Категорія
Війна
Дата

США і Європа завжди обирали Росію. Історична лекція експосла США у Грузії про те, як Захід роками жертвував Україною

Конвой російських військ прямує через гори до збройного конфлікту між грузинськими військами та сепаратистськими військами Південної Осетії в селі Джаба в Південній Осетії 9 серпня 2008 року. /Getty Images

Конвой російських військ прямує через гори до збройного конфлікту між грузинськими військами та сепаратистськими військами Південної Осетії в селі Джаба в Південній Осетії 9 серпня 2008 року. Фото Getty Images

Захід невиправдано схиляв країни-жертви російської агресії до прийняття умов, які призвели до успіху Росії та завоювання нею нових територій, говорить Ієн Келлі, колишній посол США в Грузії (2015 — 2018) та Організації з безпеки та співробітництва в Європі (2010 — 2013).

Інвестувати? Почекати? Продавати? Війна змінює все, крім обов’язку лідера приймати виважені рішення. Вже 30 травня 40+ спікерів поділяться досвідом на Першій щорічній конференції про фінанси, інвестиції та економічне зростання. Купуйте квиток за посиланням.

#GlobalMinds4Ukraine – проєкт KSE та UGU з культурної дипломатії. В рамках проєкту найвпливовіші інтелектуали світу виступають з лекціями на підтримку України.

Модератор – Ph.D., ректор KSE University Тимофій Брік, студенти KSE University та ініціативи UGU.

Занадто довго політика Заходу щодо України та інших держав СРСР повністю залежала від нашої політики щодо РФ. У 90-х роках, після десятиліть напруженості під час холодної війни, ми націлилися допомогти посткомуністичній Росії інтегруватися в ліберальні інститути і таким чином зробити Росію відповідальним гравцем у спільноті демократичних країн. 

У перші роки правління Путіна ми продовжували думати, що така інтеграція можлива. Навіть після того, як Путін вторгнувся до Грузії, багато хто на Заході швидко повернувся до звичної співпраці з Росією. Лише 24 лютого Захід по-справжньому усвідомив усю суть російського режиму.

Я хотів би обговорити три окремі події:

  • Зусилля щодо ядерного роззброєння України, які завершилися Будапештським меморандумом у 1994 році.
  • Відповідь Заходу на російське вторгнення до Грузії у 2008 році.
  • Відповідь Заходу на анексію Криму Росією у 2014 році.

В усіх трьох ситуаціях Захід невиправдано схиляв країни-жертви російської агресії до прийняття умов, які призвели до успіху Росії та завоювання нею територій із застосуванням сили.

Будапештський меморандум

Основним пріоритетом президента Джорджа Буша-старшого була підтримка існування лише однієї пострадянської ядерної держави – Росії. У грудні 1991 року стратегічну ядерну зброю на своїй території мали чотири республіки: Росія, Білорусь, Казахстан і Україна. Одразу ж лідери Білорусі та Казахстану погодилися відмовитися від ядерної зброї. Єдиною державою, яка не просувалася в цьому напрямі, була Україна.

Рада національної безпеки США зібралася, щоб вирішити, якою має бути політика щодо української стратегічної ядерної зброї. Міністр оборони США Дік Чейні вважав, що варто дозволили Україні залишити ядерну зброю задля стримування Росії. Держсекретар Джим Бейкер вважав, що для інтересів США краще, щоб існувала лише одна ядерна держава – Росія. 

Стратегічні ядерні потужності та більшість фахівців із цієї галузі були зосереджені в Москві. Президент Буш підтримав секретаря Бейкера.

У травні 1992 року президент Кравчук відвідав Білий дім для зустрічі з президентом Бушем-старшим. Кравчук підтвердив бажання стати безʼядерною державою та підписав угоду про нерозповсюдження ядерної зброї. Але він також наголосив на занепокоєності щодо намірів Росії у Криму й на Донбасі. 

Під час зустрічі з представниками Вашингтона в Москві Єльцин поскаржився на повільні темпи ядерного роззброєння з боку України. Він повідомив делегації, що Україна хоче зберегти ядерну зброю і що США зробили помилку, визнавши Україну перед тим, як вона відмовиться від ядерної зброї.

Нова адміністрація Клінтона усвідомила важливість боротьби з розповсюдженням ядерної зброї. У 1993 році вона вирішила зробити саме те, що пропонував Єльцин. Було вирішено, що США повинні чинити тиск на Україну, наголошуючи, що перспектива повноцінних двосторонніх відносин можлива тільки за умови погодження України відмовитися від своїх 1900 одиниць ядерної зброї. 

У березні 1993 року міністр закордонних справ України Анатолій Зленко зустрівся з президентом Клінтоном. Клінтон сказав йому, що не зустрічатиметься з високопосадовцями України, доки Київ не відмовиться від ядерної зброї.

Упродовж 1992-1993 років українці чітко давали зрозуміти: причиною, через яку вони не бажають відмовитися від свого ядерного арсеналу, було їхнє занепокоєння тим, що Вашингтон більше переймається своїми відносинами з Москвою, а відносинами з Києвом нехтує. Є цікава розсекречена записка колишнього радника з національної безпеки Бжезінського раднику Клінтона Ентоні Лейку. Він зустрівся з високопосадовцями в Києві та повідомив:

«Українці стурбовані розмовами, які вони самі розцінюють як американсько-російські дискусії щодо їхніх українських інтересів, і схильністю Заходу загалом ігнорувати їхню складну ситуацію з Росією. Українці схильні вважати свою ядерну зброю важливим активом».

Адміністрація Клінтона справді запропонувала посприяти укладенню угоди між Росією та Україною і розпочати тристоронній переговорний процес із серпня 1993 року по січень 1994 року. 

На жаль, США не сприйняла занепокоєння України щодо власної безпеки достатньо серйозно. Перешкодою для згоди були формулювання, які зобов’язували Москву поважати українську територію, а Вашингтон – гарантувати територіальну цілісність. 

Юристи Держдепартаменту та Білого дому рекомендували учасникам переговорів відмовитися від використання слова «гарантія» (guarantee). Це означало б, що в разі нападу Росії США повинні будуть захищати Україну. 

Слово «гарантія» має юридичне значення. Учасники переговорів запропонували використовувати слово «запевнення» (assurances), оскільки воно не матиме такої ж сильної юридичної прив’язки. Росіяни й українці сказали, що у них немає такого слова, як «запевнення». Врешті вийшло так, що в одному тексті (перекладі) використовується слово «гарантія», а в тексті США – слово «запевнення».

Вторгнення Росії до Грузії

Після цього вторгнення Захід знову віддав перевагу Росії, інтереси жертви були проігноровані. Захід в особі президента Франції Ніколя Саркозі поспішив до Москви та Тбілісі, щоб наполягти на негайному припиненні вогню, яке Москва підписала, а потім проігнорувала. 

Росіяни так і не відступили – вони перекинули ще більше військ і визнали два регіони під суверенітетом Грузії – Абхазію та Південну Осетію – незалежними державами. Результатом прийняття Тбілісі умов Саркозі стала втрата 20% території Грузії.

Вторгнення Путіна в Грузію відбулося через рік після того, як Росія здійснила кібератаку на члена НАТО – Естонію. Відсутність будь-якої серйозної відповіді на цю атаку переконала Путіна, що вторгнення до південного сусіда може зійти йому з рук. 

Росія не заплатила жодної реальної ціни за свої дії проти Грузії, окрім тимчасового відсторонення від Ради «НАТО-Росія» та відкладення цивільної ядерної угоди з Росією. Нічого не було зроблено для того, щоб покарати Росію. Ніхто не закликав виключити Росію з «Великої вісімки», не кажучи вже про введення санкцій проти Москви.

Восени 2008 року я очолював Бюро у справах Росії. Я брав участь у багатьох обговореннях в адміністрації Буша-молодшого. В односторонніх санкціях особливого сенсу не було – ми мали накладати їх разом із Європою. Але під час найбільшої економічної кризи з 1930-х років не було бажання запроваджувати економічні санкції проти такої великої світової економіки та ще більше погіршити економічні наслідки Великої рецесії. Україна взяла на себе тягар за те, що ми не спромоглися покарати Росію за відкриту агресію проти іншої держави.

Анексія Криму

Коли в лютому 2014 року «зелені чоловічки» захопили ключові об’єкти в Криму, а згодом і весь півострів, адміністрація Обами тихо, не публічно, закликала українців не чинити опору. США побоювалися, що це одразу ж переросте у ще більше насильство. 

Українські війська залишилися в казармах. Відмова від опору призвела до рішення Путіна захопити ще більше територій – на Донбасі. Франція та Німеччина поспішили втихомирити загарбника і домовитися про припинення вогню. 

Упродовж шести років Росія продовжувала окуповувати суверенну українську територію, в той час як західні країни сиділи склавши руки та запевняли себе, що вони вирішують конфлікт шляхом проведення переговорів.

Анексія Криму стала першим одностороннім захопленням європейської території з 1945 року. Це призвело до того, що США та ЄС застосували покарання, як-от виключення Росії з «Великої вісімки» та координацію цілеспрямованих економічних санкцій. Путін цього не очікував. Ці санкції завдали шкоди російській економіці. Це справді жахливо вплинуло на прямі іноземні інвестиції та призвело до обвалу російського рубля. 

Але, на жаль, ці економічні санкції були затьмарені поверненням до звичної співпраці з Росією у 2015 році. 

Найдраматичнішим прикладом стала угода про будівництво Північного потоку-2 європейськими компаніями. Це був сигнал про те, що Росія може посилити важелі впливу на Європу та отримати більше доходів. Путін зрозумів, що може залишити свою економіку на плаву навіть під дією санкцій.

Ціна помилки

Як ми так помилилися з Росією? По-перше, на Єльцина як реформатора й антикомуніста покладалися великі сподівання. Існувала також небезпека повернення комуністів і їхньої перемоги над Єльциним за результатами нових виборів. 

Панувало переконання, що ми мусимо піти ва-банк, підтримавши Єльцина. Існували також серйозні економічні причини віддавати перевагу Росії над її сусідами. І Єльцин, і Путін були відкриті для західних інвесторів. Росія була для них як величезне нафтогазове Ельдорадо. 

Коли я був директором Бюро у справах Росії, я часто зустрічався з представниками Exxon Mobil та інших нафтогазових компаній. Вони отримали багато прибутків.

Коли я жив у Москві за радянських часів, було надзвичайно дивно бачити стільки американських франшиз, зокрема ресторанів швидкого харчування. У перші роки існування Росії можна було заробити багато грошей. Єльцин вважався кращим за будь-якого іншого близького конкурента. Сполучені Штати продовжували боятися екстремістського режиму в Росії, який володітиме ядерною зброєю. Тому ми й підтримали Єльцина. 

Сполучені Штати побачили в цьому можливість після століть панування експансіоністської, агресивної, антидемократичної Росії нарешті долучити її до західних інституцій. Ми залишалися вірними цій політиці занадто довго.

Повне відео інтерв’ю, що відбулося за підтримки Київської школи економіки (KSE) в рамках проєкту #GlobalMinds4Ukraine та UGU дивіться тут.

Матеріали по темі

Ви знайшли помилку чи неточність?

Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.

Виправити
Попередній слайд
Наступний слайд
Новий номер Forbes Ukraine

Замовляйте з безкоштовною кур’єрською доставкою по Україні