Президент США Дональд Трамп досі дивиться на війну в Україні як девелопер: хто контролює Донбас, хто володіє ЗАЕС. Фредрік Весслау, старший науковий співробітник Європейської ради з міжнародних відносин, пояснює, чому такий підхід приречений і що саме потрібно змінити, аби мирні зусилля не провалилися втретє.
Новий журнал Forbes Ukraine – у продажу з безкоштовною доставкою
Четвертий номер Forbes Ukraine у 2026 році – про людей і бізнеси, які вже сьогодні визначають майбутнє країни. Усередині – «30 до 30», 15 перспективних ветеранських компаній, 20 франшиз із потенціалом зростання, Говард Баффет і $1,4 млрд допомоги Україні, ціна війни для бізнесу та українське мистецтво воєнного часу.
Спецпосланці Трампа Стів Віткофф та Джаред Кушнер нарешті прибули до Києва. Після більш як півтора року невдалих мирних переговорів між Росією та Україною це був їхній перший візит до української столиці. Схоже, президент Трамп прагне реанімувати свої миротворчі зусилля в Україні.
Посланці заявляють, що мають нові пропозиції й хочуть скликати нову тристоронню зустріч між Росією, Україною та США. Але наразі повідомлення із зустрічей у Москві та Києві свідчать, що на столі немає майже нічого нового. А президент Зеленський після зустрічі з посланцями фактично заявив, що війна триватиме й узимку.
Чи можуть нові зусилля Трампа увінчатися успіхом цього разу? Можливо. Але вони приречені на провал, якщо він не виправить три помилки.
Нерозуміння причин конфлікту
По-перше, Трамп і його посланці дивляться на війну Росії проти України як девелопери. Для них це питання ділянок та активів. Говорять про те, хто «володіє» Донбасом і хто «володіє» Запорізькою атомною електростанцією.
Вони не осягають фундаментальних причин імперських великодержавних амбіцій Росії в регіоні та за його межами. Вони не розуміють поширеної в Росії думки про те, що Україна — це не справжня країна, а українці — не справжній народ. Вони не усвідомлюють, що Путін щиро вважає розпад Радянського Союзу найбільшою геополітичною трагедією XX століття.
Але чому це важливо? Хіба недостатньо просто бути майстром укладання угод із нерухомості? Це важливо тому, що якщо ви не розумієте рушійних сил конфлікту, ви ніколи не зрозумієте, як його врегулювати.
Ідеться не про контроль над Донбасом, а про те, існуватиме Україна чи ні. Йдеться про прагнення України бути частиною Заходу та його інституцій — ЄС і НАТО. Путін переконаний, що Росія ніколи не зможе бути великою державою, якщо не контролюватиме Україну.
Розсилка Forbes AI: штучний інтелект очима тих, хто ризикує грошима
Війна Путіна ніколи не була війною за нерухомість чи активи; це війна за імперію та панування.
Недооцінка України і переоцінка Росії
Друга помилка – Трамп переоцінює російську військову міць та недооцінює українську силу.
Трамп вважає неминучим те, що Росія переможе Україну. Росія більша, має більше населення та ядерну зброю. Як вона може не виграти?
Україна менша, з меншою чисельністю населення та без ядерної зброї. На думку Трампа, українці не мають козирів у рукаві. Поразка України неминуча. Краще просто погодитись на драконівські вимоги та закінчити війну на російських умовах, ніж дати їй тривати далі.
Це хибне сприйняття характеризувало підхід адміністрації Трампа до миротворення від самого початку. Це стало болюче очевидно під час зустрічі між Трампом і Зеленським у Білому домі в лютому минулого року. Американські переговорники сприйняли російські позиції за чисту монету, а потім представили їх українцям та європейцям як власні.
Українці майстерно продемонстрували, як менша держава може успішно захищатися від більшої за допомогою асиметричних засобів. (До речі, Трамп цього сам навчився на прикладі Ірану.) Відповіддю України на російську війну на виснаження стала війна технологій. Дрони зупинили просування росіян уздовж лінії фронту та завдали ударів по критично важливій військовій інфраструктурі вглибині території Росії. Україна показала, що має карти для гри.
Угода без тиску на Росію
Третя помилка — Трамп вірить, ніби зможе досягти угоди без тиску на Росію. Для вкрай непослідовної та імпульсивної людини його єдиною стабільною рисою залишається небажання сказати щось критичне на адресу Путіна або чинити тиск на Росію. Якщо Трамп щось і робив, то викручував руки українцям та європейцям, змушуючи їх прийняти вимоги Росії — але ніколи Путіну.
Багато написано про те, чому це так. Чи є Трамп російським агентом? Чи його шантажують «компроматом»? Чи прагне він заробити на угодах із Росією після закінчення війни? Ми можемо ніколи не дізнатися справжньої причини.
Але небажання Трампа тиснути на Росію добре помітили в Москві. Путін бачить, що може йти на ескалацію проти України без жодних наслідків для себе. Без тиску Путін не має жодних стимулів вести переговори добросовісно або йти на якісь поступки, необхідні для мирної угоди чи припинення вогню.
Відсутність тиску фактично відкрила шлях для ще більшої ескалації. Путін розуміє, що може нарощувати ескалацію — як ми спостерігали протягом останніх кількох тижнів під час безперервних повітряних ударів по Києву — без жодної реакції у відповідь з боку Вашингтона.
Путін підіграє переговорному театру Трампа, щоб повністю не відштовхнути його та не змусити здатися слабким. Але Путін ніколи не вестиме переговори чесно, доки з боку США не буде тиску — або загрози посилення такого тиску.
Європа має свою роль
Успіх миротворчих зусиль Трампа не є абсолютно неможливим. Проте він украй малоймовірний. Наразі немає жодних ознак того, що він зрозумів бодай щось із вищезазначеного або коригує свій курс.
Європейці мають відіграти тут свою роль. Їм потрібно стримувати найгірші інстинкти Трампа, допомогти йому зрозуміти, хто є справжнім деструктивним елементом, і підштовхнути його до накладення реальних витрат на Путіна.
Але найкраще, на що реально можна сподіватися від відновленого інтересу Трампа до укладення миру, це що США продовжуватимуть продавати Україні зброю та боєприпаси, зокрема ракети-перехоплювачі для Patriot, будуть ділитися розвідданими та зберігати санкції проти Росії. На більше з Трампом у Білому домі розраховувати не доводиться.
