Неуспішний успіх. Чому «синдром самозванця» – це сигнал, що ви на правильному шляху /Фото Alex Salnik
Категорія
Лідерство
Дата

Неуспішний успіх. Чому «синдром самозванця» – це сигнал, що ви на правильному шляху

New normal. Нік Білогорський із Google каже, що відверто говорити про свої слабкі сторони — ознака лідера нового покоління. Фото Alex Salnik

Коли уродженець Харкова Нік Білогорський, 39, став директором із безпеки в Google, колеги здавалися йому талановитішими й успішнішими за нього самого. На одній із перших робочих зустрічей він відверто в цьому зізнався. «Я не відчуваю, що ви найняли саме ту людину. Мені здається, я не на своєму місці»,– згадує свої слова Білогорський, програміст із 19-річним досвідом роботи у великих американських технологічних компаніях – від Fortinet до Facebook. Одкровення нового співробітника нікого не здивувало: більшості з присутніх це відчуття було добре знайомим.

«Синдром самозванця» – так психологи описують разючу невідповідність досягнутого успіху і самовідчуття. Це ледь не професійна «хвороба» Силіконової долини. Майже 60% працівників таких IT-гігантів, як Microsoft, Amazon і Facebook, сприймають свої успіхи як везіння, якого вони недостойні, показало опитування соціальної мережі Blind 2018 року. Цей додаток об’єднує перевірених користувачів із понад 80 000 компаній, а бізнес настільки довіряє йому, що використовує одержану інформацію, ухвалюючи корпоративні рішення.

Від самого початку вважалось, що до цього синдрому схильні переважно жінки. Однак, згідно з дослідженням, опублікованим у 2011 році в International Journal of Behavioral Science, 70% людей незалежно від статі стикаються з ним хоча б раз у житті. Понад те, що вище сходами успіху піднімається людина, то яскравіше проявляються його симптоми. «Самозванці» сумніваються у профпридатності, не вірять, що гідні свого статусу, схильні вважати кожну свою помилку катастрофою, відчувають себе шахраями, яких рано чи пізно викриють.

Але не все так погано. «Синдром самозванця» на шляху професійного зростання – показник того, що ти рухаєшся у правильному напрямі,– говорить співзасновниця MOZGI Group Ірина Горова.– Я ціную співробітників, які використовують цей синдром для розвитку».

ПРОСТО ПОЩАСТИЛО

Лєру Бородіну, засновницю сервісів Oh My Look! та співвласницю G. Bar «синдром самозванця» переслідує з 17 років. Не маючи профільної освіти та досвіду, вона займалася просуванням зірок. У 19 Бородіна очолила маркетинговий департамент стендап-шоу Comedy Club Ukraine, відчуваючи себе для цього «недостатньо дорослою і розумною». «Моя кар’єра завжди обганяла мене і мій рівень спілкування»,– говорить Бородіна.

Свій бізнес Бородіна теж починала розвивати, не маючи впевненості, що впорається. І коли прийшов перший успіх, визнала його збігом обставин, а не результатом таланту і старань.

Знецінення власних досягнень – один з головних проявів «синдрому самозванця». Гнітюче почуття нікчемності підсилюють соціальні мережі. Костюми Катерини Возіанової, засновниці ательє чоловічого одягу INDPOSHIV BESPOKE HOUSE, носить політична верхівка країни, зокрема і президент. Але, дивлячись на успіх інших підприємців в Instagram, її особистий не здається Возіановій настільки значущим. «Хлопці з Reface скільки грошей підняли, а ти що?» – переповідає свій внутрішній діалог вона.

«Самозванці» схильні принижувати не лише результат, а й свій творчий хист. Люди, які старанно розвивають свою справу, досягають у ній майстерності. І їм починає здаватися, що зусилля, яких вони докладають для виконання роботи, неспівмірно високо оцінюють. Коли провідні венчурні фонди США вклали у стартап Олега Рогінського People.ai $100 млн, перше, про що він подумав: «Я не заслужив», «Як це все вийшло?», «Що я тут роблю?», «Я взагалі компетентний, щоб ухвалювати такі рішення?». Ці питання Рогінський, № 33 у сотні найбагатших українців, ставить собі регулярно.

Найчастіше думки про професійну неспроможність супроводжуються страхом викриття. «Ти починаєш працювати по 50–60 годин на тиждень, у вихідні,– описує свій досвід гендиректор ProZorro Василь Задворний.– Тобі здається, що невдовзі всі зрозуміють, що насправді ти не дуже підходиш для цієї посади».

Страшно не тільки тому, що виведуть на чисту воду, а й що за обман доведеться розплачуватися – кар’єрою і репутацією. Білогорський пережив такий страх, влаштувавшись у SonicWall. Він почувався так, ніби виграв у лотерею: переїзд з Канади до США з підвищенням зарплати удвічі. З першого дня його не полишало відчуття, що маятник везіння ось-ось хитнеться в інший бік і його виженуть з «вовчим білетом». «Тоді мені було 25 років, нині – 39, і в Google відчуття таке ж,– говорить він.– У всіх хлопців якісь патенти, винаходи, унікальна експертиза, а я не відчуваю, що відповідаю цьому рівневі».

НОВА НОРМАЛЬНІСТЬ

«Синдром самозванця» паралізує дії, гальмує творчий процес, заважає братися за роботу, для якої, як здається, бракує навичок. «Це коли ти все знаєш в теорії, але на практиці не ризикуєш спробувати»,– наводить приклад Бородіна.

Супроводжує синдром відчуття самотності. «Що більший успіх, то менше людей, з якими можна поділитися [своєю вразливістю]»,– пояснює Рогінський.

З іншого боку, саме «синдром самозванця» допомагає Рогінському бути в тонусі. «Якщо у тебе немає «синдрому самозванця», коли ти робиш щось складне і нове, отже, ти недостатньо старанний»,– говорить він. Його особистий спосіб боротьби – «стиснути зуби і йти вперед».

Задворний упевнений, що «синдром самозванця» – нормальне відчуття для кожного, хто йде above and beyond. Піднімаючи професійну планку вище і вище, професіонал неминуче доростає до межі своєї некомпетентності, за якою починає відчувати себе «недостатньо хорошим».

У людини із «синдромом самозванця» виникає бажання вести таємне життя шпигуна, щоб якомога довше залишатися поза підозрою, говорить Білогорський. Подвійне життя виснажує. Продуктивніший спосіб – набувати нових навичок, аби внутрішньо «дорости» до займаної посади. «Щоразу, коли виникав «синдром самозванця», мене це підстьобувало працювати вдвічі більше,– каже він.– Це допомогло кар’єрі. Так швидше ростеш».

Головна небезпека на цьому шляху – потрапити в «цикл самозванця». Він починається з підвищення почуття тривоги і невпевненості в собі. Намагаючись позбутися цього почуття, людина ставить перед собою високу планку. Але успішно виконане завдання приносить лише короткочасне полегшення, після чого цикл починається заново. Це може призвести до вигорання, а потім і депресії.

Дати собі право бути недосконалим – вихід із цього замкнутого кола. На старті кар’єри Задворний вважав, що ідеальний кандидат має на 100% відповідати функціоналові, який передбачає його посада. Але нині він переконаний: досить і 70%, усе решта – зона розвитку.

Зазвичай найбільше невпевнені в знаннях і навичках ті, чиї компетенції поза сумнівами. І навпаки. Горову накриває синдром, коли вона відчуває, що недостатньо добре розібралася в якомусь питанні. Проте вона навчилася обертати його на свою користь. «Я розумію, що є куди зростати, чого вчитися, в які спільноти занурюватися, щоб черпати щось нове для себе»,– говорить вона. При цьому потрібно не забувати хвалити себе за виконану роботу, радить Горова.

За 10 років підприємництва Бородіна переконалася в тому, що почуття невпевненості в собі допомогло їй досягти успіху в бізнесі й житті, а нині дає енергію для розвитку. «Якщо ти попрацюєш з коучем і раптом виявишся задоволеним собою, то що далі?» – запитує вона себе.

Не боятися бути собою, відкрито говорити про свої слабкості – риса лідера нового покоління, нова норма. Цього навчають топменеджерів у Google та інших передових компаніях. «Коли розумієш, що не тільки в тебе така проблема, стає легше»,– говорить Рогінський.  

Що допоможе вже тепер почуватися стабільніше і краще, переживаючи «синдром самозванця»?

Лілія перція, консультант у сфері психічного і фізичного здоров’я, серед клієнтів якої Vodafone, Альфа-Банк, «Сінево», Philip Morris, BAT, ІНТАЛЄВ, пропонує кілька порад, які допоможуть у боротьбі з «синдромом самозванця»:

1. Спокійніше поставитися до власної результативності, бути добрішим до себе (і до інших).

2. Не знецінювати своїх опор – освіту, вчителів, уже здобуті результати.

3. Повернутися в реальність: якщо вам платять гонорар за вашу експертизу, ймовірно, ви все ж таки щось умієте.

4. Відзначати свої успіхи свідомим виділенням цього етапу з низки буднів.

5. Не шукати особливої підтримки від інших: цієї підтримки часто ми не отримали в дитинстві, коли нам говорили б, що у нас усе виходить, що ми молодці. Нині таку підтримку можна дати собі самостійно: «Ти справляєшся, дивись, як добре в тебе виходить». Це і є дорослішання.

6. Не втрачати енергії, підтримуючи почуття власної значущості. Краще спрямувати її на вивчення шести основних чеснот стоїцизму.

7. Цінувати почуття невдоволеності – у розумних дозах воно не дасть впасти у себелюбство й гординю. Скромність – найкраще з ліків. Роби що повинен, і будь що буде.

Опубліковано в шостому номері журналу Forbes (грудень 2020)

Попередній слайд
Наступний слайд
Новий Forbes вже у продажу

Новий Forbes вже у продажу

Топ-100 приватних компаній | Кращі міста для бізнесу