Категорія
Картина дня
Дата

Деякі впливові російські олігархи ще не потрапили під санкції. Хоча заслуговують на це. Чому так відбувається?

Володимир Путін і Володимир Потанін

Володимир Путін і Володимир Потанін

Мільярдер, якого звинуватили у фізичному насильстві і відмиванні грошей, колишній заступник премʼєрміністра Росії й олігарх, який купив у Дональда Трампа маєток на Палм-Біч – їх та низку інших російських олігархів санкції оминули

Після вторгнення Путіна в Україну 20 російських олігархів потрапили під санкції США та союзників, в той час як до вторгнення підсанкційних олігархів було 11. До оновленого списку, який оприлюднила Велика Британія у четвер, увійшли Роман Абрамович і шість інших багатіїв.

Хоч список підсанкційних олігархів росте щодня і війна в Україні продовжується, залишаються питання щодо того, як обирають тих, на кого санкції треба накласти, а кого треба помилувати.

Наприклад, Іскандер Махмудов, власник російського металургійного гіганта Ural Mining. Махмудова звинувачували – разом із його бізнес-партнером, підсанкційним Олегом Дерипаскою – у організації «величезної рекетирської схеми», яка включала «фізичне насильство, шахрайство з електронною поштою та відмивання грошей у США». Такі звинувачення зазначалися у федеральному позові у 2003-му. (Справу було закрито через питання юрисдикції; Махмудов заперечив усі звинувачення.) Металургійний магнат «близько повʼязаний із Кремлем», каже Андрес Ослунд, економіст та експерт з російської плутократії.

Попри такий послужний список до списку санкцій Міністерства фінансів США він не увійшов. Станом на 10 березня він став одним із кількох російських олігархів, яким вдалося уникнути санкцій США, Великої Британії та Європейського Союзу.

Санкції також оминули енергетичного магната Леоніда Міхельсона, який має великі частки у газовидобувній компанії Novatek і нафтохімічній компанії Sibur, і його бізнесового партнера Геннадія Тимченка, головного союзника Путіна, який одним з перших потрапив під американські санкції у 2014-му; Володимира Потаніна, колишнього заступника премʼєрміністра Росії із серпня 1996-го по травень 1997-го, коли Борис Єльцин був президентом; і Дмитра Риболовлєва, власника французького ФК «Монако», який відомий американцям тим, що купив Maison de LʼAmitie, маєток Дональда Трампа на Палм-Біч за $95 млн у 2008-му (він його вже продав).

Деякі впливові російські олігархи ще не потрапили під санкції. Хоча заслуговують на це. Чому так відбувається? /Фото 1

Геннадій Тимченко

Як США та ЄС приймає рішення

Така вибірковість Заходу у накладанні санкцій на російських олігархів змушує багатьох експертів та спостерігачів поставили питання: чим керуються урядовці під час вирішення того, на кого треба накласти санкції, а кого помилувати?

За словами санкційних експертів, юристів і колишніх співробітників Міністерства фінансів США, які поговорили із Forbes про визначення санкцій, справа у комбінації політичної, економічної та геостратегічної обачливості. Також ми поговорили про причини, з яких певним російським олігархам досі вдається уникати покарання.

«Люди, які потрапили у санкційні списки, потрапили туди з конкретних політичних причин», – каже Адам Сміт, колишній радник Управління контролю за іноземними активами при Міністерстві фінансів за часів президентства Обами. Деякі олігархи «значно важливіші з огляду на політику, ніж інші».  

Петер Стано, речник Євросоюзу з питань зовнішніх справ і політики безпеки, відмовився коментувати визначення санкцій Євросоюзом, але додав: «Всі рішення щодо нових санкцій визначають країни-члени шляхом досягнення консенсусу, але немає таких олігархів, яких ми не розглядаємо як кандидатів для накладання санкцій».

Речник Міністерства закордонних справ і у справах Співдружності націй Великої Британії під час розмови із Forbes послався на останній пакет санкцій Королівства і сказав: «Велика Британія наклала санкції на понад 200 найвизначніших і найважливіших російських фізичних осіб, юридичних осіб і їхні дочірні компанії».

Речник Міністерства фінансів США відмовився надавати коментар.

Торгові відносини, інвестиційні звʼязки і світовий ринок є ключовими чинниками у визначенні санкційної політики держави, зазначають експерти. Домінування Росії в питанні експорту нафти, газу та сировини поєднали долю західних виробників і бізнесів із російськими фірмами та олігархами, які ними володіють.

Російські олігархи «може і бандити, але бандити не без впливу», каже Річард Нефью, який працював над санкційною політикою проти Ірану під час президентства Обами. «Олігархи – це люди, які мають важливі економічні звʼязки, які треба враховувати. Це не означає, що вони не потраплять під санкції – просто з ними треба бути трохи обачнішими і обережнішими».

Західне лоббі російських олігархів

Урядовці, які займаються санкціями, добре знайомі із такою обережною грою. Міністерство фінансів США зняли санкції у грудні 2018-го з металургійної компанії Rusal Олега Дерипаски і її материнської компанії En+. Це сталося менше, ніж за рік після запровадження цих санкцій, через те, що ці самі санкції спричинили зростання цін на алюміній, завдаючи неприємностей європейським союзникам Штатів.

США сказали, що послабили санкції на компанії Дерипаски, бо він більше не мав у них права власності, але саме європейське лоббі й комерційні інтереси змусили США піти на поступки, стверджує Нефью.

«Як ми побачили на прикладі Дерипаски, після санкцій світові ціни на алюміній злетіли до небес. Щось може бути абсолютно обґрунтованим і виправданим, але воно ж може мати значні економічні наслідки».

Ще один можливий приклад у сьогоднішньому контексті: Євросоюз і Велика Британія не наклали санкції на Вагіта Алекперова, засновника російської нафтогазової компанії Lukoil. Алекперов був серед бізнесових лідерів Росії, яких викликали до Кремля на аудієнцію із Путіним минулого місяця.

Втім, вважається, що Алекперов і Lukoil – приватна компанія, яка добуває понад 2% світової нафти, – не такі близькі до Путніа, як Ігор Сєчін, гендиректор державної нафтової компанії Rosneft. Сєчін потрапив під санкції Євросоюзу 27 лютого, а Великої Британії – 9 березня.

«Відносно незалежний» Алекперов «не повинен потрапити під санкції», впевнений Андрес Ослунд, який стверджує, що Алекперов і Lukoil є важливою противагою до Сєчіна і Rosneft. «Ігор Сєчін хоче захопити Lukoil, – каже Ослунд. – Якщо Алекперов потрапить під санкції, [тоді] Сєчін і державна Rosneft отримають абсолютну перевагу у нафтовому секторі». Євросоюз імпортує приблизно 30% нафти з Росії.

Аналіз політичних й економічних компромісів стоїть у центрі процесу ухвалення санкцій, каже Арі Редборд, колишній радник підрозділу Тероризму і фінансової розвідки при Міністерстві фінансів США: «Щодо кожного кандидата на санкції точаться дискусії у самому міністерстві і навіть у Раді національної безпеки США. Вони не просто питаються, чи на цю людину або компанію треба накласти санкції, вони також враховують загальний вплив цих санкцій».

Ігри розуму

Окрім врахування економічних наслідків, урядовці, які відповідають за санкції, ймовірно беруть до уваги спосіб мислення і мотиви російського президента Володимира Путіна, який, за повідомленнями, все більше себе ізолює. Штати і Євросоюз можливо вдаються до нарощення санкцій і кількості підсанкційних олігархів в рамках стратегії «поступової ескалації», за якою «найгірші санкції бережуть на випадок, якщо погана поведінка Росії продовжиться», пояснює Тімоті Фрай, викладач пострадянської політики у Колумбійському університеті.

Логіка такої стратегії в тому, щоб залишити простір для дій: якщо уряди піддадуть санкціям усіх олігархів одним махом, то теоретично вони втратять додатковий важіль впливу на Путіна. А ще ж не можна забувати про психологію Путіна: якщо всі олігархи потраплять під санкції, Путіну може здатися, що його загнали у кут без можливості відступити від його необдуманої мілітаристичної політики, що може призвести до ще більш непередбачуваної і жорстокої поведінки.

Стратегічний підхід «розділяй і володарюй» також може бути причиною того, чому деякі очевидні кандидати на санкції уникають їх. «Якщо залишити кількох олігархів поза санкційними списками, це може призвести до недовіри, адже покарані олігархи будуть гадати, чому це їхнім колегам по цеху так пощастило», – пояснює Фрай.

Деякі спостерігачі за Росією не згодні із таким помірним підходом до санкцій проти олігархів і спроб вгадати хід думок Путіна.

«У них все ще теплиться надія на те, що якщо вони притримають певні санкції, то це вплине на рішення Путіна, та поки нічого подібного не сталося», – каже Деніел Вайдич, президент Yorktown Solutions, міжнародної консалтингової фірми, яка працює із українським енергетичним сектором з 2017-го. Деніел Вайдич виступає за санкції усіх олігархів одразу: «Щоб ці люди натиснули на Кремль, вони самі повинні відчути біль».

Хоч відповідальні за санкції урядовці мають владу над підсанкційними олігархами, це не зупиняє олігархів від спроб прибрати свої імена зі списків. Публічні заяви про покору і жаль щодо поточної ситуації можуть бути зроблені з розрахунком на те, щоб показати західним урядовцям, що вони не згодні з політикою Путіна.

Загалом, каже Річард Нефью, вони готові зробити все, аби уникнути санкцій або додаткового покарання. «Якщо людина з доброї волі відмовляється від свого статусу чи активів, то, думаю, це впливає на те, потрапить вона до санкційного списку чи ні».

Така гра на публіку може дати олігархам час ліквідувати свої активи і втертися в довіру до західної влади, але вона ж може мати і зворотний ефект. 2-го березня, за два дні після накладання Євросоюзом санкцій на низку російських мільярдерів, забороняючи їм вʼїзд і конфіскуючи їхні яхти і приватні літаки, Роман Абрамович виставив на продаж свій улюблений футбольний клуб «Челсі» і кілька своїх розкішних лондонських будинків. Він пообіцяв, що всі «прибутки» від продажу клубу він віддасть жертвам війни в Україні.

Якщо стане відомо, що Абрамович «таємно робить А, Б і В, щоб допомогти Путіну, то це ймовірно виллється у ще жорсткішу реакцію і рішення запровадити санкції проти нього», сказав Нефью Forbes 9 березня.

На це пішло менше 24 родин: Британія наклала на Абрамовича санкції у четвер зранку – це за тиждень після того, як видання The Guardian повідомило, що обіцяні Абрамовичем українським жертвам гроші насправді підуть російським солдатам і їхнім родинам.

 

Матеріали по темі