресовий розлад та черепно-мозкові травми опубліковані в медичних журналах New England Journal of Medicine і Journal of the American Medical Association.
«ПТСР – це набір реакцій»
Коли я розглядаю питання «Що таке ПТСР?», маю на увазі не тільки те, як посттравматичний стресовий розлад визначають лікарі. Я звертаю увагу на те, як кожна конкретна людина переживає цей стан або як його сприймає. Для воїнів ПТСР може бути повсякденним досвідом життя зі спогадами, які вони хотіли б забути, постійною увагою до небезпек, на які інші не зважають, безсонними ночами і реагуванням на події вдома так, ніби вони досі перебувають у зоні бойових дій. Будь-кому, хто не був у зоні бойових дій, дуже важко (або й просто неможливо) зрозуміти, що це за досвід.
ПТСР – це не психічний розлад, а фізичний стан. Це парадокс, набір реакцій, котрі є як нормальними, так і ненормальними залежно від ситуації. Де проходить межа, є предметом постійних дискусій.
Реакції, що можуть сприйматися як прояви ПТСР, допомагають воїнові вижити в бою та можуть знадобитися знову в разі повернення в зону бойових дій або в будь-якій іншій небезпечній ситуації. У цьому контексті неможливо точно визначити, що таке «нормально». Коли справа доходить до бойових дій, де травма й небезпека є частиною роботи, уся концепція нормального і ненормального просто перестає працювати.
Критерії реагування на травму, за допомогою яких діагностують ПТСР у цивільних, для воїнів не підходять. Воїни не розповідають про свій досвід війни так, як це роблять люди, які стали жертвами нападу, урагану, ДТП або інших травм. Воїни не відчувають себе жертвами. Для воїнів зустріч із травмою – невід’ємна складова професійної діяльності.
Готовність до бою вимагає, щоб ви відточували свої навички виживання так, щоб вони стали глибоко вкоріненими рефлексами. Ці рефлекси притаманні воїнові, є наслідком його підготовки та бойового досвіду і можуть після повернення додому змусити його діяти так, ніби він досі перебуває в зоні бойових дій.
Медик морської піхоти, військовий санітар третього класу, який повернувся додому після ротації у складі підрозділу морських піхотинців в Афганістані, постійно лякався гучних звуків та падав на підлогу. Він соромився цього перед своїми друзями та родиною. Неможливість контролювати себе викликала все більшу фрустрацію. Раптовий переляк спричиняв спалахи гніву, що посилювало полохливість. Він спав лише кілька годин і не міг більше заснути. У людних місцях щоразу відчував напруження, нервовість та підвищене серцебиття. Як наслідок, він перестав кудись ходити, що вплинуло на його стосунки. Почав споживати більше алкоголю, щоб заспокоїтися.
Коли нормальні «реакції» стають «симптомами» розладу?
Щоб зрозуміти, що переживали воїни, дуже важливо усвідомити, що їхні реакції були продуктами їхніх бойових навичок виживання. Швидкість, з якою бойовий медик реагував на небезпеку під час перебування в зоні бойових дій, багато разів урятувала йому життя та глибоко вкорінилася в його рефлекси. Після повернення додому його тіло залишалося в стані підвищеної готовності до небезпеки і блискавично реагувало на гучні звуки. Воно посилало йому сигнали тривоги через пришвидшене серцебиття щоразу, коли він потрапляв у багатолюдний торговельний центр.
Якщо застосувати термінологію ПТСР, то такі реакції називають «перезбудженням» та «флешбеками», і вони є цілком нормальними після участі в бойових діях. Організм воїна перехопив ініціативу, щоб захистити його. Але коли нормальні «реакції» стають «симптомами» розладу?
Найпростіша відповідь така: коли реакції заважають вашому щастю або вашій здатності робити те, що ви хочете, тоді вони небажані (можна сказати, що це «симптоми») і ви знайшли те, що хочете змінити або навчитися регулювати.
Після бойових дій ваша поведінка може не відповідати суспільним нормам, але якщо це істотно не порушує вашого життя чи життя інших, тоді не слід розглядати це як відхилення.
Прикладом може бути ветеран бойових дій із пристрастю до колекціонування зброї, що не порушує межі закону. Деякі люди можуть вважати це «ненормальним», але якщо це те, що подобається ветерану, і він не має наміру використовувати цю зброю незаконно, то тут немає нічого «ненормального». З іншого боку, якщо він забарикадовується у своєму будинку, з підозрою ставиться до будь-кого, хто до нього наближається, погрожує людям, не може підтримувати близьких стосунків або працювати, то така поведінка не йде йому на користь.
«Найважливіше – відчепитися від себе»
Найважливіше для воїна – зрозуміти, як змінився ваш організм і трохи від себе відчепитися, не злитися на себе, не звинувачувати себе. Злість на себе лише збільшує ваші проблеми. Базою для всіх навичок подолання розладу є глибоке розуміння того, як організм реагує на стрес на фізичному, емоційному та когнітивному рівнях.
Бойовий медик злився на себе за те, що не міг контролювати реакції, коли чув гучні звуки. Він відчував сором, коли падав на підлогу на публіці, і це підживлювало його фрустрацію та гнів. Він був постійно перезбуджений, гнів погіршував ситуацію. Це тривало місяцями, і лише потім він вирішив звернутися по допомогу.
Найперше він навчився не звинувачувати себе за те, як реагував його організм. Він навчився приймати те, що тілом воїна керують рефлекси і що ці рефлекси намагалися захистити його від небезпеки. Відкинув провину за реакції свого тіла на гучні звуки та прийняв їх. Контроль гніву поступово привів до того, що він став менш нервовим. Він також почав краще спати – не останню роль тут зіграла зміна його ставлення до алкоголю.
Більшість не усвідомлює, якою мірою алкоголь або наркотики можуть вплинути на здатність успішно пройти перехідний період повернення додому. Вживання алкоголю, навіть у помірних кількостях, є найпоширенішою причиною порушення сну. Алкоголь також підживлює дратівливість та гнів і ще більше погіршує когнітивні наслідки стресу.
У кого найчастіше розвивається ПТСР
Будь-хто, направлений у зону бойових дій, імовірно, травмований тією чи іншою мірою. Травма в зоні бойових дій охоплює набагато більше подій, ніж потрапити під прямий або непрямий вогонь. Це події, коли воїни були за три чисниці до смерті, знали когось, хто був серйозно поранений або вбитий, збирали частини тіл, були свідками або учасниками ДТП чи аварій літаків, бачили страждання цивільних.
Питання на мільйон: чому в тому самому підрозділі в одних воїнів розвиваються серйозні симптоми ПТСР після бойових дій, а в інших – ні? Частота ПТСР не перевищує 30% у підрозділах, які пережили найвищий рівень прямих бойових дій. Навіть у найсуворіших умовах більшість людей залишаються стійкими або вчаться справлятися зі своїми реакціями.
Одна з причин того, що ПТСР розвивається в одних людей, а в інших – ні, полягає у відмінностях у стресостійкості. Особи, які зазнали жорстокого поводження чи недбалості в дитинстві, або ті, у кого є близькі родичі з проблемами психічного здоров’я чи алкоголізмом, можуть бути більш схильними до розвитку ПТСР після травматичної події.
Якщо підрозділ зазнає втрати, це вплине на всіх членів підрозділу дуже індивідуально, але у більшості не розвинеться ПТСР. Імовірно, найвищий ризик розвитку серйозних симптомів ПТСР у тих членів підрозділу, хто мав тісний особистий зв’язок з постраждалими, тих, хто через певні причини усвідомлював пряму відповідальність за життя поранених, або тих, хто найдужче відчував безпорадність і неможливість запобігти трагедії.
Ситуація буде гіршою, якщо було хоч якесь відчуття зради, наприклад невдалі рішення командування, які сприяли трагедії, або груба недбалість, або втрати внаслідок дружнього вогню.
Є фактори, які можуть пом’якшити ризик пов’язаного з бойовими діями ПТСР. Дослідження, проведене вченими з Армійського науково-дослідного інституту імені Волтера Ріда, показало, що сильні лідерські якості, високі згуртованість та моральний дух корелюють з низькими показниками ПТСР у бойовому підрозділі. Навпаки, брак сильного лідерства та низький моральний дух сприяють деморалізації, гніву та відчуттю безсилля, що може сприяти розвитку симптомів ПТСР або погіршувати їх.
Найсильнішим фактором, що сприяє відновленню воїна, який повертається додому, є рівень підтримки близьких.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
