Ескалація агроконфлікту Польща – Україна набрала нових обертів. Попри рішення Єврокомісії, Польща запровадила одностороннє ембарго на імпорт української агрородукції після 15 вересня. До неї також приєдналися Словаччина та Угорщина. Forbes Ukraine попросив ексглаву МЗС України Павла Клімкіна дати конструктивну оцінку ситуації та прокоментувати, що варто зробити сторонам, щоб не зіпсувати остаточно стосунки з одним з головних наших союзників у війні проти РФ та майбутньому вступі до ЄС.
У різних дискусіях можна почути, що питання заборони імпорту української агропродукції виходить за рамки економіки та впирається у внутрішньополітичні питання Польщі у зв’язку з майбутніми виборами. Чи може це дійсно впливати на ситуацію з українським агроекспортом?
Політичні ігри в Польщі звісно відбуваються. Перед виборами перш за все, але вони мають ширшу рамку. В контексті передвступних переговорів України з Європейським Союзом полякам потрібно підготувати свою позицію, як цілу історію, а не одну заяву.
Але те, що відбувається зараз, це вже не «емоційний дружній фон», який виник на початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Це реальна політична і суспільна проблема або виклик. Це все вийшло за рамки намагання обмінятися емоційними месенджерами.
По своїх польських друзях бачу, що це «заходить» багатьом полякам, не тільки фермерам. Ця ситуація не має поки що сталого характеру, але може стати такою в перспективі.
Вся ця історія насправді негативно забарвлена, вона комплексна. Для нас дуже важливо її мінімізувати, інакше будемо страждати і ми, і поляки.
Думки щодо того, хто винен у цій ситуації, розділилися. Хтось звинувачує ЄС та польську сторону, інші — українську владу про те, що не допрацювали.
Кожна зі сторін частково винна у виникненні цієї історії: і поляки, і Єврокомісія. Ми також, але менше.
Польська сторона та Єврокомісія мали відстежувати рух українського зерна на внутрішній ринок Польщі, який воно має на нього вплив та вчасно застосувати заходи, почати з нами розмову.
Вони це проґавили, Єврокомісія дивилася на інші аспекти. Ми теж не подумали, як це може вплинути на подальшу ситуацію. Але Україні під час війни це складніше зробити, це не перший пріоритет. Але в цілому — сторони не сіли вчасно за стіл перемовин.
Ми обмінялися емоційними речами замість того, щоб поговорити та зрозуміти, як можемо, по-перше, моніторити потоки української агропродукції, які йдуть на внутрішній ринок Польщі. По-друге, за яких умов вони не впливатимуть на доходи та спосіб життя польських фермерів та людей з ними повʼязаних: в Польщі функціонує своя система ЄС, яка фундаментально відрізняється від нашої. По-третє, можна ділити потоки, які йдуть транзитом та на внутрішній ринок. Для них має бути окрема процедура моніторингу та втручання.
Нічого з цього не зробили. Зараз хтось намагається себе виправдати. Так, це можна зробити тимчасово, але на перспективу вже запізно.
Які є ризики ескалації агроконфлікту?
Під час війни ми маємо керуватися простим принципом: ворог мого ворога – це мій друг. Цей друг не ідеальний, нам не просто з ним домовитися, у нас тисячі років спільної історії, за які багато чого накопичилось.
Ми не маємо погоджуватись з тим, що про нас думають поляки. Але говорити з ними маємо. Нам прийдеться з Польщею домовлятися в контексті нашого майбутнього вступу в ЄС. Це мають бути не поступки, а саме домовленості.
Переговори будуть непростими, в них ми сторона, яка вступає. Наразі ми в непростій позиції. Нам потрібно, щоб поляки не стали тими, хто ставитиме нам палиці в колеса. Нам з ними бути в ЄС та НАТО.
А під час війни емоційний обмін між сторонами може нам чогось коштувати.
Чи може зменшитися підтримка Польщею України у зв’язку з цим конфліктом?
Ні, якщо ми не перейдемо емоційну межу і Польща нас не почне сприймати як свідомо невдячних за її допомогу. А Польща надала її чимало, і в перші місяці повномасштабки все було польським коштом. Звісно, Польща дуже виграла від українців, які втікали туди від війни й наразі працюють в країні. Ми про це теж маємо говорити польській стороні.
Ми маємо говорити з Польщею жорстко, але ввічливо. Такий тон з ними працює. А емоційні розмови ні. Їм за щастя емоційно відповідати. Але на жорсткі та ввічливі тези їм не буде чого відповісти.
Чи є вихід з ситуації?
Вихід завжди є, тільки за нього потрібно боротися. По-перше, домовитися зменшити емоційну навантаженість того, що говорить українська сторона. Не виходити з рамки того, як спілкуються між собою партнери або друзі навіть коли сваряться, щоб не роздмухувати цю емоційну історію.
«Довбаючи» один одного емоційними речами, і Польща, і Україна себе послаблюють. Ми можемо отримати якісь тимчасові емоційні переваги, але в перспективі ця ескалація вигідна тільки Росії. Так вона отримає кращу позицію на продовольчих ринках, розповідаючи про стабільність та пропонуючи свою продукцію. І Україна таким чином може підірвати загальнополітичну логіку, що є важливим елементом в ланцюжку постачання харчів та продовольчій безпеці. Це нам теж буде заважати.
Другий момент – сісти разом з Єврокомісією і комплексно погодити, що вона може зробити з метою компенсації втрат аграріїв, як моніторити потоки українського зерна, зрозуміти, хто і що робив та чому склалася така ситуація, що наразі можна зробити.
Має відбутися чесна розмова між трьома сторонами: Польща, Україна та Єврокомісія. Оскільки остання слідкує за торговельними відносинами в рамках Європейського союзу.
Третє – це ж не тільки українсько-польська проблема. У Словаччині за 10 днів вибори. Потрібно проаналізувати відносини й з іншими країнами, в чому схожість та відмінність ситуації. І розвʼязати цю проблему комплексно. Оскільки тільки з однією Польщею це не вдасться зробити. Потрібно або зі всіма, або ні з ким. У цьому природа торговельного режиму, який існує всередині Європейського союзу.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
