Південнокорейське диво зародилося в умовах диктатури, що проводила економічну політику, далеку від ліберальних принципів. Чи варто Україні звернути увагу на цей досвід? Дискутують Петро Чернишов та Ха-Джун Чанґ.
Що об’єднує гігантів у металургії, автопромі й електроніці POSCO, Hyundai та LG, крім походження з Південної Кореї? Вони могли б не стати глобальними чемпіонами без підтримки і навіть прямого втручання держави, вважає південнокорейський економіст Ха-Джун Чанґ, 59.
Чи погано це? Автор популярних економічних книжок та викладач Кембриджу вважає, що відповідь не така однозначна. Чанґ постійно критикує ліберальну концепцію відкритих ринків, за що його подекуди вважають чи не марксистом.
Наприкінці 2000-х «Злі самаритяни» Чанґа, яка описує головні недоліки лібералізму, навіть потрапила до переліку «крамольних» книг від південнокорейського Міноборони. Чиновники не рекомендували військовим читати їх. Втім, зрештою це призвело хіба що до зростання продажів книг із «чорного списку».
Ха-Джун Чанґ, 59
Південнокорейський економіст-інституціоналіст, викладач кембриджського університету. Доктор економічних наук.
Та ідеї економіста більш дотичні до американського консерватора Александера Гамільтона, який закликав державу активніше захищати внутрішніх виробників. Чи є ці ідеї релевантними для України, яка планує стати членом Європейського Союзу? Залежить від амбіцій країни, вважає Чанґ. Що каже досвід Південної Кореї, Малайзії, Чилі та Польщі? Про це із Чанґом поговорив контриб’ютор Forbes Петро Чернишов.
Петро Чернишов, 54
Бізнесмен, інвестор.У 2006–2014 роках очолював бізнес Carlsberg в Україні. Президент Kyivstar у 2015–2018 роках.
Як Hyundai обігнала General Motors
Певне саммарі за результатами року великої війни: Україна залишається сильною у сільському господарстві й ІТ, але втратила значну частину промислових секторів. Далі постає питання відновлення економіки. Чи реально це зробити, якщо ми будемо зосереджуватись виключно на невиробничих галузях?
Жодна країна не досягла високого рівня доходів без значної індустріалізації. Виняток – нафтові держави. Та навіть вони, хоч і мають високі доходи, обмежені у можливостях, оскільки залежать від іноземної робочої сили.
Як щодо експорту? Чи може існувати сильна економіка без цього?
Для економіки, що розвивається, життєво необхідно експортувати. Їй важливо імпортувати технології з більш розвинених країн для зростання, тож експорт потрібен, щоб генерувати доходи.
Україна з 40 млн населення – це не США чи Японія, які за рахунок розміру можуть меншою мірою покладатися на експорт. Сільське господарство та ІТ-послуги – важливі компоненти, але зрештою вам буде важко без виробництва. Якщо, звичайно, Україна хоче досягти вищого рівня доходу на душу населення, подібно до інших європейських країн.
Ви часто критикуєте так званий Вашингтонський консенсус, який є основою рекомендацій Міжнародного валютного фонду для більшості країн, з якими він працює. Що з ним не так?
Найважливіший аспект – лібералізація торгівлі та теорія «молодих» індустрій, запропонована першим міністром фінансів США Александером Гамільтоном. Логіка проста: так само, як ми опікаємо своїх дітей, поки вони зростають і будуть готові виходити на «дорослий» ринок праці, країнам, що розвиваються, потрібно захищати молоді галузі до того, як вони зможуть конкурувати на глобальному ринку.
Як і у вихованні дітей – спочатку ви захищаєте їх, потім поступово допомагаєте їм стати на ноги, іноді підштовхуючи, іноді підтримуючи або навіть караючи їх за потреби. Вимагати від країн, що розвиваються, лібералізації торгівлі – ризик, що вони завжди покладатимуться на експорт сільського господарства чи корисних копалин. Країни на різних стадіях розвитку потребують різних політик.
Польща та Чехія – приклади країн, що успішно лібералізували свою торгівлю. Вони були змушені це зробити, ставши членами Європейського Cоюзу. Що б ви відповіли на це?
Все залежить від амбіцій країни. Якщо ви задоволені доходом на душу населення у $10 000–15 000, така політика може бути прийнятною.
За деякими розрахунками, у разі збереження поточного рівня зростання вже за 10 років ВВП на душу населення у Польщі буде вищим, ніж у Великій Британії.
Можливо, але суть у тому, що така стратегія здатна вас призвести до обмежених результатів. Наприклад, Чилі, що має успіхи у сільському господарстві та видобувній промисловості, а також угоди про вільну торгівлю з десятками країн світу. Її економіка стагнує. Вони застрягли.
Країні бракує нових можливостей, рівень нерівності в ній дуже високий, що зрештою призвело до масових протестів і приходу до влади «лівого» уряду. Тому якщо вас влаштовує перспектива бути частиною ЄС та постійно грати роль допоміжної економіки для умовної Німеччини, окей, ви можете копіювати шлях Польщі. Якщо ні – потрібно мислити інакше.
«Злі самаритяни: міф про вільну торгівлю та секретна історія капіталізму»
Ха-Джун Чанґ, 2008
Головні апологети вільного ринку сучасного світу, США та Велика Британія, починали як завзяті протекціоністи. Парадокс? Закономірність, вважає Чанґ. Він доходить висновку, що країнам, які лише починають розвивати свої економіки, варто двічі подумати, перш ніж повністю відкривати економічні кордони. Чанґ наводить приклади, коли вільна торгівля та відкритість до іноземних інвестицій не принесли країнам швидкого зростання, але зробили їх виробничими придатками розвиненого світу. Тому Чанґа критикують за ігнорування позитивних кейсів.
Іншим прикладом є Словаччина, яка наразі виробляє найбільшу кількість автомобілів на душу населення у світі. Там присутні такі виробники, як Volkswagen, Fiat, BMW Mini тощо. Це впливає на ВВП країни та доходи місцевого населення. Деякі виробники вже створили там R&D-центри. Немає причин, чому Словаччина не може бути прикладом успіху.
Це аргумент. Можна дотримуватися моделі Словаччини. Однак коли ми говоримо про більші амбіції, можна подивитися на приклад Південної Кореї. Ця країна змогла стати одним з найбільших автовиробників у світі, хоча ще 40 років тому у неї взагалі не було автомобільної промисловості.
Цей успіх Південної Кореї можна пояснити державною підтримкою, зокрема, програмами фінансування від держбанків. У 1961 році це була одна з найбідніших країн світу. Тоді місцевий уряд змінив підхід до економічної політики, зосередившись на експорті.
Спочатку вони виготовляли іграшки, кросівки Nike та перуки для американських універмагів. Далі країна запустила програму розвитку важкої й хімічної промисловості у середині 1970-х років. Один з кроків – уряд примусив виробників автомобілів проєктувати та виробляти власні марки під загрозою втрати ліцензій.
Так з’явилася компанія Hyundai, яка зараз є одним з найбільших виробників автомобілів у світі. Вона почала виробляти власні автомобілі в 1976-му. Якби ми повернулися у той час і сказали людям, що цей невідомий корейський виробник, який випускає 10 000 авто на рік, через 40 років стане більшим за General Motors, який тоді щороку видавав 4,8 млн машин, вони б не повірили.
Шляхом Південної Кореї намагалася піти Малайзія, яка теж застосовувала модель infant industries, розвиваючи власного автовиробника Proton Holdings. Це зрештою не стало повним провалом, але й не дало бажаних результатів.
Звичайно, за кожним успішним підприємством, таким як Hyundai, може бути три невдалі, такі як Proton. Я б навіть сказав, що без ризику ви ніколи не зробите великої справи.
Податки проти робочої сили
Чи повинна Україна повністю лібералізувати свою торгівлю та приєднатися до ЄС, чи це погана ідея для наслідування?
Думаю, занадто рано. Це може знищити існуючі галузі, такі як важка та машинобудівна промисловість. Наприклад, Україна здатна виробляти літаки, а такі можливості є далеко не в кожній країні.
Україна не виробляла літаки протягом багатьох років.
Я не стверджую, що Україна неодмінно має виробляти літаки, але вам потрібно оцінити можливості основних промислових галузей. Наприклад, компетенції в галузі ІТ можна використовувати для розвитку штучного інтелекту, а машинобудівна галузь може постачати деталі для електро- чи водневих автомобілів. Хімічна промисловість може виробляти матеріали для відновлювальної енергетики.
Оцініть, скільки часу знадобиться для включення ваших індустрій у затребувані у світі нові галузі, та підтримайте їх. Ця підтримка може тривати п’ять-десять років чи навіть довше. І вже тоді Україна зможе укладати угоди про вільну торгівлю на більш високому рівні. Якщо ж повна лібералізація відбудеться прямо зараз, ви ризикуєте залишитися тільки з сільським господарством та ІТ. Це нормально для Естонії з населенням у два мільйони, але не є стійкою моделлю для країни такого розміру, як Україна.
Отже, ви радите не поспішати приєднуватися до Європейського Союзу?
Ви можете домовлятися про особливий режим у ключових секторах на наступні 10 років. Це дозволить розвивати ці галузі та робити їх більш привабливими для європейських інвесторів. Йдеться не про традиційні сектори, такі як нерухомість чи фінанси, а про високотехнологічні галузі, наприклад, нанотехнології. Як тільки вони стануть на ноги, ви зможете стати магнітом для інвестицій подібно до Сінгапуру, Південної Кореї чи Тайваню. Проте важливо пам’ятати, що, навіть захищаючи пріоритетні сектори, Україна не має бути замкненою в собі. Із зовнішнім світом потрібно взаємодіяти, але на власних умовах.
Але, якщо я правильно розумію, ви пропонуєте, щоб Україна домовлялася з ЄС про можливість експортувати без мит, але так, щоб сам Євросоюз не міг вимагати від України такої ж угоди про вільну торгівлю.
По-перше, важливо зазначити, що країни, такі як Південна Корея, Тайвань і Сінгапур, досягли успіху в експорті без будь-яких угод про вільну торгівлю. Якщо якість продукції є хорошою, тарифні бар’єри не мають бути серйозною проблемою.
По-друге, митна ставка в ЄС є значно нижчою, ніж ставки, що діяли в минулому, коли експортними гігантами ставали Південна Корея та Японія.
«Їстівна економіка: голодний економіст пояснює світ»
Ха-Джун Чанґ, 2023
Як каррі пов’язаний із появою товариств з обмеженою відповідальністю? Чанґ подає читачам різні економічні концепти через історії про їжу. У центрі одного з есеїв – рідна для економіста Південна Корея. У дитинстві Чанґа, у 1960–1970 роки, такі товари, як шоколад, зустрічалися хіба що на чорному ринку, а перші авто, вироблені на заводах Hyundai чи Kia, були жахливими. Та це ціна за час, який країна витратила, щоб перетворити власну економіку на економіку технологічного лідера світу, вважає економіст.
Ми бачимо, що багаті країни у Європі та США, навпаки, посилюють вимоги та регулювання. Якщо Україна серйозно розглядає приєднання до ЄС, вона має прийняти його правила та регуляції. Що ви думаєте про регулювання як ключовий фактор для інвестицій у ринки, що розвиваються?
На мою думку, це насправді міф. Емпіричні дані свідчать, що для міжнародних компаній, які обирають, куди інвестувати, інфраструктура та якість робочої сили є важливішими факторам, ніж податки чи регулювання. Звичайно, важливою річчю завжди є функціонал держави й верховенство права.
Інша розповсюджена думка: для того щоб привабити інвестиції, потрібно знизити податки. Як контраргумент я наводжу тут приклад Парагваю, де ставка корпоративного податку всього 10%, однак компанії не поспішають туди інвестувати.Тож низькі податки самі по собі не гарантують гарного бізнес-середовища.
Якщо ми говоримо про конкуренцію за інвестиції між Україною та, наприклад, Польщею, то за рівних ставок оподаткування перевагою України можуть стати більш низька вартість робочої сили та R&D-можливості. Особливо це стосується high-tech-сектору.
Інший варіант – ви можете запропонувати інвесторам знижену ставку податку на першому етапі (наприклад, протягом п’яти років), поступово збільшуючи її до стандартного рівня. Так бізнес розумітиме, що у нього є певна «податкова перерва», але й одночасно знатиме, що зрештою йому доведеться платити стандартну ставку податку.
А як же корупція
Ви згадували, що Південна Корея надавала великі субсидії на розвиток виробничих підприємств. Мені важко уявити, як це було зроблено без корупції, оскільки в Україні, здається, неможливо забезпечити такі субсидії без корупційних практик.
Гадаю, пояснення у тому, що у Південній Кореї тодішній диктатор значною мірою спирався на технократичних посадовців і радників.
Технократи також можуть бути корумповані.
Так, але більшість рішень щодо надання підтримки компаніям із ключових секторів у Південній Кореї приймалися без корупції, оскільки уряд розумів, що бути конкурентоспроможними на глобальному рівні – життєвоважливо для розвитку економіки.
Інша справа, коли ми говоримо про такі речі, як будівництво доріг. У цій сфері менше простору для конкуренції ззовні, тож тут було більше корупційних проявів.
Дискусія про корупцію зрештою приводить нас до дилеми «яйце чи курка». Що слід робити спочатку? Чи варто спрямовувати зусилля на боротьбу з корупцією та створення дієвої правової системи, щоб привабити інвестиції, або ми маємо спочатку залучити інвесторів і сподіватися, що відтак корупція зникне природним чином?
Неможливо повністю прибрати корупцію за одну ніч. Але ключовий принцип такий: уряду потрібен стабільний потік доходів, щоб добре оплачувати роботу своїх посадовців і відкривати можливості для розвитку підприємництва. Тоді люди зможуть стати багатими завдяки інноваціям, а не крадіжці грошей.
- Категорія
- Гроші
- Дата
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
