Кому варто купувати франшизу, а кому це категорично протипоказано? І чому франчайзинг схожий на модель Airbnb
Забороняється думати про відкриття бізнесу за франшизою людям, які мають невгамовну пристрасть до постійного створення чогось нового. Алекс Яновський, власник мережі Sushi Master і Monopizza, називає таких підприємців «шиложопими». Їм не сидиться на місці, вони щодня хочуть експериментувати, вибудовуючи чи видозмінюючи бізнес-модель на свій розсуд.
Якщо в підприємця є бажання відкрити придорожний ресторанчик і подавати там зелений борщ за маминим рецептом, то саме це і варто зробити. Немає сенсу купувати франшизу кафе-кондитерської і вводити до меню першу страву. Або ж міняти інтер'єр і перефарбовувати все в улюблений колір, неважливо, що корпоративні кольори в мережі жовтий і чорний.
Ось реальний приклад одеської франчайзингової точки – мережі сендвіч-барів FreshLine. Тамтешній франчайзі, який володів точкою біля набережної, вирішив окрім бутербродів торгувати ще й пловом. На вимогу з головного офісу усунути недолік, була отримана відповідь: «У нас ресторан із видом на море. А дивлячись на море, клієнтам хочеться плову».
Підприємцю, що займає таку позицію, однозначно краще розвивати власний бізнес, а не купувати франшизу. Якщо ж він шукає «міцне плече мудрого батька» в особі франчайзера і готовий слухатися його, тоді варто розглядати класичний франчайзинг.
Адже франчайзери (продавці франшиз), що дорожать репутацією мережі, забороняють змінювати систему. Покупець франшизи може впливати тільки на роботу команди, рівень обслуговування клієнтів і відносини з орендодавцем. Ці сфери дійсно залишаються в його зоні відповідальності.
Ще до купівлі франшизи ми часто використовуємо запитання в анкеті, яке підгледіли у одного прогресивного франчайзера. Запитання таке: «Якщо рішення франчайзера здасться вам дивним, нелогічним або дурним, чи будете ви його виконувати? І чому?». Покупець франшизи повинен розуміти, що він діє в рамках системи. І що куплена франшиза – не його бізнес на 100%, і ніколи таким не буде.
Творець і власник франчайзингової мережі ресторанів Mafia Тарас Середюк каже, що його найкраще франчайзі – ресторатори. «Вони вже проявили всі таланти у власних проєктах, а до мене вони йдуть за діючою системою. Їм не потрібна самореалізація, для них є важливою працююча бізнес-модель».
Класична модель франчайзингу передбачає, що покупець франшизи залежний. У разі розставання меблі залишаться в нього, але він платить не за меблі. Він отримує систему, і якщо вона не підходить, то відбувається втрата грошей.
Тому така модель співпраці підійде тим, хто розуміє реалії сучасного світу і розділяє постулати sharing economy – економіки спільного користування. Яскравий приклад: ти можеш взяти в оренду автомобіль, але він не твій. Він твій, доки ти платиш за нього і користуєшся. Франшиза – це щось подібне. Підприємець купує систему, в рамках якої працює. Це оренда чужого досвіду. Ми вже звикли до оренди квартир, автомобілів і навіть телефонів (у США можна купити iPhone в лізинг). Тепер треба звикнути до того, що бізнес теж може здаватися в оренду.
Бувають і винятки, коли спрацьовує синергія партнерства. Класичний приклад – це поява Біг Мака в мережі McDonald's. Його рецепт запропонував франчайзі Джим Деллігатті, який володів понад 10 точками в Піттсбурзі (США, штат Пенсильванія). Він вирішив розширити меню «двоповерховим» гамбургером із різними добавками. Спочатку новий бутерброд протестували на декількох точках, а потім ввели до обов'язкового меню у всій мережі. Сьогодні Біг Мак, придуманий франчайзі, став іконою фаст-фуду.
Франчайзинг – це про тривалі стосунки, де франчайзер виступає в ролі «батька». Але це не в традиційному вигляді «сім'я». Найчастіше франчайзеру-«батькові» доводиться чітко і впевнено відстоювати свою позицію.
І для того щоб відносини були не просто тривалими, а й взаємовигідними, їх потрібно регламентувати, прописуючи деталі.
Наприклад, власник мережі сендвіч-барів FreshLine Вадим Бортник вирішив систематизувати роботу кожного підрозділу й окремого співробітника. У загальному документі можна було знайти як принципи роботи маркетингового відділу, так і графік прибирання туалетів. Спочатку ці регламенти «складирували» на Google-диску.
Але Вадим вирішив провести експеримент і роздрукувати. В результаті вийшов грубезний документ на понад 1000 сторінок, на яких було викладено, як і що має робити персонал – як у власних, так і у франчайзингових закладах мережі. Франчайзі було необов'язково вивчати цей талмуд склепінь і правил, але він повинен був знати, що є документ, де прописані дії і прибиральниці, і офіціанта, і керуючого сендвіч-баром.
Якщо ви дійсно готові підкорятися і покірно працювати за чужими стандартами, тоді ласкаво просимо до клубу покупців франшиз. Вступаючи в нього, пам'ятайте, що в клубі немає ніяких правил, крім одного: потрібно дотримуватися всіх правил, встановлених франчайзером.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
