Вперше з часів Другої світової війни кордони в Європі змінили силоміць – в Україні. Це сталося через самовпевненість демократичних країн, переконаний генерал-лейтенант Герберт Макмастер. Здавалося, що воєнні успіхи США показують: будь-яка битва завершиться швидко і поразкою противника. Це не завадило Росії почати війну, зокрема, в Сирії, Грузії та Україні. Хто і як повинен боротись у цих війнах
⚡️Даруємо 700 грн знижки на річну підписку на сайт Forbes. Діє з промокодом 700 до 28.04 Оформлюйте зараз за цим посиланням
У 1991-му 28-річний капітан Герберт Макмастер прибув до Саудівської Аравії. Під його супроводом військо збиралося розбити Республіканську гвардію диктатора Саддама Хусейна. Попри перевагу противника, атака тривала 23 хвилини. Розгромна перемога надала тотальної самовпевненості США. Демократичний світ подумав, що військова конкуренція себе вичерпала.
Чому не вдалося запобігти війні в Європі? Через стратегічний нарцисизм, відповідає у книзі «Поля битв. Боротьба за захист вільного світу» Макмастер. Від завершення холодної війни Вашингтон був переконаним: ринкова економіка, торговельні відносини та демократизація будуть розвивати ліберальну демократію. Але це не робило Росію чи Китай демократичними. Європейські країни та США лише ставали більш залежними від них.
Після окупації Криму та початку війни на Донбасі у Штатах остерігались, щоб президент РФ Володимир Путін не потрактував надання чи дозвіл на продаж Україні протитанкових ракет «Джавелін» як провокацію. «У лютому 2022 року стало очевидно, що Україна, США та західні партнери зробили недостатньо», – пригадує Макмастер. Путіна не переконали, що новим вторгненням він не досягне своїх цілей в Україні. В одному з розділів своєї книги Макмастер розповідає, як світу варто боротися із Росією зараз.
Forbes публікує скорочений уривок з книги «Поля битв. Боротьба за захист вільного світу», яка вийшла у видавництві «Наш Формат».
Побороти «путінську методичку»
Якщо ми відкинемо зовні пристойні резони для поліпшення відносин як самоціль, то зможемо розробити послідовну стратегію не лише захисту від поточної російської кампанії та стримування подальшої агресії – ми розробимо план дій зі встановлення для постпутінської ери таких умов, у яких кремлівські очільники усвідомлять, що вони можуть найкраще просувати свої інтереси за допомогою співпраці, а не конфронтації із Заходом. І державний, і приватний сектори мають відіграти в цьому важливу роль. Оскільки «методичка Путіна» дуже залежить від дезінформації та заперечення відповідальності, оборона починатиметься з викриття спроб Кремля посіяти розбрат усередині держав та між ними.
Уряди мають потужні інструменти, щоб виявляти зловмисних кібергравців і протистояти їм. Доведено ефективними є законне покарання й накладання санкцій на осіб та організації, які влаштовують політичні диверсії. Оскільки більшість доказів, що обґрунтовують звинувачення та санкції, є публічними, результати розслідування правоохоронних органів, такі як доповідь Мюллера в США, становлять особливу цінність для розвінчання російської інформаційної війни з кіберпідтримкою. Звіт за результатами дворічного розслідування атаки Росії на президентські вибори 2016‐го, відомий за ім’ям автора, спеціального прокурора Роберта Мюллера, викривав рівень втручання Росії в президентську кампанію та її загальні намагання розколоти американців за допомогою інформаційної війни з кіберпідтримкою.
У поборюванні «методички Путіна» важливу роль відіграють громадяни та їхні представники в органах влади. Як зазначила Фіона Гілл, щонайменше вони можуть вирішити не бути найгіршими ворогами самим собі. Реакція президента Трампа, його прихильників та опонентів на доповідь Мюллера продемонструвала, як політичне розділення може замаскувати те, із чим мали б погодитися всі сторони: що Росія атакувала вибори в США, що атаки тривали й після виборів і мали на меті розділити американців та зменшити довіру до демократичних принципів, інституцій і процесів.
Дізнавшись у лютому 2020 року про те, що Росія використовувала дезінформацію для посилення виборчих позицій Берні Сандерса та Дональда Трампа, президент Трамп звільнив виконувача обов’язків директора національної розвідки Джозефа Маґвайра, заперечуючи тривале підважування росіянами демократичного процесу Америки і називаючи це «містифікацією». Тим часом деякі демократи струсили пил з уже розслідуваних тверджень, нібито Трамп був якось залучений до змови з Кремлем. Сам Путін не міг би написати кращого сценарію. Соціальні медіа залишались улюбленою зброєю Кремля.
Стримування російської агресії в кіберпросторі потребує не лише суто урядової реакції. Масштаби проблеми спонукають до зусиль і державного, і приватного секторів. Соціальні медіа й інтернет-компанії мають продовжувати розпочату після виборів 2016 року роботу, щоб викривати дезінформацію та пропаганду і протидіяти їм. Мережа «Фейсбук», яку найбільше критикували за створені її системою уразливі місця, виявила й видалила російських ботів і в самому фейсбуці, і в інстаграмі. Вона також змусила Cambridge Analytica (фірму, яка базується у Великій Британії та яка збирала дані з мільйонів облікових записів людей у фейсбуці без їхньої згоди) видалити зібрані у фейсбуці дані та поглибити обізнаність користувачів з тим, як посилити захист конфіденційності. Твітер теж виявив і повидаляв ботів. Але російські боти та тролі адаптувалися, намагаючись діяти на випередження проти тих, хто захищає інфраструктуру, викриває дезінформацію чи бореться із запереченням відповідальності. Ба більше, ці захисні дії належно не вирішували питання захисту персональних даних, які російські чи інші злочинці можуть використовувати в інформаційній війні з кіберпідтримкою, не усували проблеми економічних стимулів, які схиляють користувачів до споживання радикального контенту.
Оскільки компанії-власники соціальних мереж мають економічні стимули збирати й використовувати персональні дані для отримання доходу (насамперед завдяки рекламі), може знадобитися державне регулювання. Зняття маски анонімності для деяких користувачів (наприклад рекламодавців), захист персональних даних окремих осіб, притягнення до відповідальності компаній зі сфери інтернету й соціальних мереж за зловмисні маніпуляції даними або за відверте зловживання своїми платформами – усе це в поєднанні може призвести до зміни стимулів розвитку галузі на користь захисту від дезінформації та від заперечення відповідальності. Регулювання також може допомогти з тим, щоб ці компанії не перетворилися на арбітрів свободи слова в демократичних суспільствах.
Зусилля приватного сектору можуть бути особливо цінними для протидії Росії, оскільки вони не підлягають утаємниченню й можуть бути розкриті для ЗМІ, громадськості та правоохоронних органів. Наприклад, визначити відповідальних за замах на Сєрґєя і Юлію Скрипалів у Солсбері (Велика Британія) допомогла приватна компанія. Міжнародний дослідно-розслідувальний колектив Bellingcat вивчив ситуацію на основі відкритих даних, проідентифікував нападників і визначив їхні посади в ГРУ. Консолідація державних і приватних зусиль протидіє російському запереченню відповідальності й у фізичному, й у кібернетичному світі. Зусиллями приватного сектору можна створити «потік істини» на противагу кремлівському «потоку брехні». Однак жодне об’єднання зусиль приватного та державного секторів для викриття РВНП й заради захисту від неї не вирішить проблему раз і назавжди. Як стало зрозуміло з атак на президентські вибори 2020 року, щоб уникнути викриття, обійти захист і розпочати нові наступи, російські агенти постійно адаптуватимуться.
Сполучені Штати й інші держави могли б дечого навчитись у країн на російському прикордонні, по яких уже пройшлася «путінська методичка». У 2007 році Естонія зазнала тривалої кібератаки, що включала дезінформацію, заперечення відповідальності та хакерські напади на інфраструктуру. Її незгода з Росією щодо переміщення монумента Другої світової війни обернулася наступом, який розпочався DDoS-атаками й потоком інтернет-трафіку для перевантаження серверів і закриття доступу до вебсайтів.
Естонці виявились відрізаними від новин, урядових сторінок і банківських рахунків. Російські ЗМІ спричинили кризу дезінформацією, наприклад фейковими повідомленнями про те, що знищують могили радянських солдатів. Росія підтримувала цю стійку кампанію дезінформації та пропаганди понад 10 років. Визнаючи, що їй потрібні вдосконалені та стійкі засоби захисту, Естонія під керівництвом президента Тоомаса Гендріка Ільвеса сформувала цивільний підрозділ кіберзахисту, досягла високого рівня безпеки через наскрізне шифрування та двофакторну автентифікацію, а також постійно моніторила системи на предмет потенційних загроз. Невелика країна продемонструвала, що чітке розуміння проблеми, рішуче керівництво, усеохопна стратегія та тісна співпраця державного й приватного секторів можуть успішно захистити від зловмисників. Нині кібербезпека Естонії – це електронний уряд з високоефективною інфраструктурою, цифрова ідентифікація, обов’язковий базовий рівень захисту, централізована система виявлення атак і реагування на них.
Для оцінювання та зменшення ризику перевіряють приватних постачальників послуг. Президент Ільвес нагадував, що участь громадян та приватного сектору надзвичайно важлива для ефективної оборони і що запорукою успіху є стимулювання заходів онлайн-безпеки, реалізація державних освітніх програм з кібербезпеки, постійний моніторинг кіберпростору й електромереж.
У Фінляндії уряд намагався долучити своїх громадян до відстежування кібератак, боротьби з ними та запобігання їм. Обов’язкове кібернавчання має на меті «підтримати Фінляндію як інформаційне суспільство» і зробити внесок у кібернетичні дослідження. Національний центр кібербезпеки доступний для всіх. Він надає інформацію, вказує на уразливі ланки та проводить «навчання» з модельованими кібератаками, щоб підвищити обізнаність зі слабкими місцями та мотивувати організації захищатися. Мета – досягти всебічної безпеки.
Малим країнам, таким як Естонія та Фінляндія, складно докладати зусилля в масштабах, на які здатні держави розмірів США, однак їхні приклади демонструють потенціал для співпраці уряду не тільки з промисловістю, а й із науковими колами та громадянським суспільством.
Освіта життєво важлива не лише для того, щоб громадяни розпізнавали небезпеки російських дезінформаційних кампаній, а й щоб відновилася довіра до демократичних принципів, інституцій і процесів. Російське прислів’я описує знання як світло, а незнання – як темряву. Громадськість стане менш уразливою до маніпуляцій, якщо буде поінформована про виклики для національної безпеки та про проблеми, які противники використовують для створення розбіжностей у питаннях раси, контролю над зброєю, імміграції тощо. Освіта робить суспільству щеплення проти спроб розпалювати ненависть і підбурювати до насильства на основі расової, релігійної, політичної, статевої чи будь-якої іншої ідентичності.
Нарешті, якщо поєднати освіту з відновленням цивілізованості в публічному дискурсі, то можна зменшити їдкий сарказм, що створює тріщини в суспільстві, які використовують Росія та інші. Постійне зосередження уваги на громадянській освіті в США та інших західних суспільствах важливе для стримування російських кампаній дезінформації й заперечення відповідальності та для перемоги над ними. Пам’ятаючи про значення самокритики, навчальні програми для громадян у західних державах можуть наголосити на перевагах їхніх вільних, відкритих і демократичних суспільств.
Усі ці зусилля особливо важливі для європейського континенту, який залишається у фокусі агресивних амбіцій Путіна. Сполучені Штати, європейські та інші демократичні країни мають визнати, що поборювання «методички Путіна» потребує рішучих колективних дій. Першим кроком є відновлення поваги не тільки всередині окремих націй, а й між вільними та відкритими суспільствами.
Європі потрібно відновити і психологічну, і матеріальну силу. Європейський Союз буде потужним, якщо такими будуть його члени. Більші європейські держави могли б і мусять очолити процес; найближчими десятиліттями особливу вагу для сили Європи та трансатлантичного союзу мають Німеччина та Франція. Те саме стосується держав, які вибороли свободу після падіння «залізної завіси». Чи збереже європейська культура спільну ідентичність, без якої не може сформуватися воля до самозахисту? Кремль робить ставку на відповідь «ні». У 2019 році Путін заявив, що лібералізм «застарів». Європейські очільники та їхні громадяни мають довести, що він помиляється.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
